Скарбничка історій | Володимир Аренєв — Пан малодобрийtl;dr Прочитала із великим задоволенн...

Володимир Аренєв — Пан малодобрийtl;dr Прочитала із великим задоволенням і всім рекомендую.Початок 17 століття, молодий Адам Ламперт (студент-медик і трохи поет) прибуває разом з батьком у гірняцьке містечко Штольні. Батько Адама — кат. І в Штольнях на нього чекає робота — страта вбивці. За вбитим ніхто з містян не плаче, бо він був, якщо чесно, людиною гнилою, як ті опорні сволоки в місцевих штреках (за які він і відповідав). Але вбивство є вбивство, вирок суду є вирок суду, і пан малодобрий править свій меч, щоб зробити все як треба. Однак для Адама ця справа надто дивна та незрозуміла, і він починає власне слідство — з обережністю слона в порцеляновій крамниці. Адам хоч хлопець і розумний, але не Шерлок Голмс, та й багато чого про місто та містян він не знає, і через це не раз потрапляє в небезпечні ситуації і часто почувається йолопом. Але, звісно, йому вдасться докопатися до істини, принаймні частково. Бо закони жанру 🙂Отже, це історичний детектив? Так, але все це відбувається у світі з альтернативною історією і — головне — з альтернативною метафізикою. І для мене саме метафізика була найцікавішим аспектом книжки, не детективна інтрига (але цю метафізику так щільно вплетено в детективну інтригу, що розділити одне від одного майже неможливо). У світі «Пана малодоброго» душу людини після смерті можна спіймати в спеціальний міх і зберігати там. Навіть чути її і розмовляти з нею — якщо ти з тих, хто має цю здібність. Чи то справжня жива душа, чи просто «залишкові вібрації ефіру» (як вважає Адам, людина науки)? А якщо душа не потрапила у душоміх, то залишається поруч з місцем смерті та не може знайти спокій (але ув’язнення в душоміху не те щоб виглядало кращою долею). І навколо цієї властивості душі побудована і релігія, і традиції, і життя загалом, починаючи з дрібничок.Звучить моторошно, та й книжка справді подекуди читається як горор — невпокоєні душі, закинуті шахти, голоси з-під землі. Але подекуди вона дуже затишна, і я навіть не можу пояснити, що її такою робить. Може, сам головний герой, чи його стосунки з батьком та дитячі спогади, а може, відьма пані Солька та її котик, а може, те, що серед героїв немає справжніх мудаків (епізодичних громил та мерця не рахуємо), і кожного та кожну можна зрозуміти.Важливе зауваження. Це не окремий роман! Так, історія вбивства в Штольнях розказана до кінця, але в фіналі раптом виявляється, що це все було лише прологом — для чогось більшого і важливішого. Це дуже інтригує, але й трохи бісить! Бо я негайнл хочу знати, що це за русини (Хміль, гм?), навіщо їм потрібні Адам та його батько і для кого ті срібні кулі. Авторе, пиши хутчій!#враження #прочитане2026 #українське #фентезі