Забираю зранку в іншого турагента відмовні квитки на потяг до Варшави для моїх клієнтів.П'ємо каву, бо мій тиск ніяк не хоче підніматись, і я як зомбі йду і намагаюсь не впасти.Розповідаю скільки бачу зараз знову "какаййа раззніцца" в усіх сферах.Як мрію про боксерські рукавички для лобешніка "падпішим капітуляцію в 2026" (с)Як агенти запросто обговорюють що й досі "работайю с дєвачкай с маскви", бо гроші не пахнуть.І розумію, що знайшла собі ще одну небайдужу душу, яка так само реагує на все що болить.Яка адекватно розуміє, що відбувається і готова не тікати з країни, а робити все, щоб ми перемогли.Щоб не плакати починаю розповідати, як чморила рашистів на відпочинку.Як згадала їхню мову і втиралась в довіру.А потім казала, що ми їх мову знаємо. І що вони можуть нам довіритись.А ми знайдемо спосіб як їм вкоротити віку.Бо пробачити то все нереально.І рашисти ставали зляканими і милими.І намагались зникнути чимскоріш.А моя нова знайома сміялась:- Ти так проникливо дивишся в очі, коли кажеш, що останнє, що вони побачать, будуть твої очі, що зафіксують їхню cм.е.рть, що я задивилась в них сама.В тебе класні очі.Це дійсно прекрасно, що вони їх бачитимуть, бо це так красиво...Ржем.Розказую, як все більше людей підхопило естафету і лякає нелюдів в інших країнах.Показую скріни, де вони перелякано питають в чатіках чи не кидаються на рашистів українці, чи не б'ють при зустрічі, чи не кусаються?І відповідь українця:- Ми гімно не їмо, то ваша звичка!Обнімаємось на прощання.Їду додому, бо поки є світло і інет ще багато справ.- Таких як ти мало! - каже мені нещодавно високий красень-військовий. - Ти розумієш що відбувається, допомагаєш Армії і не зазомбована телевізором...- Таких як я - мільйони! - впевнено кажу йому я.- Так кажеш, що я знову починаю в це вірити. І тоді легше йти на війну. Бо розумієш, що за таких людей можна і ризикувати. А за ті шлунки... Спльовує.Я його розумію.Я тепер часто розумію все без слів.Без пояснень.Наче я і не блондинка геть..Бо я й не білявочка.. Я сива..Почала дивитись фільм "Остання відпустка".Почала, бо фільми в мене займають кожен не менше тижня.Не маю часу дивитись довго, тому дивлюсь по 3-7 хвилин за раз.І це розтягується на декілька днів точно.Закликаю всіх їхати на кордони заздалегідь.Бо прорахувати скільки тепер займе дорога досить складно.І бережіть себе.Та не забувайте про страховки.Деякі країни почали вимагати їх при кожному перетині кордону в кожного пасажира.І можуть вас не впустити, якщо не матимете полісу.А поліс можна придбати в мене.Це швидко і не дорого (до 60 років лише 1 долар/євро в день, потім трішки більше).Здається я все ж захворіла..А може це упадок сил.. бо мене колотить і я постійно хочу спати.Тільки що отримала посилку з Запоріжжя. Дістаю з такою турботою запаковані баночки дивовижного варення і плачу...А потім ще й лист...В мене тепер є вареннячко з Запоріжжя від пані Аліни 3 банки:з гострим перцем "зимова казка" (хочу порівняти з тим, що робить мама з перцем і грушами, правда в неї то "соус" теж смачнезний),в'ялені сливи (дуже хотіла скуштувати одразу)і варення з груш, хоча я солодке не люблю, але до сиру і горішків думаю буде супер.Тепер думаю чи везти на дачу і пробувати всією родиною, чи частинку лишити, а раптом заскочать мої військові, щоб було чим пригостити, і як стриматись і не приговорити ті сливи самій прямо зараз.Бо баночка крихітна, але виглядають так, що тікаю з кухні, бо почну куштувати прямо на ніч )) Коротше здається я одужала )) Бо вже й потанцювала. І пішла робити ванну з пінкою.Якщо туди капнути декілька крапель оливкової олії, то шкіра буде наче змазана м'яким кремом.А якщо краплі лляної олії, то будете пахнути, наче вилили на себе олію з оселедця )))Тихої ночі, Україно.І лише добрих людей і новин.Ще декілька днів і день ставатиме довшим.#Дубровська 20.12.2025