Стоїк. Есенціаліст. Книга Сенсів.

УРОК 99.СКЛАДАТИ СВОЮ МОЗАЇКУ. «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас!»Іван Франко Є люди традиції. Вони не шукають сенси, себе чи місію. На більшість питань традиція дає відповіді: як жити, що є правильним. «Так робили мої пращури — так робитиму і я». І в цій визначеності багато спокою — можна продовжувати лінію, яка була прокладена до нас.Є люди проєкту. У них немає готових відповідей. Ким бути, з ким бути, як жити — ці питання залишаються відкритими. Частину вони можуть взяти з традиції, але решту відповідей — шукають самі. І зазвичай цей пошук — не етап, а спосіб життя.Люди традиції живуть щасливо у складеній картині світу. Люди проєкту живуть без готової картини — вони шукають фрагменти, «приміряють на собі» і поступово складають власний малюнок. Перші спираються на спадок, другі — на досвід. Перші переймають сенси, другі — створюють свої.Варто зрозуміти, до якої категорії ми більше належимо. Людям проєкту важливо не чекати готових відповідей, а збирати свою мозаїку життя: з досвіду, помилок та висновків. Не ідеальну — але свою. І саме в цьому процесі поступово з’являється картина того, що має для нас сенс.

УРОК 97. БУДУВАТИ ВЛАСНІ СТАНИ. «Те, що позаду і попереду нас — дрібниці порівняно з тим, що всередині нас»Ральф Волдо Емерсон Наш мозок має negativity bias — схильність довше утримувати негатив. Бо для виживання важливіше було памʼятати небезпеку, ніж радість. Тому ми зазвичай сумуємо довше ніж радіємо). І для позитиву нам потрібні зусилля. Рекомендую зробити власну “дошку станів”. Не просто цілей. А станів. Дошка, де є наші 7-10 улюблених фото на видному місці, на яких є ми: радісні, вдячні, спокійні, закохані в життя...Вранці. Кілька хвилин. Дивитися. Відчувати. І знову проживати ті емоції та стани... Адже наш мозок не дуже відрізняє уяву від реальності. А тіло добре «памʼятає» вже прожиті стани. Тому поступово наш внутрішній стан змінюється. А разом з ним — наші рішення, дії і життя.Ми можемо бути маяком, на який щодня линуть хвилі. Але від того маяк лишається маяком. І зберігаєсвою внутрішню сутність. Бо його внутрішній стан формують не хвилі. А він сам…І нам того бажаю. Вміти будувати власні стани. Навіть коли хвилі високі ❤️

УРОК 96. ЧАС «БАЙДИКУВАТИ». «Ніде людина не знайде спокійнішого й безтурботнішого притулку ніж у власній душі.»Марк Аврелій Моя знайома має цікавий блок в своєму календарі — «байдикувати»). Коли не планує конкретну діяльність. Але коли є інформаційна тиша. Без зовнішніх подразників. Без гаджетів. Чи екранного часу.Це ще той виклик. Адже мозок в такі хвилини починає обурюватися: «В світі точно щось сталося, про що ми маємо дізнатися прямо зараз!" 🙂. Або ж вперто кричить на вухо: "Це ж не ефективно...!" Та з часом він заспокоюється…Дивним чином для мене час "байдикувати" виявився найпродуктивнішим. Знаходжу там все. Відновлення. Звірку з власними сенсами. Відчуття, що "належиш собі". Більшість ідей для проєктів). Зокрема, більшість уроків цього каналу народилися в час «байдикування». «Байдикування» потребує навчання). Можна почати з простого. Без гаджетів 30 хвилин до сну. І перші 30 хвилин зранку після сну. З колегами Академії перевірили на собі. Життя не розвалилося.🙂 Результати не погіршились. Відчуття «належати собі» — посилилось.Можливо, байдикувати (принаймні, дозовано 😉) не так і погано? Можна поставити собі в календар ✅

УРОК 95. НАШІ ВНУТРІШНІ ОПОРИ. “ТОМУ ЩО Я Є…»«Майстер запитав учня:— На що ти спираєшся, коли важко?— На роботу, обов’язки, дисципліну, — відповів учень.Майстер посміхнувся:— Це добрі інструменти. Та це милиці. Вони допомагають йти, але не вчать стояти. Коли вони стають єдиною опорою, людина забуває, що має хребет…»Ми часто ототожнюємо себе з тим, що маємо. З бізнесом. З досягненнями. З успіхами. З користю, яку приносимо. Навіть з емоціями. Але ми — це не те, що ми маємо. Це те, чим/ким ми є. Варто собі про це нагадувати. Наприклад, через практику розототожнення:«Я маю… бізнес/роботу/проєкт, але я — не є мій бізнес/робота/проєкт.Я маю успіхи, але я — не мої успіхи.Я маю емоції, але я — не емоції.Я маю статуси, але я — не мої статуси».Я — центр. Той, хто обирає. Той, хто є»Постійна практика розототожнення допомагає тренувати власну самодостатність.Коли не потрібно зовнішніх «милиць» для підтвердження власної цінності. Коли на питання «Чому я маю право….жити? відповідь єдина — «Тому що я Є». І цього достатньо ❤️

УРОК 93. ВІДЧУТТЯ «МИ». МАГІЯ СПІЛЬНОГО. «Справжнє життя — це зустріч».Мартін Бубер Гарвардське дослідження (Harvard Study of Adult Development) — одне з найдовших досліджень людського життя в історії. Воно триває з 1938 року і охоплює кілька поколінь.Головний висновок несподіваний і водночас дуже простий: існує ключовий фактор для нашого щасливого й довгого життя, який значно випереджає всі інші. І це — якість стосунків. Наявність хороших, теплих звʼязків з людьми.З мого досвіду, вони стають особливо якісними, коли ми знаходимо спільне. Спільні цінності. Спільні цілі. Спільні інтереси. Спільна історія. Спільний час.Нещодавно, обговорюючи з близькими та далекими родичами наш родовід, я відчув, наскільки навіть проста розмова про нашу «спільну історію» може об’єднувати. Так само, як об’єднує спільна сімейна настільна гра ввечері. Чи спільна традиція на Різдво.Спільне — не завжди щось велике. Частіше — це регулярні точки дотику, які створюють потужне відчуття «ми».Помічати і знаходити спільне. Інвестувати у спільне. Особливо з близькими людьми. Там живе магія. Магія «ми». Магія глибоких, теплих і довготривалих стосунків.

УРОК 92. ПОЛЮБИТИ СВІЙ ШЛЯХ. «Перешкода для дії сприяє дії. Те, що стоїть на шляху, і стає шляхом».Марк Аврелій Вчитися любити свій шлях.Говорили про це зі знайомим підприємцем. Що ще один рік великої війни. Що є втома. Що іноді опускаються руки. Що дехто каже, що не бачить для себе майбутнього в Україні..А далі я запропонував подивитися зовсім з іншого кута зору…А що, якщо "все по плану"? Що, якщо саме так має бути і кожен з нас просто проходить свій унікальний шлях? Згідно власного призначення чи власної місії. І все в нашому житті — просто частина цього шляху. Хто досліджував — розуміє. Ми рідко думаємо, для чого ми тут. Для чого прийшли у цей світ. Від того багато нерозуміння і страждань. Страждань від боротьби з викликами і труднощами. Як ніби вони вороги, які заважають... А що, якщо вони насправді помічники / союзники, які допомагають…? Спокійно йти своїм шляхом — це вже високий рівень. Наступний — Amor Fati. Полюбити свій шлях. І полюбити перешкоди. Бо як кажуть стоїки, вони (перешкоди) не НА шляху. Вони — ЧАСТИНА Шляху ❤️

УРОК 91. КОЛЕКЦІОНУВАТИ "ЗЕЛЕНИЙ КОЛІР".Деякі українські школи почали чудову практику: вчителі позначають правильні відповіді учнів зеленим кольором. А червоний колір (для помилок 🙂) вже не використовують… Ми для себе зазвичай найсуворіші судді. І в житті маємо достатньо «червоного»: «не так», «мало», «знову не вийшло». І менше підсвічуємо те, що вже є, вже працює, вже «правильно». Якщо довго дивитися лише на «червоне», життя стає ніби постійним іспитом. Незданим іспитом… Тому колись я почав свідомо «колекціонувати зелений колір». Якось після тренінгу потрібно було записати 40 пунктів, чим я пишаюсь у житті (за останні 7-10 років). Процес зайняв чимало часу, як це буває у перфекціоністів. Та тепер це звичка — я щомісяця доповнюю і перечитую список. Наразі там 172 пункти. Це моя колекція «зеленого кольору». І це гарна профілактика для нашої психіки. Особливо коли тривога і/чи вимкнули світло/воду/опалення і хочеться знову взяти до рук "червоний колір". 🙂 Натомість, свідомо обираєш «зелений». Бажаю всім мати під рукою подібну колекцію. Працює ✅

УРОК 88. ЛЮБОВ ДО СЕБЕ.АБО ВИЙТИ «ІЗ ДЗЕРКАЛА». “Я насамперед людина. У мене є близько 7 мільярдів братів і сестер...»Далай-лама, «Книга радості» Далай-лама був здивований, коли у розмовах із психологами дізнався, що найбільша проблема людей західного світу — відсутність достатньої любові до себе. А іноді — ненависть до себе. Для нього це парадокс. Бо любов і співпереживання є базою в буддизмі і християнстві.Як з цим впоратися? Далай-лама стверджує, всі страждання — від егоцентричності. Коли в голові забагато «я, мені, про мене» — ми відчуваємо себе менш захищено. Бо ніби відмежовуємося від інших. А це веде до відчуття самотності (а не любові 🙂). Одного з базових страхів. Любов до себе, на думку Далай-лами, приходить тоді, коли ми прибираємо надмірний фокус з себе. Тому він говорить: “Я – насамперед, людина. І в мене 7 мільярдів братів і сестер». А потім — Далай-лама (який один). І найпростіший спосіб, продовжує він, знову відчути любов до себе — це подарувати її, подбати про когось, хто того потребує. Ми це відчуваємо щоразу коли… обіймаємо близьку людину, годуємо тварину, допомагаємо воїну… (додати своє).Любов до себе часто повертається обхідним шляхом. Можна просто «вийти із дзеркала» і спочатку подаруватиїї комусь, колисамі потребуємо ❤️

УРОК 87.Я КРАПЛЯ В ОКЕАНІ...«Іноді ми надихаємо людей, просто будучи собою» Памʼятаєте надихаючий постер часів Революції Гідності «Я крапля в океані»? Дехто використовує цей вислів в негативному значенні: підкреслити власну безпорадність. Мовляв, «мої дії нічого не змінять». Зокрема, наші північні сусіди. Однак в Україні, прибравши частинку «лише”, автор надав вислову нового значення: ”Я крапля в океані. Мої дії мають значення”. Під час Революції це надавало сили і надихало людей побачити власну значущість.Наші дії мають значення. Навіть коли ми цього не бачимо. Недавній експеримент соціологів показав, що наші хороші вчинки впливають як мінімум на 2-3 кола людей. Наприклад, наших друзів, друзів-наших друзів. І навіть друзів-друзів-наших друзів. Згадайте, як зазвичай поводяться водії, яким ви чемно поступаєтесь дорогою в заторах. З мого досвіду, 90%+ з них теж починають чемно пропускати інших…)Нам не потрібно чекати свого «зоряного часу», щоб «вийти на сцену». Ми можемо запускати маховик хороших змін уже сьогодні. Кожен з нас — крапля в океані. Яка може «пускати хвилі по воді» ❤️

УРОК 86. ОБИРАТИ = ВМІТИ ВІДМОВЛЯТИСЯ. АБО ЯК "НЕ ПЕРЕЇДАТИ". «Кожне “так” — це “ні” чомусь іншому»Джеймс Хʼюз Мій хороший знайомий вчить кожну ложку їжі пережовувати 20 разів. Жувати і подумки рахувати. Це не тільки сприяє травленню. А й даєорганізму час, щоб зрозуміти, що йому вже досить і він готовий відмовитися від інших страв. Вибір — це завжди відмова. Тому рішення часто даються важко: наше «так» автоматично несе в собі десятки «ні» іншим варіантам.Здоровʼя — це відмова від миттєвих задоволень заради енергії і бадьорості. Підприємництво — відмова від комфорту та гарантій заради свободи й творення.Одруження — відмова від нескінченного пошуку «кращих варіантів» заради глибини однієї історії.Ми ж за природою — «всеїдні». На життєвому бенкеті хочемо скуштувати все: і борщ, і деруни, і камамбер, і оливки. Але з часом розумієш, що мудрість — не в тому, щоб щоразу переїдати. А в тому, щоб передусім вміти обрати свої страви. Ми не можемо мати все. Але можемо сформувати навичку починати з того, що наразі має для нас найкращий смак. І рахувати до 20, коли вже їмо улюблену страву. Щоб не переїдати ❤️