Estadísticas de telegram channel - @skarbnyczka_istorij

🕯️ПЕРЕДПРОДАЖҐай Ґевріел Кей «Діти землі та неба»Блиск імперії і крихкість людських дольАнотація:У романі «Діти землі та неба» поєднано історичну атмосферу з елементами фентезі. Події відбуваються у вигаданому світі, натхненному епохою Відродження у Європі, – періодом релігійних воєн, культурних протистоянь і політичних інтриг.У центрі оповіді – герої з різних куточків світу: молода жінка Даніца Ґрадек із Сенджана, що прагне помститися османлам за свою сім’ю; серессійський художник Перо Віллані, якого відправили на схід малювати портрет Великого халіфа Ґурчу; донька графа Сересси Леонора Валері, яка погоджується на пропозицію Ради дванадцяти і вирушає шпигувати в Дубраву; Марін Дьїво, син купця з Дубрави, який мріє про інше життя, прагне вирватися за межі світу і долі, яка на нього чекає. Їхні долі переплітаються на тлі протистояння релігій і культур, де честь, віра та виживання стають головними випробуваннями. Що очікувати: 🕯️ вишуканий стиль твору, у якому вдало поєднуються мудрість, дотепність та енциклопедична уважність автора до деталей🕯️ інтриги при дворі правителя🕯️ помста за рідних🕯️ мистецтво 🕯️ купці та дорогоцінний крам🕯️ різні культури🩴 Про автораҐай Ґевріел Кей (нар. у 1954 р.) – канадський письменник-фантаст, який працює у жанрі псевдоісторичного фентезі.Українською вийшли його книги: «Плавання до Сарантію», «Владика імператорів» і «Таке яскраве минуле».Переклад Олександри ЛітвінякОбкладинка Марії Білінської520 с.Очікуємо у грудні

Читаю зараз книгу Анни Бжезінської - Води глибокі, як небо (має вийти в видавництві Жорж) і хочу сказати одне: це вам треба. Зараз, поки дочитую, пишу довгий пост, в якому буду порівнювати цю книгу зі ще одною новинкою, яка невдовзі вийде українською (ану чи вгадаєте, про яку я книжку), а поки ось вам маленький шматочок, щоб перейнятись цим чарівним вайбом: Вночі величезна цитадель Бріонії була дивним місцем, сповненим шепотіння і тремких тіней. Відголоски неслись спустілими коридорами, породжуючи мінливі відлуння, що, здавалось, хихотіли і закликали до забави. Цівки блідого світла виповзали з-поміж каменів, немов сріблясті змійки, відбивались від глянцевих шоломів сторожі і тікали в пітьму. Блукаючі вогні танцювали на вістрях мечів, що оздоблювали залу прийомів, і розпалювали іскри в очах алебастрових статуй. Ґобелени йшли брижами від вітру, який зась було відчути смертним, принци на портретах водили очима, помічали навіть найменший рух павука, що снував павутинку в темному закутку під дерев’яною стелею. Вночі цитаделлю розгулювали демони, і жоден з гостів Рокко ді Бріонія не смів навіть носа висунути поза двері гостьової кімнати. Вони натягували ковдри на голови, рахували краплі, що перетікали в водній клепсидрі, і молились, аби Всевишній послав їм сон. Та коли гості все ж глибоко засинали, з-поміж гобеленів вихилялись ламії, невагомо, мов подих, повзли вниз стовпцями балдахінів, зависали над самими подушками, щоб ловити слова, які шептали гості, і пити з їх уст найпотаємніші сни. Інколи з-за вікна долинало лопотіння крил запізнілої ґраї, яка поверталась до принцового пташника з новинами. В повню кам’яні ґарґуйлі з гуркотом розвертались в бік нічного світила і муркотіли тихі пісні про красу світу понад місяцем. Стімфаліди, що патрулювали мури, сідали на зубці і зі скреготом чистили металеві пера. Ґолеми важко плентались, гублячи крупинки піску над мармуровою підлогою… А зрідка між цих скрипів і шелестів линув плач дитини.

Польський і український фендоми (себто спільноти любителів НФ і фентезі) дружать давно. Після 22-го року ця дружба лише поглибилася, і жодні політичні віяння її не змінили. Майже у кожному числі журналу «Nowa Fantastyka» є й переклади з української; дедалі більше виходить у Польщі книжок наших авторів – і за всім цим багато любові й кропіткої непомітної праці. Не менше цієї праці вкладено й у статтю, яку написав Євген Положій. Він не обмежився інтерв’юванням наших авторів і авторок, натомість намагався охопити якомога більше людей, інколи терпляче чекав на відповіді, бо хтось був надто зайнятий чи у відрядженні… Давно я не мав задоволення спостерігати за тим, як працює фахівець такого рівня. Дякую Євгену, дякую порталу Culture.pl і Юлії Марчинській – і дякую перекладачам і перекладачкам, редакторкам, видавцям – усім причетним до зведення цих культурних містків. Чим більше чутимемо одне одного, тим ліпше й одне одного розумітимемо. Наукова фантастика і фентезі сприяють цьому чи не найкраще 🧙🏻‍♂️

Музиканти. Четвертий дарунок – Володимир АренєвІноді навіть не плануєш читати книгу – а якось само виходить (уточню одразу, що я просто не планувала її читати от сьогодні). І взагалі, я збиралась в тривогу поспати – але випадково, шукаючи паучі, натисла кнопку живлення, на мене ця книга з кіндла і вискочила. Ну, думаю, дай хоч гляну, що там – і, з думкою про те, що "о, воно різдвяне, підійде для тематичних читань і добірок" – випадково дочитала до 45%... #топ_місяця #топ_взагаліВидавництво ВСЛХодить собі трійця від місця до місця: рудий кіт, великий сліпий собака і сичуня, шукають собі де поспати в комфорті і поїсти, бажано – смачно і багато. Ну і роботою не гребують – не все ж їм пісні співати? Тож підписуються вони одну ніч стерегти добро дванадцяти кремезних хлопців, загублені спогади – один з яких і шукає дівчинка Марія.Дуже маленька, але дуже комфортна книженька. Добро так і ллється – і знаєте, виявилось, що це прям от те, що і було потрібно конкретно в той момент. Симпатичні герої, доволі динамічна оповідь, що я собі ото і незчулася, як дочитала до кінця, і така – що, і все? Мало мені, мало! Бо дуже хотілось провести з героями трошки більше часу, послухати їхніх пісень (окей, почитати, та в мене ж з фантазією все добре!) і не думати над тим, що над домом пролітає групова ціль. І найголовніше те, що хоч в історії і є одне маленьке диво, та її цінність саме в надії, а що нам ще допомагає жити в час війни?В самому кінці автор обіцяв продовження, тож залюбки його чекатиму. А цю – перечитуватиму, але, все ж таки, тепер вже точно ближче до Різдва. Та знаю, що автор сюди подеколи зазирає – тож моя йому подяка за те, що один неприємний ранок він зробив конкретно мені трішечки світлішим.

#відгук_книгоносВолодимир Арєнєв "Пан малодобрий"Для мене найбільша цінність «Пана малодоброго» — у його атмосфері та ретельно відтвореній історичній добі. На зустрічі книжкового клубу Володимир Арєнєв розповідав, як працював із джерелами і це дуже цікаво і захопливо.Події розгортаються у польському гірничому містечку Тарновські Гури, що стоїть на шахтах. За сюжетом молодий поет і медик Адам приїздить до батька по книжки, але замість цього вирушає з ним у «виїзну страту» (адже батько — кат). Далі починаються детективні лінії, і події лише набирають обертів: від шахт і таверн до підземель, від архітектури й айстр до таємниць ремесла катів. Усе це створює неймовірну атмосферу, повну деталей, від яких неможливо відірватися.Цікаво, що всі імена персонажів автор узяв із реальної історичної праці про катів XVII століття. Володимир натрапив на неї під час поїздки на фестиваль у Польщі. Саме тоді його вразило, наскільки багатогранною була ця професія: кати не лише страчували, а й опікувалися каналізацією, безпритульними тваринами, іноді навіть займалися медициною та наглядали за публічними домами. Оскільки страти траплялися нечасто, вони виїжджали «на гастролі» в інші міста.Деякі факти справді шокують: наприклад, люди з епілепсією намагалися бути якомога ближче до страти, бо вірили, що бризки крові допоможуть від хвороби.Видання книги теж вражає: ілюстрації, верстка, оформлення — відчувається, що автор і тут тримав руку на пульсі. Це справжня жанрова література, яка поєднує вигадку з реальністю так, що читаєш із захватом і водночас дізнаєшся нове про епоху.Особисто мене найбільше зачарував фантастичний штрих із душами та мішками — він додає містичної глибини до історичних фактів. Після смерті душу можна зібрати в мішок (що це значить? - чекаємо на продовження). Цей образ і взагалі тема душ у романі — справжня «родзинка».КнигОнОс

Знаєте, як мешканець маленького містечка, хоч і сучасного, можу сказати: саме місто та його атмосфера автору вдалися якнайкраще. Таке тихе, спокійне й важкими долями та таємницями просякнуте порохом, який може все зірвати. І от це додає повісті достовірності. Ти віриш, що саме так воно й відбувається, саме так виглядає, адже такі вони маленькі містечка.Що ж до героїв: скажу, що підтримую ідею, що тут один ГГ — учень (син) ката. Адже, відверто, інколи втомлюють твори з кількома в кращому випадку ГГ, і хочеться невеличкої камерної пригоди. Наш герой, як всі юнаки, гарячий, вірить, що все легко вирішиться, і що він може змінити світ. І знаєте що? Він спробує.Що з того вийде?А вийде класна, насичена пригодами, таємницями та просто неймовірними пристрастями історія, повна темних сторін, болю та життя. Вийде так, що ГГ різко подорослішає, і навіть містечко струсоне. На добре чи на погане? А от це як сказати — ніколи все не буває просто, особливо у маленьких містечках.Іще хочу додати, що у книзі дуже класні ілюстрації, які допомагають зануритися у світ Пана Малодоброго на повну.Так що все на вищому рівні.Оцінка: 85 із 100.#фентезі #сучукрліто #арєнєв #панмалодобрий #відгук#укрфентезі #абабагаламага

У суботу ми мали книжковий клуб із Володимиром Арєнєвим та його «Паном малодобрим». Володимир настільки захопливо розповідає про створення книжки, що слухати його — окреме задоволення.Він розповів, що вперше натрапив на працю про катів XVII століття під час поїздки на один із фестивалів фантастики в Польщі. Світ роману він створював, поєднуючи власну вигадку з матеріалами з різних історичних джерел (у кінці книги є навіть короткий перелік використаної літератури).Виявляється, у XVII столітті кати відповідали за всі «нечистоти» (включно з каналізацією), опікувалися безпритульними тваринами, іноді виконували медичні процедури, а також мали справи з публічними домами. Страти відбувалися рідко, тому кат міг вирушати у своєрідні виїзні «тури» містами й селами, щоб мати роботу. Історикам навіть відома одна зустріч катів, яку автор жартома назвав «конвентом катів».Цікаво, що страта для глядачів була певною мірою видовищем, а за тодішніми уявленнями, бризки крові страченого могли допомогти при епілепсії — тому саме хворі на епілепсію намагалися стати якомога ближче до помосту.Усі імена персонажів «Пана малодоброго» Володимир узяв із тієї історичної праці. Я подумала: було б чудово, якби хтось переклав її українською — навіть скоротив і адаптував (цікаві в мене мрії?).Ще він розповів, як вивчив польську мову: у 2009 році вперше прочитав книгу польською, бо хотів читати фентезі, яке тоді не перекладали українською. Відтоді активно працює з польськими текстами.Я запитала у Володимира, чи погодився б він на зміни в тексті, якщо б видавництво наполягало: «Оце треба змінити — і крапка». Він відповів, що на дрібні поступки міг би піти, але на серйозні правки чи великі зміни — ні. До того ж він приділяє багато уваги верстці та художньому оформленню книги (і це дуже помітно).Неймовірна цінність «Пана малодоброго» в тому, що більшість подій і деталей у ньому базується на реальних фактах про життя міста та людей у XVII столітті. Автор навіть показував карти корчми та інші деталі з джерел, вплітаючи їх у сюжет і продумуючи розташування подій. Це ще більше підвищило мою прихильність до книги: приємно читати захопливий жанровий твір, усвідомлюючи, що він спирається на реальність і відкриває багато нового.Цінність книжкових клубів із письменниками в тому, що можна зазирнути за лаштунки процесу: дізнатися, як писався твір, що надихнуло, які історії залишилися «поза кадром». І хоча пан Володимир не розкрив багато спойлерів щодо наступної книги, ми вже чекаємо її виходу, щоб читати далі.КнигОнОс

Виявляється, сьогодні День котів! Як не запостити на честь такого свята уривочок із рукопису "Музиканти. Залізний вовк"? – А як гадаєш, – втрутився вовк, – що я зроблю з вами, якщо не випустите? – Благатимеш? Кричатимеш нам у спину різні прикрі – хоч почасти справедливі – слова? – Прокляну. – Щоб проклясти, треба знати імена. – Рудий, – зітхнув Мавр, – невже ти справді готовий його покинути? – Дякую, – сказав Рудий.– Дякую, – промовив вовк. – Та годі вам! – озлилася Нікса. – По-перше, Рудий – це не ім’я, і ви обоє це добре знаєте. По-друге, аби проклясти, ти маєш бути за крок від небуття. [...] – Шантаж – дешевий і ниций прийом, – відрубав Рудий. – І ніколи не спрацьовує з котами. Він очікував, що вовк обурюватиметься чи вмовлятиме, але той лише поклав голову на лапи і зітхнув: – Значить, Мисливиця все-таки перемогла. Так чи сяк – а тут мені й смерть. – Мисливиця? – Відома також як Дівиця, Срібролука, Повелителька ланей, яструбів і перепілок, а ще… – Зажди-но, то ти встиг наплювати в борщ одній із Міцних? – Тебе це лякає? – Маніпулятивне питання. І тому хочу окремо зазначити, що моє рішення визріло не під його впливом – і також не під впливом твоїх погроз, продиктованих, вочевидь, відчайдушним становищем, у якому ти опинився. Рудий зробив паузу. Вовк уважно стежив за ним бурштиновими очима. – Я не змінив своєї думки і досі вважаю, що випускати голодного хижака з клітки – невиправданий ризик. Однак ніде правди діти: ми не якісь там люди, щоб прирікати живу душу на голодну смерть.

Розігруємо книги за донат для ЗСУ (допомагаємо «Код Нації 47» зі збором на дрони для 47 ОМБр «Маґура»)❗️ (6/14)💙💛ПРОХАННЯ ПОШИРИТИ🙏Умови:1. Перерахувати 250 гривень (або більше) на рахунокhttps://send.monobank.ua/jar/3cRKdQGxos2. Залишити під цим оригінальним постом коментар зі скріном переказу (хоча б частинку, щоб було видно, що переказ відбувся).3. Переказувати кошти можна будь-яку кількість разів і лишати безліч скрінів. Задонадьте 2500 грн і я 10 разів впишу ваше ім'я у розіграші.✅ Кому збираємо?Допомагаємо «Код Нації 47», який збирає кошти, щоб запускати хижаків у небо для 47 ОМБр «Маґура»! Коли ви донатите — кошти автоматично перекидаються їм.✅ Які книги розігруються?Всі, що на картинці. Усі книги нові. І один щасливий переможець їх усі отримає.✅ Чи можна донатити менше 250 грн?Так, авжеж. Просто Ви не братимете участь у фінальному розіграші. Розуміємо, сума в 250 грн немаленька, але в середньому кожна книга з добірки вартує майже вдвічі більше.✅ Як допомогти без коштів?Поширити цей допис у себе, написавши перед ним декілька слів про збір.▫️ Підрахунок донатів буде з усіх соцмереж (фейсбук, телеграм, твіттер).▫️ 13.08. виставимо табличку, щоб усі переконались, що вони у ній присутні і 14.08 о 21:00 зробимо онлайн-трансляцію у фейсбуці, щоб обрати переможця.#допомогаЗСУ

Я знову до вас із Радеком Раком, бо не можу цього не показати:- Не можна виносити книжок! Шкрябаєте потім на маргінесах непристойності та різновсякі хуї малюєте, аж очі при читанні біліють.- Та нехай би пан уже так не кричав, це ж бібліотека, а не стадіон, - буркнула вона, заскочена та трохи налякана раптовою появою бібліотекаря, який, схоже, сидів тут увесь цей час у павуцій непорушності.- Щооо? - дідуган приклад до вуха бляшану трубку. Тільки тепер вона помітила, що на одному оці в нього чорна пов’язка, а на іншому - більмо.- Дрищо, - буркнула Софія собі під ніс.- Ввічливіше, бо надеру тобі отой твій худий зад. - Тож ви геть не такі глухі.- Я глухий. І сліпий, - бібліотекар перекинув пов’язку на друге око, відкриваючи зарослу диким м’ясом очницю. - Та й руки не маю, - на доказ того помахав куксою, що закінчувалася великим сталевим гаком. - Авжеж. Що би ви робили у бібліотеці, якби не бачили.- Я слухаю книжки. Вони зі мною розмовляють. - Щойно ви казали, що ви глухий.- Щооо? - дід знову приклав трубку до вуха.- Глу-хий!- Та я ж і кажу, що глухий. Не кричи так, це бібліотека, а не стадіон. - Що?- Дрищо, - зареготав бібліотекар.- Дуже смішно.- Можеш взяти із собою одну книжку. Тільки якщо будеш шкрябати на маргінесах різне паскудство, то роби це бодай на відповідному рівні. Бо немає нічого гіршого від погано написаних еротичних сцен.- У вашому віці вам, мабуть, одне читання й залишилося.- Найшляхетніша насолода. І не треба пісня неї митися.