Стоїк. Есенціаліст. Книга Сенсів.

УРОК 85. СМІЛИВИЙ НА ІМʼЯ «ХУЦПА». БОЯТИСЯ І ДІЯТИ. "Легше попросити пробачення ніж дозволу" 🙂Адмірал Грейс Хоппер В 2016 ми зі студентами були в Нідерландах, перед референдумом щодо асоціації України з ЄС. Ціль — розповісти про Україну, українців, війну і нашу боротьбу якомога більшій кількості нідерландців. Наш гід з Ізраїлю наполягав, що потрібно щось особливе — якась «хуцпа». І запропонував розповідати у вагонах потягів. По-перше, там люди сидять і їм легше донести думку. По-друге, немає куди втекти). Я завжди цінував власний простір і простір інших. Не говорячи про те, що така «просвітницька діяльність» не дуже дозволена в нідерландському транспорті)). Та розуміючи важливість місії, вирішив спробувати…Наступного дня ми були на шпальтах нідерландських газет (в потягах нас почули журналісти))... Про наш меседж, Україну, російську окупацію розповідали в новинах на телебаченні. А ще через день — ми були на дебатах з політичними лідерами Нідерландів). «Хуцпа» — це сміливість, здатність діяти на межі. В позитивному значенні (є і негативне) — наважитися на щось вартісне, коли страшно.Мабуть у кожного з нас була мить, коли ми вмикали режим «сміливого», щоб почати діяти. Боялися… і діяли. Тому, щоразу коли страшно, я згадую потяги в Нідерландах і кажу собі кодове слово «хуцпа»). Яке у вас? 🙂

УРОК 84.ГРАТИ ВДОВГУ. НЕ МЕНШЕ «X», НЕ БІЛЬШЕ «Y»«Швидко — це плавно. Плавно — це повільно»Грег Маккеон «Без зусиль» На початку 20 століття Роберт Скотт і Руаль Амундсен вирушили підкорювати Південний полюс. Дві команди, дві різні філософії. Перший у несприятливу погоду майже не просувався вперед, а у сприятливу — долав максимальну дистанцію, поки дозволяли сили.Амундсен обрав іншу стратегію. Рухатися кожного дня. За будь-якої погоди. Не менше 15 миль. Але і не більше 15 миль на день. Щоб задати зрозумілий темп і не виснажувати команду. Фінал історії відомий. Для Скотта з командою він виявився трагічним. Натомість, Амундсен з командою успішно дісталися цілі і повернулися додому. Темп створює зрозумілу систему і допомагає нам грати вдовгу. Нижня планка «не менше ніж…» (нехай навіть скромна) дає нам відчуття, що ми просуваємося вперед. «Не більше ніж…» — складніше. Адже коли ми в адреналіні, є спокуса робити ще і ще… «на жилах». Але якою ціною? Фізіологи пояснюють так. Якщо ми граємо вдовгу, щоразу варто робити стільки, щоб ми встигли відновитися до наступного дня/тижня/випробування і т.д.Це і є «грати вдовгу».І нам сьогодні, як ніколи, варто того вчитися ✊💛💙

УРОК 83. ДАВАТИ СОБІ ДОЗВОЛИ.ЧИЙ ПІДПИС ПОТРІБЕН? «Коли я перестала чекати дозволу, почалося моє справжнє життя» Кларісса Естес “Жінки, що біжать з вовками” Анна Мозес усе життя працювала на фермі, виховуючи п’ятьох дітей. Малювати любила з дитинства, але вважала “це несерйозно”. В 78 вона дозволила собі взятися за фарби. Без учителів, без “правильних” технік... За кілька років її картини виставляли в Нью-Йорку, а президент Трумен нагородив її медаллю за внесок у культуру.Ми часто чекаємо дозволів ззовні. На відпочинок, на радість, на зміни, на справжність. Ніби хтось має офіційно підтвердити: “тепер можна... жити”. Але ніхто не приходить. Бо ми обмежені не так обставинами, скільки власними заборонами. І єдині, хто може видати нам дозвіл, — ми самі.Дозвіл іноді помилятися. Дозвіл почати заново.Дозвіл порадіти (навіть коли не все гаразд).Дозвіл іноді зробити неідеально (моє улюблене)).Дозвіл хоча б спробувати...Стоїки сказали б: «Ми самі керуємо своєю внутрішньою державою. Ми самі підписуємо собі укази. Чий ще підпис потрібен?»Підпишіть собі дозвіл. Хоча б на сьогодні. Раптом сподобається)

УРОК 82. КРИТЕРІЇ УСПІШНОСТІ. ПОСТАВИТИ ДРАБИНУ ДО «ПРАВИЛЬНОЇ» СТІНИ. «Люди працюють наполегливіше, ніж будь-коли. Але, піднімаючись кар’єрними сходами, вони іноді виявляють, що поставили драбину не до тієї стіни...»Стівен Кові Критерії успішності бувають різними. Хтось живе за американською моделлю: робота 24/7 і пік карʼєри в 30-40 років (якщо доживаємо після вигорання 🙂)). А комусь до вподоби розмірена японська — де є «ікігай», нема слова "пенсія" і у 80 хочеться займатися улюбленою справою.Для когось — успіх це постійний рух, швидке зростання і великі проєкти. Для когось — це можливість брати паузи, обирати свій ритм та знаходити час для себе.У когось гроші та ресурси — передусім для нових масштабних проєктів. У когось — для свободи і можливості снідати разом з родиною. Для одних головний мотиватор — спробувати залишити своє ім’я в історії. Для інших — залишити тепло в серцях людей. Критерії успішності можуть бути різними. І дуже бажано, щоб свої власні визначили ми самі. На основі своїх цінностей, ідентичностей, місії. Того, що має для нас сенс. Тоді легше — «поставити драбину до правильної стіни» 🙂❤️

УРОК 79.МЕНШО ВАРТІСТЬ.ОПОРА ВЛАСНОГО КОРІННЯ. «І чужого научайтесь. І свого не цурайтесь»Тарас Шевченко Ми всі стоїмо на потужних плечах своїх предків. Тих, хто вижив. Пройшов війни, голодомор, безправ'я. Їхня сила — у нашій крові, піснях, молитвах. Їхня сила — у нашій пам'яті.Трипільська культура, Київська Русь, козацька доба, одна з наймелодійніших мов світу, дух свободи та стійкості. Скарби, де не торкнись. А ще самі українці, які пишалися власним корінням. Сергій Корольов і в москві повторював «Я — українець із Житомира». Леся Українка обрала псевдонім, щоб підкреслити свою ідентичність. Блаженний Любомир Гузар не соромився своєї української з легким акцентом після еміграції; і заповідав «Не бійтесь бути українцями».Приймати своє коріння — означає не замикатися у ньому, а жити з потужною багатовіковою опорою. Опорою, яка тримає нас у буремні часи.І де б хто не був, ми — не безхатченки, допоки пам’ятаємо своє коріння. Бо багатовікова сила народу живе не в соромі чи крику про велич. Вона в спокійній гідності всіх тих, хто знає, звідки виріс.

УРОК 78.КУЛЬТ ВАЖКОЇ ПРАЦІ. ЧИ МОЖНА ПО-ІНШОМУ)«Нас навчили вірити, що важче щось дається, тим воно цінніше. А що, як усе навпаки?»Грег Маккеон «Без зусиль» Кожного разу, коли ми думаємо, що щось «складне», «важке» — ми праві. Як і праві ті, хто думає інакше). Бо кожен спирається на власний досвід і переконання. В багатьох з нас живе сильне переконання пуританської етики праці: ніщо цінне не приходить без важкої праці… І ми цінуємо тільки те, що дається із великими зусиллями... А що, якщо поекспериментувати? 🙂 І у важливих для нас справахпитати себе: «Як це зробити легшим чи приємнішим?» Увімкнути улюблену музику під час роботи. Провести важливу розмову, гуляючи парком. Співати сімʼєю улюблені пісні під час прибирання. Збирати важливі донати, даруючи людям маленькі подарунки. Практика показує, що в житті може бути по-різному. Особливо, якщо підходити до справ з розумом. І так, можемо офіційно дозволити собіцінувати і те, що вже дається нам легше. Зрештою, колись ми теж доклали зусилля, щоб зрозуміти, як це зробити.)P. S. З Днем захисників і захисниць! ❤️

УРОК 74. СПРОБУВАТИ «ЯК НІБИ…». «Не самі події тривожать людей, а їхні уявлення про ці події» Епіктет Один чоловік пережив багато особистих потрясінь. Тепер йому все здавалося сірим. Він ніби втратив сенс життя. Знайомі порадили звернутися до місцевого мислителя. Вислухавши скарги чоловіка, той погодився: «Дійсно, важка ситуація. Будь-кому було б непросто на твоєму місці». І порадив лише одне. Спробувати гру «як ніби». Прожити день, як нібивін вільний від страждання. Ніби має сили радіти. Чоловік погодився. Один день прожив «як ніби». І йому стало трохи легше. Він спробував тиждень — і захотів продовжувати. Згодом він відкрив для себе новий шлях, став психологом і написав про це книгу. Зовнішні обставини бажані, але не обовʼязкові для зміни нашого внутрішнього стану. Коли важко, полегшення приходить, коли робимо перший крок… Хоча б «як ніби». Як ніби ми вже… радісні / здорові / добре почуваємося / дочекалися миру… тощо. І спробувати пожити в цьому стані. Цей стан може сподобатись і згодом стати звичкою ❤️

УРОК 72. ПРОСТО ЗАПИТАТИ."ІНСТРУКЦІЯ З КОРИСТУВАННЯ". "Як ти знаєш, що я тебе люблю? — Коли ти граєшся зі мною"Діалог з донькою. Я людина інструкцій. Хоч і відчуваю людей. Та не так добре як дружина, яка каже "Про що знову мовчиш?"). Тому я запитую людей, як з ними краще: жити, взаємодіяти, любити і т.д. І записую)З ким постійно взаємодію ми навіть обмінюємося своїми "Інструкціями з користування". Кілька прикладів. ✅ З минулого життя керівника: )1. Дуже ціную, коли ви подумали над вирішенням проблеми і приходите вже з Рішеннями. 2. Поважаю свій і ваш час. Тому вдячний, коли список питань до обговорення є ще до зустрічі. 3. Комунікація в месенджерах. Системно відповідаю на повідомлення раз в 24 години — зазвичай вранці. Якщо термінове — двічі дзвінокна телефон.✅ А це вдома:1. Планування. Найкращий спосіб щось зі мною спланувати — надіслати мені запрошення в календар. Тоді я бачу загальну картинку і відповім швидко. 2. Просити прямо. Погано розумію натяки). Казати "Прибери, будь ласка”. Бо якщо “Чи ти не хочеш прибрати? — я дійсно можу задуматись, чи хочу).✅ А тут донька дає свою інструкцію — а я записую. "Орися, як ти знаєш, що я тебе люблю?" — Коли ти граєшся зі мною". І додає — "В те, що я хочу"))Можна мати гарну емпатію. А можна просто запитати одне одного: «Що тобі важливо?» «Як з тобою краще?». І записати. Проста вправа — більше порозуміння ❤️

УРОК 71.ЗВІДКИ Я ЦЕ ЗНАЮ? ЗНЯТИ КАТЕГОРИЧНУ «КАСТРУЛЮ» "Що більше я знаю, то більше я розумію, що нічого не знаю"Сократ Тільки сьогодні. Тільки цей продукт / послуга / "магічна таблетка". Це єдиний шанс на все життя. Або тільки так варто... думати / говорити / дружити / виховувати дітей / любити... Жити. Чому тільки так? Звідки я це знаю? Це точно мої думки?Як каже знайома, ми часто живемо у "каструлях". Позичених думках, кліше, традиціях. Які вже «подумали за нас». І видали готову відповідь. Іноді це буває корисно. А іноді це створює неусвідомлену некомпетентність. Коли ми не підозрюємо, що може бути по-іншому. Категоричність обмежує. Нас. Наше мислення. Зростання. І навіть наше життя — свого часу людей знищували, якщо вони казали «нісенітницю», на кшталт "Земля крутиться". Мудрість у тому, щоб залишати місце для «можливо». Для «може бути по-різному». «Може бути і другий шанс». «Я можу обирати, як краще». А якщо відчуваємо, що до нас знову завітала пані категоричність. Можна зупинитися — «зняти з голови каструлю» — і запитати "Ти звідки будеш?) Звідки я це знаю"? І тільки тоді приймати рішення 😉

УРОК 70.СТВОРЮВАТИ «ЗА». СИЛА СВІЧКИ, ЩО ГОРИТЬ. «Я ніколи не приєднаюся до руху проти війни... Покличте мене, коли буде рух за мир»Мати Тереза Легше обʼєднатися проти чогось. Проти несправедливості, зла, байдужості. Спільного ворога. Біль обʼєднує швидко. «Проти» — стрімке. Часто героїчне. Подекуди романтичне. Але «проти» не достатньо. Воно рідко пропонує рішення. І якщо ми довго тільки «проти» — це виснажує. «За» — складніше. Не таке яскраве. Вимагає пошуку рішень. Мудрості. Дорослості. Та воно живить нас. Дає надію. Допомагає проходити довгий шлях.Длястійкості та спокою нам важливо створювати «за». Особливо там, де так легко бути «проти». За дію, замість обурення. За повагу, навіть у розбіжностях. За доброту, навіть коли навколо цинізм. За вдячність, коли легко скаржитися. За довіру, коли легше підозрювати. І за — власний приклад. Бо свічка не бореться проти темряви. Вона горить і освітлює. (Іноді запалюючи тисячі інших). І саме в цьому її сила. Ми теж можемо освітлювати — показувати як може бути.