Команда Разумкова

Законопроєкт про покарання ТЦК за злочинну бусифікацію вже у Раді! Потрібно зупинити касту недоторканних‼️Дії окремих представників ТЦК дедалі частіше нагадують кримінальну хроніку 90-х років. Побиття, збиття автівками, силові затримання і викрадення людей на вулицях. За такі речі має бути відповідальність! Саме тому ми з командою «Розумної Політики» вже зареєстрували законопроєкт №15114, який зобов’яже ДБР відкривати кримінальні провадження за фактами незаконних дій ТЦК, які зафіксовані на відео. Його суть проста: якщо у мережі чи ЗМІ з’являється відео насильницької мобілізації – ДБР зобов’язане внести відомості до ЄРДР і розпочати розслідування. Не «за бажанням», а обов’язково! У державі не може існувати «каста недоторканних». Закон має бути один для всіх! Сьогодні ж постраждалі від незаконних дій ТЦК не можуть добитися справедливості. Поліція не оформлює справи про ДТП чи викрадення, пояснюючи це тим, що «немає заяви від потерпілого». Але як людина може її написати, якщо її схопили на вулиці, відправили на ВЛК, до навчального центру, а згодом – на фронт? Ці зміни потрібні не лише для захисту громадян. Вони потрібні і для армії. Бо силові методи та безкарність не додають мотивації до служби, а лише її руйнують!

Коли заводи будують «за спиною держави» — це не зрада від бізнесу. Це вирок політиці влади!  Український бізнес продовжує тікати з країни. І, на жаль, серед таких компаній і оборонні заводи, про що нещодавно гнівно заявив Зеленський. Але бізнес не тікає від хорошого життя. Він тікає тоді, коли його до цього змушують. І саме «реформи» влади до цього призвели! Сьогодні сектор оборонної промисловості – один із ключових для нашої держави. Це і забезпечення фронту, і фундамент відновлення економіки після війни. Але замість того, щоб створювати умови для розвитку, влада роками заганяла його у глухий кут. Ми три роки говорили про необхідність дати українським виробникам можливість працювати не лише на внутрішній ринок, а й експортувати надлишок своєї продукції за кордон. Влада цього не робила, бо тоді втрачала б корупційні можливості.  Коли немає можливості експорту – бізнес замкнений лише на внутрішньому ринку. І тоді обов’язково з’являються чиновники, які починають вирішувати, у кого купувати, за якою ціною і з якою корупційною «надбавкою». Бізнес змушений або погоджуватися на такі кабальні умови, або взагалі втрачає можливість продавати свою продукцію, і вона замість того, щоб працювати на оборону і економіку, припадає пилом на складах! У результаті залишається лише один шлях – шукати можливості за кордоном і будувати виробництва там, щоб вижити і розвиватися. Так, це проблема для держави. Бо разом із заводами з України виїжджають технології, інвестиції і робочі місця. А головне – країна втрачає людей з досвідом, знаннями і розумом, які могли б працювати тут, на Україну. Але це питання не до бізнесу. Це питання до влади, яка створила умови, за яких працювати в Україні стає дедалі складніше. Корупція, підняття податків, неможливість нормального діалогу між владою та бізнесом, повна відсутність плану по розбудові українського ВПК!  Якщо підходи влади надалі не зміняться, то країна ризикує зіткнутися з економічним колапсом, який вдарить і по Збройних силах України, і по державі в цілому!

Уряд зливає мільярди на «кешбеки» і «відоси» замість реальної допомоги людям! Сьогодні під час Години запитань до уряду поставив міністрам питання – як саме витрачаються державні кошти. Бо коли країна воює, кожна гривня має працювати на оборону, а фінансова допомога перш за все повинна доходити до малозахищених українців.У міністра економіки запитав про кешбек на пальне, який у суспільстві вже прозвали «Єбак» чи «Єбачок». Скільки реально коштує ця програма і чи є в ній справжня адресність, щоб допомогу отримували саме ті, хто її потребує? Бюджету програма коштує 20 мільйонів гривень на день. Тобто приблизно 600 мільйонів на місяць. Фактично – десятки мільйонів щодня вилітають з бюджету – без жодної адресності! Де тут справедливість? Чому однакову «допомогу» сьогодні може отримати як переселенець на старенькому «Ланосі», так і людина на дорогому авто?У профільному міністерстві замість чітких розрахунків і продуманих механізмів ми почули поради поспілкуватися з якимись «друзями на Майбахах»! Мабуть, в урядовців на їх посадах і з’явилися такі знайомі, але державна політика не може будуватися на здогадках чи сподіваннях, що заможні люди самі відмовляться від бюджетних грошей! Завдання уряду – створювати чіткі правила і запобіжники, щоб підтримка доходила саме до тих, кому вона дійсно потрібна! Ще одне питання стосувалося 4 мільярдів гривень на створення «1000 годин контенту». Справді важко зрозуміти: невже сьогодні немає більш важливих напрямків, куди можна спрямувати ці кошти?Коли дорожчає пальне і продукти харчування. Коли бізнес ледве виживає. Коли людям потрібна реальна підтримка!Бо без «відосів» держава проживе. А без пального, роботи і доходів — ні!

Імітація роботи Парламенту продовжується. У країні війна і криза, а Верховна Рада знову працюватиме лише кілька годин на тиждень!Засідання, яке за графіком, мало відбутися у вівторок, не буде — монобільшість просто не змогли зібрати. На середу й четвер винесли лише 20 питань. Більшість із них – постанови та ратифікації міжнародних угод, і лише кілька – законопроєкти. У попередні роки такі питання, як ратифікації, голосували десятками наприкінці засідань буквально за лічені хвилини. Бо це документи, які не потребують додаткових дискусій — їх можна або підтримати, або ні.Якщо порахувати реальний час, усі заплановані на цей тиждень питання можна розглянути за кілька годин. І на цьому робочий тиждень для Парламенту, схоже, завершиться.Єдиний плюс – у порядку денному немає законопроєктів про підвищення податків. Але водночас там немає і жодного рішення, яке могло б покращити ситуацію на паливному ринку. А це сьогодні одна з найбільших проблем і для економіки, і для людей. Тим більше, що команда «Розумної Політики» вже зареєструвала ініціативи (№12429-1 і №15012), які могли б реально вплинути на зниження цін на стелах автозаправок.За таку роботу парламенту соромно. А особливо коли це відбувається у воюючій країні!

Взяв участь у фаховій дискусії «Ціна пального та конкуренція: як податкова політика змінює паливний ринок України».Не всі проблеми, що сьогодні, як снігова куля, наростають на паливному ринку, є наслідком подій на Близькому Сході. Значна частина є результатом рішень 2024 року, коли держава повернула 20% ПДВ підвищила акцизи на пальне, які були знижені на початку повномасштабної війни. А ще – запровадила авансові внески за торгівлю пальним. Таким чином, за оцінками експертів, мінімум 40% ціни, яку ми бачимо на стелі – це те, що забирає держава у вигляді податків. Ще до нинішньої кризи ми пропонували скасувати авансові платежі для автозаправних станцій. Відповідну ініціативу «Розумна Політика» зареєструвала у законопроєктах №12429-1 і №15012. Цю пропозицію ми привезли з фронту. На Куп’янському напрямку військові прямо говорили, що заправитися стає великою проблемою. АЗС у прифронтових районах закриваються, бо не витримують фінансового навантаження. У результаті військові змушені витрачати більше часу і того ж пального на дорогу до заправок. Страждають і цивільні та бізнес, які продовжують працювати на прифронтових територіях.Авансові платежі в цій ситуації – це надмірний і несправедливий тиск. Великі мережі ще можуть його витримати, а малі – ні. І коли невеликі заправки закриваються, ринок ще більше розбалансовується.Замість реального механізму, який би дозволив зменшити витрати для людей і для бізнесу, влада пропонує чергову “універсальну відповідь” — кешбек на паливо.Цей інструмент не вирішує проблему і не враховує реальні потреби: для бізнесу і ФОПів ці обсяги — мізер, які не впливають на діяльність. Немає адресності: однаково отримають і ті, хто завдяки авто заробляє копійку на життя, і ті, хто їздить на люксових машинах.Окреме питання — чи витримає це бюджет. Уряд закладає близько 3 млрд грн, тоді як експерти оцінюють реальну потребу в 7–9 млрд грн. При тому, що така програма стимулює споживання. У той час як у більшості країн під час криз навпаки — зменшують попит і стабілізують ринок.Саме тому сьогодні потрібні не тимчасові популістичні рішення, а системні кроки. Бо від ситуації на паливному ринку залежить значно більше, ніж здається на перший погляд. Це не просто ціни на заправках, а питання економічної стійкості і обороноздатності країни!

📚 Днями мав можливість долучитися до важливої ініціативи — відправки мандрівної виставки математики у прифронтові регіони України. Йдеться про Чернігівську, Сумську та Харківську області — ті території, де українські діти потребують особливої уваги, підтримки та додаткових можливостей для розвитку.🔬Мала академія наук популяризує науку та робить сучасні освітні експозиції доступними для дітей, які живуть у надзвичайно складних умовах. Саме такі проєкти допомагають не лише вчитися, а й зберігати інтерес до пізнання світу, відкривати нові горизонти й відчувати, що держава та суспільство про них пам’ятають.📌 Особливо символічно, що старт цього проєкту відбувся саме до першої річниці «Кубоїда» на ВДНГ. За цей час Музей математики став не просто новим освітнім простором, а справжнім місцем живої взаємодії з наукою, де складні математичні явища можна досліджувати через гру, експерименти та інтерактивні експонати. За перший рік роботи інтерактивний музей відвідали понад 42 600 гостей, серед яких понад 3000 вчителів і 530 шкільних груп. 🧩 Важливо і те, що «Кубоїд» розвивається не лише як музей для дітей, а також як професійний простір для педагогів — із тренінгами, заняттями та програмами підвищення кваліфікації. Тепер же завдяки запуску Мандрівного музею математики цей досвід виходить за межі Києва і стає доступним для дітей у прифронтових та прикордонних громадах, де війна особливо боляче вдарила по освітніх можливостях. Проєкт МАН і Міністерство освіти і науки України реалізовуватимуть за підтримки UNICEF в Україні та міжнародної організації Theirworld. 🙏 Дякую ініціаторам і всім, хто реалізовує цю ідею. Переконаний, проєкт отримає продовження і з часом охопить ще більше українських регіонів. Для мене велика честь долучитися до старту такої важливої освітньої ініціативи.🎉 А ще принагідно вітаю «Кубоїд» з першим роком діяльності. Бажаю, щоб кожен наступний рік був ще успішнішим, ще продуктивнішим і відкривав світ науки та математики для дедалі більшої кількості українських дітей.

Кешбек замість рішень. Влада знову лікує кризу популізмом❗️Після «Вовиних тисяч», національних кешбеків і десятків інших популістичних ініціатив уряд запускає ще одну програму – кешбек на паливо. Ми вже звикли, що влада діє так, коли немає стратегії вирішення проблеми. Навколо цього виникає багато логічних питань, які я поставив під час Години запитань до уряду. Скільки грошей на це закладено? Звідки вони візьмуться, якщо в бюджеті на 2026 рік такої програми не було? Чому кешбек передбачений для споживачів, але жодної підтримки для бізнесу немає? Як будуть виживати аграрії під час посівної в умовах рекордного здорожчання палива і як наслідок – собівартості врожаю? Як буде забезпечуватись армія, яка є найбільшим споживачем пального? Уряд обіцяє, що армія і аграрії будуть забезпечені пальним. Будемо уважно стежити, щоб ці слова не залишилися просто обіцянками.Водночас Кабмін прогнозує, що запасів палива в країні вистачить на 3–6 тижнів. А далі – «будемо дивитися по ситуації».Тобто, фактично, довгострокового бачення просто немає. Замість системних рішень і чіткої стратегії знову з’являються короткі популістичні ініціативи, які більше схожі на спробу підтримати рейтинги, ніж вирішити проблему!

‼️Влада втратила шанс на реструктуризацію боргів — країна може отримати майже трильйон дефіциту Дефіцит бюджету росте щороку. У 2024-му, коли він перевищив 600 мільярдів гривень, «Розумна Політика» била на сполох. У 2025-му ми прогнозували дефіцит у 800 мільярдів — отримали 830 мільярдів. Цьогоріч він може сягнути фантастичного 1 трильйону гривень. Чи можна це швидко полагодити? Ні, бо на проблему роками не звертали уваги. І тепер, коли війна на Близькому Сході підняла глобальні ціни на пальне, ситуація для нас стає ще важчою. Бо найбільші його споживачі в Україні — армія та аграрії, особливо зараз, напередодні посівної. Не кажу про пересічних громадян, які платитимуть дорожче за всі товари і послуги, бо здорожчає і виробництво, і логістика. Влада зобовʼязана була провести реструктуризацію боргів у 2022 році. Коли ситуація на міжнародних ринках, ставлення і довіра партнерів до України дозволяли це зробити. Але час згаяно. Зараз антикризові менеджери від влади уповають на допомогу МВФ, але замовчують головне — усі ці кошти підуть на обслуговування наявного боргу перед тим же МВФ. Навіть не на погашення. На обслуговування боргу у 2022-2025 роках Україна витратила 1,3+ трлн грн. Для розуміння, це як весь наш держбюджет зразку 2021 року. Щоб віддати усі державні запозичення, кожен громадянин України мав би сплатити 8,2 тисячі доларів.

«Дозвіл» бізнесу мати власну ППО. Влада знову перекладає відповідальність. Якщо тепер бізнес, у тому числі представники критичних галузей, самостійно має закривати над собою небо, було б справедливо звільнити його бодай частково від сплати податків, що йдуть на нацбезпеку. Але ні, тепер йому треба ще й збирати вогневі групи, навчати їх, купувати собі РЕБи і ППО. Нагадаю, із початком великої війни бізнес сплачує більше податків, аніж до. Саме бізнес і прості громадяни разом з армією зупиняли ворога на початку повномасштабного вторгнення, коли Уряд Шмигаля майже у повному складі втік на захід України. Український бізнес давно усе довів і свій борг перед державою виконує в повній мірі. Влада натомість жодного зобовʼязання не виконала. Не стримала обіцянку зменшити податки на період війни і рік після неї. Навпаки, загнала бізнес за Можай — підняттям податків, тиском з боку правоохоронних органів, збільшенням вартості пального, провальною мобілізацією і бронюванням, яке позбавило бізнес робочих рук. До речі, суспільство так і не отримало відповіді, куди Кубраков і компанія поділи мільярди, які мали захистити критичну інфраструктуру цієї зими? Виходить, оскільки чиновники не впорались, хай робить бізнес? Він то зробить, але питання — нащо нам в такому випадку ви?

Влада зриває мобілізацію і вводить в оману діючих військовослужбовців. Це край сумнівна стратегія держави у війні.Демобілізація і терміни служби. Обіцяний владою закон мав зʼявитись ще півтора роки тому. Уряд самоусунувся, а законопроєкт «Розумної Політики» припадає пилом — його просто не виносять на голосування. Що заважає запровадити терміни служби бодай для тих військовослужбовців, хто безперервно у зоні бойових дій? Однакові умови для тих, хто несе службу у Львові і хто місяцями не виходить з позицій, — це несправедливо! Військові не вічні. Їм потрібна заміна. Але допоки не буде термінів служби, бажаючим ніде буде взятись. Гірка правда: багато людей між армією і вʼязницею готові обрати другу, бо, на відміну від армії, там є розуміння, коли ти повернешся додому. Питання ротацій, додаткових відпусток теж не вирішене. Влада каже, немає людей. Привезти їх в армію мали контракти 18-24, але і тут обман. Дали молоді лише рік відстрочки після завершення контракту. Тобто, відслужив, у 19 років звільнився, а в 20 тебе мобілізували, хоча твої однолітки можуть «гуляти» до 25 років.  Виплата мільйону при підписанні першого контракту — зроблено нуль. Вічна відмазка — немає грошей. Відкрию секрет: вони і не зʼявляться, якщо вони красти не перестануть. Обсяг тіньових схем у ТЦК напевно вже до 3 млрд євро наближається. У гривні це 150 мільярдів. Ще стільки ж зʼїдає корупція на митниці.  Плюс до того, порахуйте, скільки бюджетних коштів летить у смітник, коли ТЦК, виконуючи план заради галочки, бусифікують усіх підряд, включно з непридатними. Гроші платників податків йдуть на підготовку, забезпечення, навчання, боєприпаси у навчальних центрах, а людина йде у СЗЧ чи звільняється зі служби, маючи на те законні підстави. Близько 46 тисяч сьогодні служать у ТЦК. Давайте відверто, частина з цих людей ніколи не була на фронті, а просто купила собі можливість ходити на службу, як в офіс, з 8-годинним графіком. То може пошукаємо поповнення серед цієї категорії? Командиром їхнім можна Єрмака поставити, а то він самотужки до фронту ніяк не дістанеться. Пішов пʼятий рік повномасштабної війни. Проблеми накопичуються, люди втомлюються, а з боку влади — повна інертність і відчуженість. Ставка на «само собою якось вирішиться» щодня закопує країну у ще глибшу яму.