Рідна Віра

Окремо віншували менші діти, вони здебільшого оббігали лише родичів і найближчих сусідів, приказуючи:Я маленький хлопчик,Ізліз на стовпчик,У дудочку граю,Коляду забавляю!Горобчик летить,Хвостиком вертить, –А ви, дядьку, переймайте,Мені копійочку дайте!Віншувальників чекають з нетерпінням – як добрих сповісників, і щедро обдаровують яблуками, горіхами, бубликами, а найчастіше навмисне випеченими маленькими хлібинами "з душею". Вважається, чим більше дітей-полазників завітає до хати, тим щедрішим буде новий рік.Колядують зранку лише хлопчики, бо, за давнім віруванням, на великі свята першими полазниками мають бути представники чоловічої статі – вони приносять господарству щастя [див. 4].Полазники ходять тільки до сходу Сонця. Це пояснюється тим, що в Різдвяну ніч ходять добрі духи-душі, і Бог урожаю перебуває в господарстві до сходу Сонця. Тому хлопчики-полазники в уяві селянина були – посланцями добрих духів і Бога Сонця, що благословляються родину на достаток. [див. 2, 38].Ті, хто не пішов на зустріч Сонця, після служби у храмі повертаються додому і снідають, доки не зійшло Сонце, адже вірили, що добрі духи перебувають у хаті лише до світанку. При цьому господар скроплює оселю свяченою водою, обкурює пахучим зіллям і запалює свічку – праобраз Сонця. Помолившись, усі сідають на простелені рушники; при цьому годиться "продмухнути місце", щоб не нашкодити добрим духам.Після першої ложки куті господар піднімає келишок і виголошує:– Будьмо здорові зі Святим Різдвом! Хай Господь милує нас і має нас у своїй опіці на кожному кроці, а всім померлим, пошли, Боже, царство небесне – раювання в небі!Після розговіння, лягають спочивати. До обіду зазвичай у гості не ходили. [див. 4].Література:1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.3. Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.5. Федоренко Д.Т. Спочатку був Дажбог... Про що розповідає першоукраїнський літопис Велесова книга. – Кривий Ріг: Саксагані, 1994. – 87 с.Більше інформації на сайті:https://svit.in.uaНаші канали на Telegram і WhatsApp:https://t.me/ridna_virahttps://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!Картка ПриватБанк:4149 6090 4162 1329Картка Monobank:4441 1144 6569 7371#Коляда #Різдво #Сонце #Божич #Корочун #Свято #РіднаВіра

Часто Боги мають, як позитивне значення, так і негативне, наприклад, Велес, як Бог нижнього світу, є одночасно і той, що приносить отрочат, але й проводжає померлих, якраз один із його образів є Змій (роги), а з іншого боку його образ вола символізує достаток. Є англійське God чи німецьке Gott, що означає Бог, а наші відповідники год (рік), година (та ж гадина), теж пов'язані зі зміями. Змієборець на годиннику стрілою побиває кожну годину (цифру). Та й саме річне коло – це образ Змія. В усякому разі до свідчень Федьковича треба ставитися з осторогою чи з погляду іншої версії. І пам'ятаємо, що іноді народна творчість дозволяє собі порушувати системність божественного світу, коли при передачі інформації втрачається її внутрішній зміст або виникає інша версія погляду на священний об'єкт.Є ще один образ для свята зимового сонцестояння, який у дослідників також має подвійне значення, як добре, так і зле. Мова йде про Корочуна. Ось думка професора Степана Килимника:"Слово "Коляда" пояснюється різно: найбільше аргументів є за те, що коляда – це назва Нового Року у греків і римлян: Саlandai і Саlеndае, – свято після веселих Сатурналій – від 24 грудня по 6 січня – під час Врумалій і Вот; друга думка, слово Коляда знаменувало Коло Сонця і "коло сонця, близько". Коло дає. А також як Сонце-Сварожич, син Неба, було життєдайне, то й його коло (річний круг, хід) було силою дайною. Старовинна всеслов'янська назва, видно, була "Корчун". І ця назва пояснюється різно, але також у значенні сонця. Є пояснення, що Корочун – це бог, що скорочував ніч, а збільшував день, і це знову таки Сонце. Акад. М. Грушевський, як і цілий ряд його попередників істориків та етнографів, стоїть за те, що слово Коляда таки грецького походження." [7, 67].Натомість Галина Лозко не вважає переконливим, що Корочун є ім'ям зимового Сонця і пише, що зимове сонцестояння – це "Різдво Божича-Коляди, народжується молоде сонячне світло, воно щодня прибуває й поборює темряву своїми ніжними промінчиками, які навесні оживляють землю і всю природу. Закінчення Корочуна – найтемнішої частини року." [11, 450].Ім'я Корочун трохи нам нагадує Хорса, Кришну чи Христоса, що може позначатися потойбічним Сонцем, тобто Місяцем. Схожа назва Круасан (фр. croissant, досл. "півмісяць", токож "ріжок, підковка") – традиційний для французької та австрійської кухонь невеликий хлібо-булочний кондитерський виріб у формі півмісяця, чимось нагадує український виріб рогалик.Іноді Корочуна наділяють зовсім негативними ознаками, що наближають його до Бога смерті, злого духа. В народі поняття "карочун" досі використовується в розумінні смерті чи хвороби: корчитися, скорчило. [див. 6].Можемо зробити припущення чому існує розбіжність між образами Корочуна, як смерті так і народження. Як вже писали, на зимове сонцестояння старе Сонце вмирає, а нове народжується. А в людському житті, якщо людина зробила сонячне коло в 60 років, то живучі далі йде по колу молодого і має утримуватися Родом. Тому й кажуть: "Старий, що малий". Навіть поняття "корчи" може стосуватися, як дитини, так і старого: дитина в утробі лежить скорчено, а померлого первісно клали в могилу скорчено, наче в утробу. Тому, можливо, дитину прагнули виправити, замотуючи у пелюшку. Також що старий, що малий крекчуть, або вони є крикунами. З малим зрозуміло, голос подає добрий, але згадаємо, як заходив Дід Мороз: "Ого-го". Можна подумати, що це лише словесний збіг, але коли він підкріплений мітологічними діями образу, то вже можна розглядати як версію походження імені.

Після вечері діти повинні віднести обрядову їжу своїм хрещеним батькам, бабусям-дідусям. Звичайно, коли близько, а коли далеко, то це робилося на 1-й день Різдва разом із батьками. Матері кладуть дітям до куті ще книша та калачі та інші страви за бажанням.Діти, зайшовши до хати, кажуть: "Добрий вечір! Мамо й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю".Миску з "Вечерею" ставили на стіл. Ощедрені дякують і куштують кутю, хвалять її, беруть частину інших гостинців, дякують, що принесли вечерю. В свою чергу вони обдаровують дітей горіхами, яблуками, цукерками, грішми та ін. [див. 4, 35-36; 5].Колядування.Надвечір на Різдво село оживає – починається масове колядування. Колядки – це переважно величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. Найдавнішими з них вважаються колядки мітологічного змісту: про космічне море, острів-камінь, світове дерево (образ Всесвіту), про птахів-деміургів – творців світу. Ось приклади такої колядки:Коли не було з нащада світа, Дажбоже!Тоді не було Неба, ні Землі, Дажбоже!А лише було синєє Море, Дажбоже!А серед моря – зелен Явір, Дажбоже!На явороньку три голубоньки, Дажбоже!Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!Радоньку радять, як Світ сновати, Дажбоже!... [5].Різдвяні колядницькі гурти споряджають переважно парубки. Вони заздалегідь вибирають ватага, міхоношу, козу, пастуха та ін. Неодмінним атрибутом усіх колядницьких ватаг мала бути восьмикутна (шестикутна, семикутна) зірка (звізда), що носив ватаг Береза чи Звіздар (Звіздоноша)."Звізду", – як зазначає О. Воропай, – роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок. Звізда прикрашається кольоровим папером і стрічками, іноді в середину вставляють свічку. Те, що всередині величезної зірки горів живий вогонь, означало, що новонароджене Сонце заходить у кожний дім. [див. 8, 141].Заходячи на подвір'я, колядники просять дозволу, і коли господар зголошується, починають забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівуються господар, господиня та їхні діти, колядники зичать їм щастя й здоров'я, а господарству – статків і щедрого приплоду. [див. 6].Література:1. Борисенко В. Культ предків в обрядах українців // Родовід. – Черкаси: Родовід, 1991. – Ч.2.2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – 192 с.3. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.5. Пісенник / упорядник С.Д. Пашник. – Запоріжжя: РПК, 7527 (2019). – 60 с.6. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.7. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера / Репр. вид. – К.: Сінто, 1994. – 360 с.8. Федорович Н. Українська народна астрономія / Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наук. праць / за заг. ред. О. Петрука. – Львів: Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Під-стригача НАН України, 2014. – С.88-155.Малюнок Олега Шупляка - ДідухБільше інформації на сайті:https://svit.in.uaНаші канали на Telegram і WhatsApp:https://t.me/ridna_virahttps://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!Картка ПриватБанк:4149 6090 4162 1329Картка Monobank:4441 1144 6569 7371#Святвечір #Мороз #Коляда #Дідух #Вілія #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник

Існує інше пояснення: ім'я Микола може розкладається на частини Ма (мати) і коло, що можна порівняти з могилами, валами, які є образом вагітності Матері-Землі – Магури. Там померлі, як насіння, сховані в лоні Землі, очікуючи воскресіння. А Велес опікується світом мертвих. Латинське mors – "смерть". У стародавньому римському міті та літературі Морс є уособленням смерті, еквівалентний грецькому Танатосу. Морс іноді ототожнюється з римськими богом війни Марсом.У сповідників західного юдо-євангелізму антиподом Миколи став Крампус – рогатий демон, що карає неслухняних дітей, щось на зразок Чорта. Kram (нім.) означає "мотлох" або "товар", споріднене з нашими словами "крам", "крамниця". Також "крам" близьке до "храм", де зберігаються скарби. А Рus (англ.) – "гній". Можливо Крампусу, відмінно від Миколи, надали мішок з непотребом, щоб своїм виглядом лякав дітей, які погано поводилися.Стародавні римляни ушановували бога Фавна, якого вважають тотожним грецькому богу Пану, і він міг зображатися з козлячими ногами і рогами. Йому присвячені урочисті дні – Фавналії, що починалися 5 грудня – саме тоді, коли Микола вирушає до осель із дарунками.Очевидно, у більш давні часи існував єдиний Бог-дарувальник. Цю єдність відображає німецький народний персонаж: одне із імен Крампуса – Белснікель (Belsnickel) – це чоловік у хутрі, часто в масці з довгим язиком. Він розпатланий і одягнений у подертий, пошарпаний і брудний одяг, у руці він тримає різку, якою можна бити неслухняних дітей, а також повні кишені тістечок, цукерок і горіхів для хороших дітей. Він відомий у фольклорі регіону Пфальц на південному заході Німеччини вздовж Рейну, Саару, і район Оденвальд у землі Баден-Вюртемберг. Цей образ також зберігся в голландських громадах Пенсільванії та бразильсько-німецьких громадах. Белснікель не супроводжує Св. Миколая, а натомість відвідує людей сам і поєднує в собі як загрозливі, так і доброзичливі аспекти, які в інших традиціях поділяються між Св. Миколаєм і його супутником. (див. Вікіпедію).Етимологічно складне слово Belsnickel поділяють на Bels (шкіра/хутро) плюс ім'я Nickel (Нікола, Микола). Проте очевидно, що Bels – це не що інше, як Велес. Тобто маємо поєднання імен Велес і Микола – доказ тотожності обох образів в народній пам'яті, що підтверджує одну з основних версій дослідників, де Велес і Микола є одним і тим же божеством з однаковими функціями.У сучасній рідновірській обрядовості Волхв у червоному одязі, який символізує Велеса, після служби роздає дітям подарунки – зазвичай від імені громади чи батьків. Волхва можна запросити до хати, де він благословляє родину, віншує дітей і приносить добрі побажання на зиму. Діти, як і колись, щиро вірять у доброго захисника, що знає про їхні вчинки, тому стараються поводитися чемно й готуються до його приходу, вивчаючи пісні, вірші й загадки.Література:1. "Великая хроника о Польше, Руси и их соседях" ХІ–ХІІІ вв. / Под. ред. В.Л. Янина. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 264 с.2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.3. Геродот. Історії в дев'яти книгах / пер. А.О. Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.4. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.5. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: УСГА, 1994. – 240 с.6. Словник античної мітології / Упоряд. Козовик I.Я., Пономарів О.Д. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2006. – 312с.Більше інформації на сайті:https://svit.in.uaНаші канали на Telegram і WhatsApp:https://t.me/ridna_virahttps://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!Картка ПриватБанк:4149 6090 4162 1329Картка Monobank:4441 1144 6569 7371#Велес #Мороз #Марс #Микола #Волхв #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник

Свято Богині Долі. 24 листопада.До́ля — в українські міфології цей термін уособлював щасливий життєвий шлях, вдачу. Вважалося, що Доля була даром Богів, силою, даниною людині для подолання життєвих труднощів. Доля з'являлася у момент народження і супроводжувала людину до смерті, у великій мірі впливаючи на її життя та особистість. Доля дається людині передусім матір'ю, батьком, вона обумовлена Родом, пращурами і визначається рожаницями. В українських міфологічних та фольклорних текстах поряд з доброю Долею як персоніфікацією щастя виступають ще зла (нещасна, лиха) доля - недоля, лихо, судома, нещастя, біда, нужда, злидні — як втілення поганої долі.Повір'я про Долю пов'язані передусім з осмисленням індивідуальної (особистої, власної) долі як участі, певних переваг, благ, щастя, котрим згори Богами наділяється людина при народженні, і котре кожному наче видається з спільного, належного всьому соціуму, обсягу щастя.При зустрічі, наші пращури уявляли її у вигляді красивої дівчини-ткалі, котра плете золоту нитку людської долі. Богиня, яка визначає призначення людини, тому при народженні наділяє немовлят усіма чеснотами, пророкує їм майбутнє. Богиня доброї долі; уявляється в образі вродливої молодої жінки, яка пряде міцну рівну золоту нитку людської долі. Символами Долі є веретено, прясельце, клубок ниток.Доля уявляється двійником людини. Є різні способи побачити Долю. В цю ніч з шматком полотна чи якоюсь річчу, треба піти в поле і запитати: «Де моя доля?». Почувши відповідь, треба йти туди, куди сказано. Цю річ (наприклад, шматок полотна), треба берегти, оскільки саме вона є джерелом щастя в будинку. В інших випадках необхі вийти на вулицю — першою, хто зустрінеться людині, буде її доля. Якщо він у ошатному багатому одязі — це щаслива Доля, якщо у лахмітті — нещаслива. Українці вважали, що побачити свою Долю можна тільки двічі в житті — відразу після народження і за кілька хвилин перед смертюВважається, що Богиню Долю завжди треба умилостивлювати принесенням їй подарунків. Дослівно доля означає «частина, частка». Ім’я Доля має українське походження близьке до «карма», або означає сам процес дії від «судити, присуджувати» (виносити вирок, давати частку). Віра у вічне життя душі сформувала уявлення про Долю, як про Богиню, яка вершить суд над душею в інших світах. За заслугами людини в минулому житті, вона відповідно дає добру чи злу долю в майбутньому її перевтіленні.Богині Долі приносять пожертви у вигляді каші – символу родючості. Наприклад, в Україні на свято Долі (24 листопада) дівчата готують горщик каші й виносять на вулицю зі словами: "Доле, йди до нас кашу їсти!" Ціле (неподрібнене) зерно обрядової каші вказує на те, що цей вечорничний обряд, який дожив до наших днів, походить з давньої "рожаничної трапези".Богиня доброї долі уявляється в образі вродливої молодої жінки, яка міцно і рівно пряде золоту нитку людської долі. Доля-Стріча має ще ім’я Ясна, яка пряде нитку життя. Вона згадується у Велесовій книзі, як Богиня, присутня при народженні Дажбожих онуків: "вже Ясна тче йому" (дошка 16). Тож шановні друзі, однодумці, Рідновіри вітаю Вас з великим святом богині Долі! Слава нашим Рідним Богам !

Діди (Велесова ніч - Новостворена назва)Назка святоднів кінця жовтня та початку листопада на яку припадає особлива сакральна пора - поминання Предків, що відлунює у багатьох народів як свято зв’язку між живими та тими, хто відійшов до світу Нави. У нашій традиції ця ніч знана як Діди, або Велесова ніч (нова популярна назва) - час, коли світ Яви стирає межу з Нав’ю, і душі Предків навідуються до своїх нащадків. З 31 жовтня на 1 листопада, а подекуди і наступного вечора, проводили вечорниці з обряжанням - це глибокий обряд, у якому перевтілені учасники уособлювали духів, сили Нави й покровителів невидимого світу. Так ушановували Велеса - володаря Підземного Царства, хранителя та провідника душ, покровителя Мудрості, Музики й Магії. Цей час є сороковим днем від смерті попереднього прояву Сонця - Купалбога, та народження нового - Миробога, тобто перехідним періодом, коли старий рік гасне, а новий лише зароджується. Подібно до інших ключових точок кола року (1 лютого, 1 травня, 1 серпня), цей день є поминальним і водночас життєствердним. У ньому зливаються три головні події людського буття:– Народження - приєднання до Роду Земного;– Смерть - повернення до Роду Небесного;– Шлюб - творення нової Родини, нового кола життя.За місячно-сонячним календарем, наші Предки вбачали в цьому святі завершення великого кола очищення. На молодика 1 жовтня (Покрова) душі та всі прояви життя вирушали у символічну подорож човном-місяцем - у глибини духовного очищення. І саме з новим молодиком - 1 листопада - це плавання добігало кінця.Того вечора люди сходилися до води, щоби зустріти новонароджений серп місяця. Вони споглядали його відблиск на поверхні води - знак того, що нове світло прийшло у світ, що коло життя знову замкнулося і почалося заново.Це свято - нагадування про вічний плин буття, про єдність поколінь і неперервність Роду. У Велесову ніч ми запалюємо вогонь, ставимо частування для Предкив святих і шепочемо їхні імена, знаючи, що вони поруч - у кожному подиху вітру, у кожному вогнику свічки, у нашій крові й пам’яті.Слава Предкам Святим! Слава Богам Рідним! __________Більше інформації на сайті:https://svarga.com.uaДобродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!Картка ПриватБанк:5363 5421 0169 1013Картка Monobank:4441 1144 2850 0944#РіднаВіра #Велес #Weles #Діди

Література:1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 192 с.2. Гальковский М.Н. Боpьба хpистіанства съ остатками язычества въ древней Руси. – Т. I. – Харьковъ: Епархіальная Типографія, 1916. – 376 с.3. Завгородній Ю.Ю. Мокша // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.4. Иванов В.В., Топоров В.Н. К реконструкции Мокоши как женского персонажа в славянской версии основного мифа. // Балто-славянские исследования. – М.: Наука, 1982. – 288 с.5. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.6. Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.7. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.8. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 184 с.9. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця // Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: РПК, 7529 (2021). – С. 27–43.10. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.11. Ткач М.М. Володимирові боги: міфологічний зміст та систематизація головних персонажів язичницького культу. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2002. – 192 с.12. Фаминцын А.С. Божества древних славян. – С.-Петербург: Тип. Э. Арнгольда, 1884. – 331 с.13. Шухевич В. Гуцульщина. – Ч.3. – Львів: НТШ, 1902. – 270 с.Більше інформації на сайті:https://svit.in.uaНаш телеграм канал:https://t.me/ridna_viraДобродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!Картка ПриватБанк:4149 6090 4162 1329Картка Monobank:4441 1144 6569 7371#Боги #Мокош #Вода #Лоно #РіднаВіра #Світогляд #СвітовитПашник

Якщо з ім'ям Гефеста нам складно визначитися, то від імені бога Вулкан походить назва геологічних утворень вулканів, що звісно пов'язується з підземним вогнем, хоча є спроби послатися на небесний вогонь – Сонце, але якось не вписується в свідомість. Згідно з міфом, одного разу розлючений Юпітер викинув Вулкана з небес. Вулкан зламав при цьому обидві ноги й відтоді зашкутильгав. В архаїчно збереженому написанні також є ім'я Volcanus, що вже нагадує нам нашого вол(в)ка, це нам теж може допомогти в дослідженні. Ну й останнім приведемо ще одного бога в германо-скандинавській та англо-саксонській мітології коваля Воланда (Велунд, Велюнд, Велент). Він став дияволом (грецькою διά-βολος) христосівського часу, успадкував від коваля багато рис: загадкову могутність, контроль над вогнем, а також кульгавість, яка має ту саму природу, що й кульгавість бога-коваля Гефеста. Воланд жбурляв великі камені, нашою мовою "валуни" і сам був "велетнем", "волотом". І його пов'язують з курганом. Все це, безумовно, тотожно із образом нашого Бога Велеса, який може мати образ вола чи козла, а то і вовка, які мають "криві" ноги. Так само як св. Валентина пов'язують із кривоногим Фавном (Паном). Так що ніякого зв'язку Сварога з Гефестом-Вулканом ми не знаходимо, а відповідно і ковальство не його справа. У Велесовій Книзі ковалем виступає Перун. Тут буде логічно, бо він своїм молотом має бити по рогатому ковадлу Велеса.Більше інформації на сайті:https://svit.in.uaНаш телеграм канал:https://t.me/ridna_viraДобродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!Картка ПриватБанк:4149 6090 4162 1329Картка Monobank:4441 1144 6569 7371#Боги #Сварог #коваль #РіднаВіра #Світогляд #СвітовитПашник

Людина наче Сонце-Дажбог проживши життя повертається до лона Землі: її клали у зігнутому вигляді як в утробу. А душа відправлялася до Батька-Неба. І під час похорону творили обряд шлюбу Неба і Землі – душа і тіло мають з'єднатися разом, і людина воскресала в наступному поколінні. Тому над могилою насипали курган – символ вагітності Землі, а зверху ставили фалічний образ Сварога. Ми маємо продовжувати свій рід, щоб було куди відроджуватися, і берегти свою святу Землю, бо ми знову сюди прийдемо. І що залишили в минулому житті, те й отримаємо у майбутньому.На острові Хортиця нашими Предками було збудовано велику кількість святилищ. Вони використовувалися, як для ритуалів: народження, вінчання, поховання та ряду інших дрібніших обрядів, а також і для астрономічних спостережень. Ці давні обсерваторії слугували людині, щоб жити за календарем і святкувати визначні події руху небесних світил. Людина намагалася осягнути таїни Природи, що її оточувала, і шукала своє місце серед людської спільноти.Шануючи рідні святині ми єднаємо свій Рід. Тут на острові Хортиця, як і в стародавні часи, біля великих дубів мають горіти священні вогнища, що символізують зародок Сонця. Саме цей острів-човен його духовно вознесе на Небо, щоб Сонце світило нам, онукам Дажбожим, на життя добре Роду нашому. Слава Рідним Богам!http://www.svit.in.ua

Обряди похорону та весілля мають між собою багато схожого. Тому з цього дня починаються весілля. З нетерпінням це свято чекають заручені чи ті юнки, які сподіваються на сватів. Кожна дівчина, яка хоче вийти заміж, напередодні свята, ввечері, молиться до образу Покрови:Святая ПокровонькоПокрий мою головоньку,Покрий в'ялим листочком,Червоним платочком,Покрий в'ялою квіткою,Білою намиткою... [9]Покриття голови молодої символізувало її смерть як дівчини і народження як жінки.Проводили ось такі змагання-гадання. Десь на відстані на дереві чіпляли рушник і вигукували:Свята Покровонько, покрий головоньку,Зрости барвінчик мені на вінчик! –при останньому слові бігли по рушник – котра швидше схопить його, то швидше голова їй покриється. [7, 178].А ще наші Предки спостерігаючи за Сонцем-Дажбогом, бачили як воно заходить (вмирає) за Землю, яка його покриває. А вранці Земля-Мати його народжує. Звідси постала віра у вічне воскресіння. А на весіллі молодий-князь уподібнюється Дажбогу, який відправляється за нареченою до потойбічного світу, тобто двору молодої, де він сам покриє свою суджену, як свою жінку:Між трьома дорогамиТам здибався князь з Дажбогом,– Ой ти Боже, ти, Дажбоже,Зверни ж мені з доріженьки,Бо ти Богом рід од року,А я князем раз на віку,Раз на віку в неділеньку. (Скорочено). [4, 242]Земля для нас Покрова і Богородиця. Вона свята Берегиня Роду нашого! І на життя вічне Роду нашого засівають зерно на весіллі та на похоронах. І не дай, Боже, перебігти дорогу Хорсу (човну-місяцю) на цих обрядодіях – позбавишся духовної сили.Новонароджених також обсипають зерном на 8-й день, давши ім'я і поклавши у човен-колиску. Тим самим благословляють і відправляють у далеку дорогу рікою життя. Тому подібні до Покрови свята (1 січня, 1 квітня, 1 липня) часто ототожнюються з початком Нового року у різних народів.Особливо Покрова ушановується воїнами – охоронцями Землі Рідної. Оскільки смерть чекає їх на кожному кроці, козак бере з собою у похід горстку рідної Землі, щоб вона оберігала його у військовому поході. А коли трапиться, що смерть наздожене козака, то побратими посипають могилу землею, яку носив він біля грудей. Ось тоді і вважається, що рідна Земля його покрила. Із Землі зроджується людина-сонце – в Землю вона і йде.Могила, хата, церква – це все образи жіночого лона, куди потрапляє людина під захист Богородиці Землі-Матері. У тому Раю знаходиться і зародок Сонця у вигляді Вогню, який має вийти у зазначений час на у явний світ осяявши Землю.Яка поезія, яка магія давнього світогляду наших Предків, що єднає нас з рідними Богами! Тому ми є дітьми своїй Богів, а вони є нашими родичами.Література:1. Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового заповіту. – Druckhaus Gummersbach West-Germany, 1988.2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 192 с.3. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн./ Редкол.: П.С.Сохань та ін. – К.: Наук. думка, – Т.1. – 1991. – 736 с.4. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Упор. М. Москаленко. – К.: Дніпро, 1988. – 296 с.5. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.6. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.7. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.8. Силенко Л. Мага Віра. – Нью-Йорк, 1979. – 1144 с.9. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.Більше інформації на сайті:https://svit.in.uaНаші канали на Telegram і WhatsApp:https://t.me/ridna_virahttps://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!Картка ПриватБанк:4149 6090 4162 1329Картка Monobank:4441 1144 6569 7371#Покрова #Весілля #Мати-Земля #Андрій #Русь #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник