Запекла книгожерка

Цей графічний роман я вже дуже тривалий час лишаю «на десерт», бо шалено люблю творчість Мура і маю дивну ірраціональну звичку відкладати книжки, від яких маю високі очікування, до ідеального моменту.Тут, правда, частково зіграло й те, що я спочатку планувала читати його в оригіналі, а наважитись читати Мура в оригіналі мені зазвичай важко, бо він і в перекладі не те щоб простий😄Але цей текст був стовідстоково вартий очікування, хоча це й не дивно.🔪 Тож, це історіїя Різника в інтерпретації Алана Мура — дуже ґрунтовна, заснована на одній з реальних конспірологічних теорій, не надто популярній, у всякому разі на сьогодні, але дуже цікавій як тло для такогого тексту, особливо враховуючи специфіку автора з його світоглядом.🔍Мур провів глибочезне дослідження, працюючи над цим текстом. Розбір усіх фактів, домислів і посилань є наприкінці тому і займає кілька сторінок, і це не менш захопливо, ніж сам роман.👁 Сюжет нелінійний, фрагментарний і психоделічний, з рясним символізмом.💀 Історія дуже брудна, брутальна, збочена і хвороблива.Але текст просто неперевершений, з ідеально відточеним стилем, де кожне слово на своєму місці, кожен кадр має значення, кожна деталь вартує уваги.Графіка теж неймовірна, письменник і художник тут досягли повної синергії, як на мене.Твір досконалий і заслужено отримав низку нагород, включаючи кілька Айзнерів.🌹 Основні акценти в історії на владі, безумі, гендерному простистоянні та глибокому зануренні в історію, не тільки тогочасну, а й більш прадавню. Багато філософствувань, містицизму, адвокатури божевілля, мізогінії, фалократії, теологічних і масонських теорій — одним словом, всього того, що притаманне стилю Мура.Розділ, у якому головний герой проводить екскурсію Лондоном, я б використала як методичку для горор-турів — це дуже атмосферно, проникливо, глибоко й захопливо😄🪶 Дуже насичений стиль, одночасно цілісний і різноманітний: кожен розділ особливий, не схожий на інший ані структурою, ані підходом, ані манерою оповіді, і все ж відчутна єдність та неподільність історії.Наразі прочитала тільки перший том, але однозначно продовжу цю подорож, бо це абсолютни шедевр.📖 «Із пекла», книга 1✍️ Алан Мур🎨 Едді КемпбеллВидавництво Vovkulaka

На відміну від самого Дімки Ужасного, який в цьому подкасті розповідав, що любить малу прозу, я її люблю не надто і лише від окремих авторів — але Дімка як раз з тих, кому вона вдається офігенно.У «Скотомогильнику» 8 текстів, 7 з яких для мене були або новими, або достатньо старими, щоб не памʼятати деталей і читати як уперше.Це збірка горорних оповідань для тих, хто добре розуміється на якісному горорі і якісному тексті, бо ці історії вражають не тільки тим, про що вони, але й тим, як саме написані.Автор майстерно використовує форму, пише дуже концентровано, влучно, відсікаючи все зайве — і точними вивіреними штрихами створює дуже яскраву і дуже брутальну картинку:🌹 У «Юність прекрасна» вплетений трукрайм, але вплетений тонко і ледь помітно без прямих вказівок, та найбільше текст вражає деталями і нюансами, які вгризаються у памʼять надовго.🌹 «Коли замовкають птахи» дуже неочікуваний, із напругою, що дзвенить, і описами, які не просто створюють атмосферу, а буквально переносять у місце дії.🌹 «Гречаний, липовий, кривавий» шалено мерзотний, і мене щиро дивує, що подібну тему наші автори зачіпають рідко, бо це найблагодатніше тло для горору.🌹 «Сестра» — жорстка містика з досить класичним сюжетом, але шикарним аутентичним сетингом.🌹 В одному з епізодів «Зустрічі випускників» автор зненацька пробиває четверту стіну, змушуючи читача відчути себе у ролі кривдника. Історія трохи нагадала мені один з найбільш скажених квеструмів, в якому мені доводилось бувати 🥰🌹 «Темний бік» — експерименти з мораллю, як я люблю. Трохи з вайбами одного з оповідань Кінга, але не спойлеритиму, якого, бо хоч спільних рис і мало, це може послабити ефект неочікуванності.🌹 «У сухому залишку» теж тяжіє до класики в сюжеті, але рідко хто ризикує так зануритись в огидну деталізацію.🌹 І, нарешті, власне «Скотомогильник» — мені знадобився час, щоб його розсмакувати, бо текст дуже незвичний, сумбурний і заплутаний на перших етапах, але із ідеальною горорною розвʼязкою.Збірка топ, але мало😄 І маю окремо відмітити неймовірні ілюстрації Ірини Гуріної, які дуже влучно доповнюють тексти, задають тон і створюють правильну атмосферу.📖 «Скотомогильник»✍️ Дімка УжаснийВидавництво Жупанського

Я не завжди люблю сюрпризи із книжками — у тому сенсі, коли книга не відповідає очікуванням. Але цей сюрприз виявився хорошим, бо я була певна, що берусь за черговий прохідний трилер, але отримала дещо більше: глибоку драму з соціальним і історичним контекстом та дуже міцним і оригінальним детективним елементом, де від кількості неочікуваних твістів зносить дах.🪶Якщо в загальних рисах, це історія двох жінок, одна з яких померла насильницькою смертю, а друга жила своє найкраще життя аж до дня, коли у віці 37 років раптом не вирішила розірвати цілком успішний шлюб та почати все із чистого листа, після чого її життя складеться дуже неочікуваним чином.Якщо ще простіше, то це історія жертви і трукраймерки-початківиці, хоча й не у зовсім звичному уявленні. До речі, пара реальних злочинів тут дійсно фігурує.🎩 Детективна лінія дуже заплутана і з купою сюрпризів, особливо ближче до розвʼязки, але вона все ж другорядна. Хоча таємнича атмосфера і напруга тут повʼязані не тільки з нею безпосередньо, їх вистачає і у тій частині історії, що не стосується розслідування злочинів.Тут дуже цікава і нестандартна структура: оповідь ведеться здебільшого від імені двох головних персонажок, але насправді авторка показує світ очима кожної дійової особи, що зʼявляється на сторінках. Тобто, фокальні персонажі змінюються весь час, але лише двоє з них — циклічні, і лише до цих двох ми весь час повертаємось.Таке відчуття, ніби постійно перестрибуєш з однієї голови в іншу, щоб наздогнати головну героїню і не втрачати фокус, що сконцентрований на ній — і це дуже незвичний ракурс, завдяки якому світ розкривається дуже широко і набуває неймовірного обʼєму. Такого, ніби дійсно переносишся на сторінки книги.🌹Оповідь така стримана і врівноважена, що навіть коли зʼявляються якісь разючі деталі чи твісти, це відбувається природньо і плавно, ніби між іншим — і це створює дуже цікаву, незвичну атмосферу, схожу на ту, яку бачиш у старих фільмах, коли і світ, і темп життя, і все було іншим. Не таким стрімким, не таким критичним, не таким інформаційно насиченим.Персонажі дуже специфічні, і в мене викликали більше негативних, ніж позитивних емоцій — але саме цим вони і чіпляють та захоплюють, хоча й незмінно дратують😄Тут є міцна соціальна складова, зосереджена на темі прав темношкірих і жінок у той історичний період, коли всі вони вже ніби й мають такі самі права, як і решта населення, але тільки формально, бо суспільство ще по-справжньому не переналаштувалось.📖Але зрештою, це історія про те, що всі права належать білим чоловікам: право на карʼєру, право вільно відвідувати заклади, які вони хочуть, право досягати успіху і здійснювати свої підліткові мрії. Право на нетерпимість, на зраду і навіть на вбивство.Раджу. Дуже сильний і захпливий роман.📖 «Леді в озері»✍️ Лаура ЛіппманВидавництво КСД

Мої книжкові рекомендації знов у літньому книжковому гіді від Forbes Ukraine ☺️ Повний текст можна прочитати за підпискою від 49 грн, на скріні — пара з моїх рекомендацій.А оці три до добірки не влізли, але я все одно раджу почитати:📖 «Інститут» Стівен Кінг — горорна історія про підлітків з надприродніми здібностями, яку варто прочитати цього літа хоча б тому, що вже у липні вийде довгоочікувана екранізація. Емоційна, сувора і дійсно страшна. Така, що підіймає купу моральних питань. Неймовірно захоплива, дуже важко відірватись. І доступна в тому числі в аудіо форматі.📖 «Зайчик» Мона Авад — найбільш визначна новинка цього року з претензією на те, щоб стати сучасною класикою. Психоделічна, горорна історія з вайбами дарк-академії про студенток, що навчаються літературного мистецтва. З вражаючим стилем, пʼянкою оповіддю, дивним, складним і неочевидним сюжетом, чкий ще варто спробувати розгледіти і тим більше інтерпретувати, і багатошаровими сенсами.📖 «Походження видів» Чон Юджон — трилер від корейської авторки, який став квінтесенцією її творчості, бо книга заснована на реальних подіях, які вразили її настільки, що ледь не всі свої книги вона присвятила їм, переосмислюючи історію під різними кутами і ракурсами — і саме цей твір вважає найбільш вдалим і повним. Це історія, в якій головний герой вбиває власну матір, і це спонукає його зануритись у спогади про себе і власне дитинство та переосмислити все, що він знав до цього. Шокуюча, холоднокровна і страшна, з дуже глибоким поглядом всередину і неймовірним рівнем психологізму.

Подивилась «Гидку сестру», і з чистим серцем доєднуюсь до числа тих, хто цей фільм хвалить.Думаю, в загальних рисах ви вже в курсі, що це темний ретелінг «Попелюшки», і сюжет мало чим відрізняється від оригінального (того найоригінальнішого, не адаптованого), хіба що має трохи іншу оптику і більше бодігорорних деталей.Це історія очима зведеної сестри Попелюшки — тієї, що з конвенційної точки зору некрасива, проте мріє вийти заміж за принца, і ладна піти на будь-які жертви заради цього.Ну а принц пише погані і банальні вірші, поводиться як мудак, і загалом мало що в собі має окрім титулу і члена, але суспільний наратив такий, що шлюб із ним — мрія всіх дівчат до 20 (бажано незайманих, ясне діло).Тут і про тиск суспільства, і про нездорові вимоги до зовнішності жінок, і про те, що їхня ролі зводиться до задоволення чоловіків, а єдиною метою жінки може бути вдалий шлюб.І про відсутність здорових, близьких і справжніх людських стосунків, навіть у родині.Ну, загалом, ключові ідеї на поверхні і вже не вперше проговорені, але не бачу в цьому нічого поганого — варто проговорювати їх стільки, скільки знадобиться, щоб вони стали нормою і витіснили застарілі нездорові погляди в наративи.Знято дуже круто. Картинка, ефекти, акторська гра — все дуже сподобалось.І це було доволі жорстко. На сеансі в кінотеатрі в моєму районі і без того було мало людей (менше десяти), але на кульмінаційній сцені більша частина вийшла, і до кінця нас лишалось троє — тож фільм, мабуть, не для людей зі слабким шлунком🤪 Хоча, чесно кажучи, сцену з очима і я не вивезла — але я то ніколи не вивожу😄Фільм хороший, навіть дуже. Подивитись рекомендую, але врахуйте, що огидних і бодігорорних сцен тут прям дуже багато, і вони до біса деталізовані.

🌹 Красива темна казка в готичних декораціях, побудована на відсилках до поширених легенд в міфів про таємничі зникнення і одмінків.🪶 Три маленькі дівчинки, сестри, зникають на цілий місяць, а повертаються вже інакшими. Міняється не тільки їхня поведінка, а й деякі зовнішні риси. До того ж, вони набувають надприродніх здібностей.Життя родини після цього змінюється безповоротно, але справжні наслідки проявляться лише через багато — тоді, коли розгортатимуться основні події цієї історії.👁 Сюжет доволі простий і невибагливий, але ракурс мені видався доволі цікавим, тож читати було захопливо.Не скажу, що щось у історії сильно дивує, події розвиваються послідовно і передбачувано, а персонажі великої емпатії не викликають — вони надто відсторонені, схематичні і типові.Але історія непогано тримається на «нетфліксівській» динаміці і дуже насичена подіями, пригодами і раптовими твістами.🔪 Тут є те, що я завжди дуже ціную в текстах — згадки реальних загадкових злочинів, які іноді вплетені в сюжет, а іноді просто створюють атмосферу. Свого роду заземлення, що привʼязує всі описані до реальності і робить їх трохи більш правдоподібними.Хоча загалом, правдоподібність — не та риса цієї книги, яку я б відзначила. Скоріше б це була атмосферність: казкова, трошки темна, дуже декоративна й легка.Як на мене, історія більш підліткова, для читачів без великого бекграунду, але цікава і непогано розважає, якщо прагнете провести приємний вечір із книгою.Викликає бажання помалювати (ще б ставало сил це бажання реалізувати — ціни б їй не було😅)📖 «Дім Голлоу»✍️ Крістал СазерлендВидавництво Vivat

З одного боку, тут є важливі стигматизовані теми.З іншого — текст і сюжет дуже примітивні.Автор ще у передмові зазначає, що писав цю книгу як своєрідну терапію — і я справді сподіваюсь, що для нього ця терапія спрацювала. Але це не більше, ніж фантазійний щоденник, в якому людина, якій підгоріло, прагне виплеснути свої емоції😌Тож з хорошого:👁Тут йдеться про серйозні внутрішні конфлікти, про прийняття себе і того факту, що на таке саме прийняття від тих, кого вважаєш близькими, не завжди можна розраховувати 👁Підіймається питання віри та релігії. Питання того, як жити із собою, коли віриш у того самого бога, в ім’я якого тебе намагаються винищити👁Розкрита тема, якої саме в книжках я ще не зустрічала — нетолерантність і конфлікти всередині квір-спільноти, де так само існує серйозна проблема зі зневагою і дискримінацією через гендер та орієнтацію або через те, що хтось не вписується в твої особисті уявлення про норму👁Зачіпається питання нейронетиповості — поверхнево, але є кілька непоганих штрихівЗ поганого:👁Сюжет дуже клішований. Це досить стандарта постапокаліптична історія, в якій мало хто пережив кінець світу, без жодного пояснення, чому і як хтось таки пережив. Ну, тобто, те, за що нарікають як за «непрописаний світ» — і тут з цим все дійсно погано👁Персонажі тут здебільшого існують виключно як функції. Або навіть не так — як репрезентація різномаїття. Ну, тобто у нас є ґей, лесбійка, трансгендерна жінка, трансгендерний чоловік, небінарна особа, тощо тощо — і це було б прекрасно, якби за цим було щось іще, а не просто гендерне визначення.Тобто, ці герої ніяк не проявляються, це одна велика безлика масовка без бекграунду, без тривимірних образів і якоїсь спроби пояснити, чим кожен конкретний персонаж цікавий, яка його історія, що ховається під обгорткою, і таке інше.Те саме з сектою — вона просто максимально гидотна і збочена, складається з карикатурно злих учасників, але жодних чітких принципів не видно, жодної притомно поясненої мотивації, жодних особистостей. Це просто абстрактні поганці, які за все погане і проти всього хорошого.👁І при всій поверхневій жорстокості теми, історія дуже мʼяка насправді.Ну, тобто, люди, що вижили під час всепоглинаючого апокаліпсису, коли решта людства перетворилася на гнилі рештки за лічені дні; люди, що відчайдушно борються за виживання, не маючи на це жодних шансів — не були б такими стриманими, позитивно налаштованними і високоморальними.🐼До прикладу, ілюстрація: у всих цих реаліях, одна з героїнь заявляє, що буде неетично пожертвувати майже повним незнайомцем, що і без того смертельно хворий, заради виживання всієї групи, що складається з її близьких🙃😈Або в тих же обставинах, підозрілого чужака миттєво приймають до групи майже без питань просто тому, що він пообіцяв нікому не шкодити.Багато штучних елементів типу гниття, блювоти, понівечених тіл, але при цьому нема справжнього травматичного горору, що відобразився б на героях і дав би відчути, наскільки все це болісно і жахливо.❣️Ще трохи до хорошого: таких самих примітивних книг про гетеро персонажів мільйони, і вони користуються попитом. Я і сама люблю іноді відключати мозок і читати щось подібне, тож вважаю плюсом, що для різномаїття є оця книга з акцентом на квірних героях.🚬Ну і знов до мінусів: дивно, що експерт з гендерної лексики, який консультував переклад, пропустив десь мінімум 5 випадків, коли герої говорять про себе не в правильному роді.Книга прохідна. Я очікувала більшого. Але як одноразова жуйка цілком має місце бути.📖 «Пекло слідувало за нами»✍️ Ендрю Джозеф ВайтВидавництво Букшеф

Що ж, ця книга як мінімум вміє дивувати, а це зі мною стається не так часто — та тут на 65 сторінці в мене просто відвалилась щелепа😄Це не те щоб був прям вау-твіст, але це було дуже несподівано🤪💀 Загалом, це мʼякий горор, що досліджує тему культзму: зростання у секті, доросле життя і те, як приналежність до культу відбивається на різних типажах людей, та вплив релігійного минулого на тих, хто зміг вибратись.Історію я б умовно поділила на дві частини, і перша — це дуже повільний і затяжний вступ, який втім давить на купу больових точок і занурюється у дуже глибокі глибини.⏳ Тривалий час складається відчуття, що героїня просто купається у власних спогадах, курсуючи від одного до іншого, і ятрить старі травми, з якими так і не змогла впоратись за роки після того, як втекла з дому — і лише де-не-де проскокує натяк на те, що відбувається щось іще, і що у цій історії ще багато питань, відповіді на які їй належить відшукати.Це затяжне і поступове занурення в атмосферу, доки історія не починає відчуватися майже особистою. Але деталі і дрібні нюасни тут важать дуже багато.🔪 Друга ж частина — майже чистий екшн, де на противагу першій, все несеться дуже швидко. І як на мене, вона хоч і більш горорна в традиційному уявленні, одночасно вона і простіша та більш поверхнева, хоча є тут і чарівний катарсис.🕯 Загалом же це книга про те, як відпустити минуле, коли зробити це важко і боляче, але коли воно тільки тягне тебе назад.✂️ Як розірвати звʼязки, які важко розірвати, але без розриву яких рухатись вперед ніколи не вийде.✝️ Про всепоглинаюче лицемірство релігії.👠 Про дитячі травми, що формують особистість.🔱 І про те, що зовнішня оболонка буває дуже щільною і багаторівневою, втім оманливою, і щоб докопатись до суті, доведеться копати дуже й дуже глибоко.Дуже класний вибір для книжкових клубів, бо говорити тут є про що — як безросередньо по тексту, так і заглиблюючись у філософські питання.📖 «Чорна вівця»✍️ Рейсел ГаррісонВидавництво Старого Лева

🦇 Гвендолін Кайст — дуже продуктивна американська горор-письменниця з бекграундом у психології, яку називають «однією з найяскравіщих зірок сучасного горору».🩸 Стверджує, що горор у неї в крові, бо її батьки не тільки захоплювались жанром усе життя, а й одружились на Геловін у 80х. Її батько свого часу також писав невеличкі горорні оповідання.👻 Наразі Гвендолін із чоловіком живуть на покинутій кінній фермі у Пенсильванії, де ппнує дуже готична атмосфера, хоча, за словами самої письменниці, «не надто багато привидів».📖 А її рукописи, чернетки та інші матеріали наразі є частиною Колекції досліджень жахів Університету Піттсбурга — архіву, де також зберігаються тексти і артефакти від багатьох культових фігур жанру жахів.⏳ Раніше Гвендолін вже взяла три премії Брема Стокера, у тому числі, за свій дебютний роман, і низку побічних нагород.🌹 А щойно отримала четвертого Стокера за роман «The Haunting of Velkwood» про трьох друзів дитинства, що дивом пережили ніч, коли жителі всього містечка несподівано перетворились на привидів і 20 років потому вирішують нарешті знайти відповіді на питання щодо того, що ж і чому тоді сталося. Роман, до речі, також номінований на премію Ширлі Джексон, а в читацьких топах зустрічався мені вже неодноразово, тож я тепер пильніше придивляюсь до цієї книги (хоча вона вже давно в моєму вішлісіті😄), та може таки незабаром візьмуся почитати.А тут Бабай згадує ще кількох інших сильних номінантів, серед яких — «Horror Movie», яка мені дуже сподобалась🔥

Поки не почала читати цю збірку, я була певна, що до того ніколи не читала По — але раптом зʼясувалось, що знайома із більшістю текстів з дитинства, хоча і не памʼятала, хто їхній автор 🤪Не думаю, що тут є сенс багато коментувати — це класика, це витоки кількох темних жанрів, і це шикарні історії, хоча і не всі зберігли свою шикарність у повній мірі до сьогодення.Це база, бо величезна кількість сучасних творів посилається до мотивів з історій По, хоча це й не завжди очевидно.Це дуже атмосферні і майстерні тексти, і від більшості мене не відштовхнула навіть ретро-стилістика, з якою я не надто дружу.Було захопливо, ностальгічно, деякі тексти досі здатні налякати, бо звертаються до дуже глибоких і вічних страхів людства. Страхів, більшість з яких автор мав і сам, і саме тому передав так точно, правдиво і живо, що його історії чіпляють й досі.З часів По, горор майже відмовився від моралізаторства і став більш іммерсивним, оповідачі вже не так виправдовуються за те, що взагалі розповідають історії, але важко зустріти кращі взірці чистого саспенсу у літературі.Тож це просто маст-рід, особливо для тих, хто захоплюється темними жанрами.📖 «Падіння дому Ашерів та інші історії»✍️ Едґар Аллан ПоВидавництво КСД