- Навіщо мені говорити? Кого цікавить, що ми пережили??!!Її очі втомлені і безжальні, в першу чергу до себе.Ми пішли пити каву, бо в цій жінці стільки болю, що мені здається, він капає на підлогу, коли вона йде, вихлюпується з неї.І я запросила побути разом, пригощаю кавою.А вона мене береже і не віддає свій біль.Страшна історія. Про окупацію і тих, кого вважала добрими сусідами, що здали їх родину ворогу і переселились в їх квартиру.Катування, біль, але найстрашніше, коли не знаєш, що з найріднішими.А нелюди знають це і знущаються щоразу даючи іншу інформацію "інфа сотка".В неї багато шрамів і повне несприйняття власного тіла - бо над ним познущались немиті і їй неприємно навіть торкатись його."Навіть мити його гидко" - каже вона і в мене щипає в носі, і я стискаю її руку, а вона, віднімає її сполохано.І потім каже:- Ви така світла - не хочу, щоб вимазались об мене...І я кажу, що вона теж світла! Що нелюди не зробили її темною чи брудною - не в їх силах.Що наше внутрішнє світло і воля не кориться їм.Вистачило ж в неї сил вирватись і приїхати в Україну!!!Я просто не знаю ще, що кажу...Яким довгим і страшним був її шлях в Україну.Як тут було важко без грошей, документів, домівки, друзів...Як чиновники добивали, замість того, щоб підтримати..Як вбивали радість, що повернулась на нашу землю...В мене повні очі сліз, але я намагаюсь триматись.І замовляю тістечко, бо солодке повинно якось порадувати цю жінку, що стільки винесла на своїх плечах.Обіцяю їй сукню для корпоративу - нарешті знайшла роботу і колектив дуже підтримує, але відмовлялась від свята, бо і настрою нема і вдягнути нічого...Домовляюсь з подругами і купуємо їй чоботи - гарні такі, замшеві, високі, НОВІ і СВОЇ!!Вона відтаює...А я думаю, що ще потрібно сумочку і прикрасу на шию чи браслет.Вона каже:- З вами і київська мряка стає сонячною! Дякую за зустріч, мені давно не було так тепло...І витирає сльози.А потім питає, чи можна мене обійняти і довго-довго стискає мене в обіймах, а я тримаю її сильно-сильно, наче наповнюючи своїм теплом, силою, незламністю і вірою в найкраще.- Я ще вас і на море відправлю! - обіцяю.Вона давно мріє про море.А в нас є дешева автобусна Болгарія по ранньому бронюванню.І можна платити маленькими часточками щомісяця.Ми плануємо на осінь.І порахували, що їй вистачить, якщо дадуть все ж таки обіцяну 13ту зарплату.Прощаємось.Я потім йду темними вуличками свого міста, повз генератори, що гудуть рівним гулом, висвітлюючи клаптиками мій Київ, і думаю, що недарма я пішла на цей захід, відмінивши зустрічі, наче мене щось туди кликало і вело.І скільки ще таких жінок і родин...І як всім допомогти....І що сукні варто віддати 2, а не одну.Бо це вдвічі більше радості!А мої сукні завжди всім приносили удачу.Дякую дівчаткам, що долучились до моєї ідеї про чоботи.Їй так красиво в них і одразу змінився і вигляд і постава.Дякую клієнтам, що інколи кидають мені гроші "на добрі справи" і я можу робити крихітні дива, для тих, кому вони так потрібні.Нам потрібні якісь організації для тих, хто втратив все і намагається в нас тут вижити.Якісь заходи підтримки, де ми можемо ділитись з ними своїм майном і теплом, обіймами, дружбою, часом і смаколиками.Ці люди потребують тепла, уваги, участі і нашої сили.Вони пройшли страшні випробування і інколи тримаються з останніх сил.Кожен з нас може стати їм опорою, а може й останньою краплею, що переповнить їх безнадією.Тому зараз потрібно бути гранично дбайливими і обережними в спілкуванні.Бо ми не знаємо, що пережили ці люди, з якими ми говоримо, чи яким на моменті відмовляємо в допомозі.Дякую Центру Гендерної рівності, запобігання та протидії насильству за вашу роботу в Києві.За підтримку жінок, що чекають рідних з війни, за підтримку родин ВПО і тих хто живе в окупації та війні, за намагання відновити моральний стан. За психологічну підтримку і людяність.Це дуже важлива робота, і жаль, що ви можете охопити-відновити так мало людей.