wolfigelkott

"Колиска російського православ’я" — так росіяни називають Крим, намагаючись присвоїти собі його багатовікову історію. Але справжня історія православ'я на півострові — це не "споконвічна російськість", а історія та спадщина Східної Римської імперії (Візантії), князівства Феодоро, Кримського ханства і Константинопольського патріархату.Православ’я на Кримському півострові має глибоке коріння, що сягає часів Візантії. Тут діяла Готська єпархія, яка з часом трансформувалася в Готфейсько-Кафайську і підпорядковувалася Константинопольському патріархату.Саме на цих землях у XV столітті існувало православне князівство Феодоро, що стало останнім уламком Візантії. Ця держава була важливим центром християнської культури та опору. Самостійне князівство Феодоро продовжувало існувати до завоювання південного узбережжя півострова Османською імперією.У Кримському ханстві православні громади зберігали свою ідентичність і віру всю історію існування ханства. Всупереч поширеному російському міту, це була доволі толерантна держава. Церкви належали урумам та румеям і підпорядковувалися все тому ж Константинополю. Цей зв'язок був настільки міцним, що московська церква не мала жодного впливу на кримське православ'я.Все змінилося з приходом російської імперії. У 1778 році, перед анексією Криму, росія здійснила примусове переселення християн із півострова до Приазов'я. Ця депортація, яку росія називала "визволенням", поклала край багатовіковій історії Готфейсько-Кафайської єпархії. Церкви, що залишилися без своїх парафіян, були захоплені та передані під контроль російської православної церкви (РПЦ). Так було знищено автентичну християнську спадщину Криму.Сьогодні росія продовжує маніпулювати історією, стверджуючи, що Крим — це "колиска російського православ’я". Але правда полягає в тому, що росія не успадкувала, а захопила та знищила багатовікову традицію, яка належала місцевим народам і була пов’язана з Константинопольським патріархатом, а не з москвою.Ця історія є ще одним доказом того, що так звана "тяглість" росії в Криму насправді є нищівною асиміляцією.

Поки у адміна одразу кілька дедлайнів по статтях, тримайте невелику «цікавинку» про гастрономічні вподобання кримського хана Кирим Ґерея, які повідомляє барон Франц Тотт, французький дипломат, авантюрист та мандрівник угорського походження: 📝З 1767 р. барон Тотт служив консулом в Кримському ханстві. Незадовго до чергової російсько-турецької війни 1769 р. хан Кирим Ґерай вдруге посів кримський престол. Дипломат зазначає, що до приїзду хана у свої володіння, він зміг випитав у його посланця про те, що Кирим Ґерей любить рибу та європейську кухню: «Наш володар любить рибу… він знає, що ваш (французький – авт.) кухар приготує її добре; тоді як його кухарі приправляють соус однією лише водою…». Цього вистачило підприємливому дипломату, щоб розпорядитись приготувати найкращу рибу з Дністра та подати її під час аудієнції перед володарем. Після того, як хан прийняв від візитерів та підданих знаки покірності, вечеря від французького кухара його підкорила. Сам барон Тотт написав: «Кухарі хана, попереджені про цю конкуренцію, доклали всі свої старання; але воно (старання – авт.) не могло протистояти винним соусам. Десерт мав не менший успіх і завдяки перевазі французької кухні, я отримав перевагу поставляти хану щоденно по 12 страв…».Описуючи свої позитивні враження від близького знайомства з ханом, Барон Тотт зазначав: «Кирим Ґераю було близько 60 років; він відрізнявся явним зростом, благородною осанкою, невимушеною поставою, величною фігурою та живим поглядом…». Цей правитель Криму, як відомо, дуже любив ще й європейську музику, мистецтво, архітектуру та суспільну думку. Це захоплення, зокрема, відобразилось і на вигляді кількох знакових місць бахчисарайського палацу - того ж таки «Золотого кабінету».#Крим #кримські_татари #їжа

Будучи в Києві протягом серпня-вересня, не згайте можливости відвідати Музей Голодомору-геноциду. Адже з 8 серпня в музеї відкрито першу в історії мультимедійну виставку, присвячену надазовським грекам. Виставка має назву "Надазовські греки: шляхи ідентичності". Ідею виставки втілено колективом ГО "Надазовські греки" за підтримки друзів з КУ "Маріупольський краєзнавчий музей" та Музею Голодомору-геноциду.Музей відкритий для відвідувачів у четвер-неділю з 10.00 до 18.00. Виставка триватиме до 28 вересня.Дату відкриття виставки обрано не випадково, оскільки 8 серпня 1778 року російські емісари в Криму розпочали виконання раніше спланованого злочину під кодовою назвою "Спасєніє братскіх хрістіан із-под мусульманского ґньота". Вчергове порушивши умови нещодавно укладеної Кючук-Кайнарджійської мирної угоди, росія, попередньо самопроголосивши себе заступницею всього православ'я і всіх православних, почала викорчовувати корінне населення Криму. І першими на собі "братню опіку" відчули саме кримські християни. Російські аґенти за підтримки військових формувань діяли швидко і мітко: шантажем пригнічили ханську владу; підкупом схилили на свій бік духовних і світських лідерів християн; залякуванням, обманом, а подекуди і силою, переконали простий люд у необхідности переселення. Цього разу росія розіграла релігійну карту, створивши міт про нещадних мусульман, що п'ють кров бідних християн і жеруть їхні язики. Насправді ж так росія прагнула замаскувати поголовне вигнання з Криму т.зв. кримських греків – урумів/румеїв – корінний християнський етнос Криму, продовженням якого є ми, надазовські греки. Скитання степом, голод і хвороби – те, що спіткало наших прапрадідів на дворічному шляху до Надазов'я. Їхню долю розділили також громади вірмен-григоріан і вірмен-католиків, що мешкали в Криму. Майже кожний четвертий вигнанець залишився посеред степу у забутих могилах. Знищення християнської спільноти в Криму зробило кримських татар іноземцями у себе вдома. Саме на них росія і спрямує свою ненависть, раз у раз усе дужче спустошуючи Крим від справжніх господарів.Життєздатність міту про нібито спасіння наших дідів підживлюється росією постійно. Таким кроком стало визнання в рпц святим очільника кримських християн, митрополита Ґотського і Кєфійського Ігнатія. Будучи духовним головою урумів/румеїв, Ігнатій зрадив (а наостанок і прокляв) свою паству, промінявши її на пожиттєве збереження свого сану. Одразу після його смерті давню митрополію Криму, яка проіснувала півтора тисячоліття, було знищено назавжди. Що мало наслідком пришвидшення процесу зросійщення урумів/румеїв.А нещодавно в окупованому Маріуполі росіяни відкрили величезний меморіал, який слугує увічненню мітів про те, як доблесно росія врятувала урумів/румеїв від мусульман у 1778 р. та звільнила Маріуполь від бандерівців у 2022 р. Провели історичну паралель із сучасністю...__Дякую за світлини Дмитру Головченку

З вашого дозволу, трохи тут попишу, поки маю відпустку. Цієї чудової літньої днини хотілося б нарешті згадати про кримську естраду. Це сьогодні топовою амбасадоркою укрмузу з півострова є блискуча Джамала. А років із п’ятдесят тому головним суперстаром тамтешньої сцени був добрий дядько на ім’я Фемій Мустафаєв.Ще у 1940-х родину Фемія Мансуровича, як і більшість кримських татар, видворили із батьківщини совєти. Тож Україну майбутній співак вперше побачив після п’ятнадцяти років життя в Узбекистані. На жаль, повернутися на півострів Мустафаєвим передбачувано не дали, зате дозволили оселитися на Херсонщині. Тінейджером Фемій вступив до херсонського музучилища. Дудів собі на трубі, поки кент по приколу не відвів його до викладача вокалу, а той з подивом виявив, що хлопець має офігенний голос... На два роки вокальні студії Мустафаєва перервала служба в радянській армії, під час якої співак освоював ази запуску блєдін в складі ракетних військ. Нарешті, у 1975-му Фемій Мансурович перебирається до Києва, де влаштовується солістом до місцевої консерваторії, і відтоді пов’язує своє життя та кар’єру з українською столицею. https://www.youtube.com/watch?v=EAdEYv8jdSE&list=RDEAdEYv8jdSE&start_radio=1

Хай Вас цей герб не лякає так одразу, зараз все розкладу по поличках. Центральним елементом герба є фібула у вигляді дельфіна. Фібула це така металева застібка для скріплення плащів, яка виконувана декоративну та практичну функцію.1974 року біля села Червоне археолог Аскольд Щепинський проводив розкопки кургану Ногайчик. Там було знайдено багато артефактів (зокрема прикрас), які зараз називають Скіфське золоте. Серед знахідок була ця фібула у вигляді дельфіна, що виконана з бронзи, золота та гірського кришталю. Довжина дельфіна майже 8 см, а датується він другою половиною 1 століття нашої ери.Цікавим є той факт, що виконаний дельфін в "геральдичному стилі", судячи з форми його хвоста та плавців. Тобто він дуже нагадує те, як сучасна геральдика зображує дельфіна. До речі, майже всі українські герби блазонують дельфіна неправильно. Так ось, виходить, що це не геральдика впливала на те, який вигляд матиме дельфін на гербах, а це мистецтво впливало на герби. Адже різниця між появою геральдики та цією фібулою майже 1000 років.Дельфін у більш звичному вигляді на гербах має блазонуватися як "дельфін натуральний", а оцей драконоподібний просто як "дельфін".Я просто повторив фібулу в тій формі, яка ближче до геральдичного дельфіна, залишивши оригінальне забарвлення його елементів.Колір щита червоний, бо, ну, еммм, назва села Червоне. 2023 була пропозиція повернути назву Ногайли-Ахмат, яка була до 1945 року, але схоже поки цього не сталося. Взагалі 21 серпня 1945 року село перейменували на Червонное з двома "Н".Автор ідеї - @wolfigelkott

Присутність картвелів (грузинів) у Криму відома ще з Середньовіччя, коли вони активно долучалися до торговельних шляхів, що пролягали через чорноморські порти. Їхня участь у морській торгівлі, а також, можливо, місіонерська діяльність та культурний вплив Візантійської імперії, сприяли ранній появі грузин на півострові.Серед християн, виселених російською армією у 1778 році з Криму, було 219 картвелів. У 1782 році у Надазов'ї кримські картвели і волохи, вихідці з Бахчисарая, Кєфє (Феодосії), Карасувбазара (Білогірська), Кєзлєва (Євпаторія) та ряда сіл, заснували село Гнатівка, зараз Старогнатівка. Село також мало назви Ґюрджі та Грузинська слобода.Сучасна картвельської громада у Криму з'явилася після російської анексії Кримського ханства у 1783 році. За переписом 1897 року у Ак'ярі (Севастополя) мешкало 125 картвелів, у Кєричі 58 і 11 в Акмєсджиті (Сімферополі).За переписом 1926 року в Криму мешкав 201 картвел, за часи совєтівїхня чисельність зростала і дійшла до 1774 осіб за переписом 2001 року.З відновленням незалежності України сформувалася Кримська грузинська громада, яка на початку 1993 року налічувала 740 осіб і мала відділення у Кєричі, Кєфє та інших містах, а в Кєзлєві діяла спільнота Ертоба ("Єдність").

Оригінальна кримськотатарська назва вперше, як назва поселення, фігурує від 1864 року. Назва походить від однойменної річки, на березі якої розташовується село, і перекладається як "широка долина" або "ущелина". Назва буквально описує географію розташування річки та села. З обох берегів річки село обступають гори, скелясті верхівки яких не вкриті рослинами.Саме географію та оригінальну назву села на гербі демонструє зубоподібне вістря, що візуально нагадує ущелину поміж зелених Кримських гір. Свою зросійщену назву село Перевальне отримало 21 серпня 1945 року.Вістря обтяжене чорною галкою в польоті, що символізує колишнє село Чавке (Сорокине), територія якого від 8 вересня 1958 року входить до села Ангара. Назва Чавке (Çavke) походить від слова çavka і буквально перекладається як "галка". Свою зросійщену назву село Сорокине отримало 18 травня 1948 року.Пташка також перегукується з емблемою 84-ї окремої механізованої бригади 32-го армійського корпусу, яка дислокувалася в селі у 1992-2008 роках. Одним із елементів емблеми був сокіл обтяжений золотим тризубом. Сам півострів був зеленого кольору, як колір щита на проєкті герба села.2003 року на базі того ж корпусу була сформована 36-та окрема бригада берегової оборони, що також мала зелений силует Криму на своїй емблемі.

Запрошую на кураторську екскурсію «Ювелірне мистецтво кримських татар», у просторі виставки «Miras. Спадщина», до Дня ювелірів України.21 червня, о 14.00;Здавна кримськотатарське традиційне вбрання гармонійно доповнювали ювелірними прикрасами, виготовленням яких займалися ювеліри куюмджилар та алтинлдилар. Їх майстерні здебільшого зосереджувалися у великих ремісничо-торгівельних центрахна зразок Бахчисараю, Карасуба­зара, Кафи, Акмесджиту. Високий рівень роботи, досвід та стала традиція зробили крим­ських ювелірів відомими далеко за межамипівострова.Ювелірні вироби й інші аксесуари традиційного вбрання в усі часи відігравали важливу роль у житті кримськотатарського народу. Окрім фінансової вартості та неймовірної краси, ці предмети мали ще й іншу цінність - соціальну, адже були частиною культурних відносин. З їх допомогою можна було нелише пережити скрутні часи, але й дізнатись багато важливих деталей про сімейне становище, релігійну приналежність, регіон проживання й навіть внутрішній світїх власників. Навіть сьогодні, як і кілька століть тому, кримські татарипродовжують зберігати багато глибоких культурних сенсів ювелірного мистецтво, аокремі майстри не припиняють працювати над створенням цих неймовірних витворів мистецтва.На екскурсії ви зможете наживо оглянути одну з найяскравіших оригінальних колекцій кримськотатарського ювелірного мистецтва, дізнаєтесь багато цікавого про особливості роботи кримськотатарських ювелірів, а також відкриєте для себе знання про культурне й соціальне значення ювелірних виробів в давнину та сьогодні.#анонс #музей #Miras #Крим #кримські_татариhttps://facebook.com/events/s/%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D1%96%D1%8F-%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%BE/1065941488793958/

Сарайли́-Кия́т (Мирне)🇺🇦Сімферопольський районСело відоме з XVIII століття, як дві частини поселення Кият: Сарчи-Кият та Сарай-Кият; хоча має давнішу історію, так, на пагорбі знаходиться скитське городище Кєрмєн-Кир.У 1921 році на місці націоналізованого маєтку поруч створюється колгосп "Червоний", який у 1930-х роках став катівнею НКВС. У період Другої світової війни цю традицію перейняли нацисти, і перетворили його на концтабір, де розстрілювали військовополонених та цивільних, здебільшого євреїв та кримчаків.У 1941 році з сіл депортували німців, у 1944 році кримських татар, Сарайли-Кият перейменували у Каховське, а Сарчи-Кият — у Богданівку. У 1968 році їх приєднали до села Мирне, створеного з населеного пункту радгоспу "Червоний" у 1958 році. За переписом 2001 року в селі проживало 8468 осіб, що робить його найбільшим селом Криму.Кримськотатарське qıyat — родова назва; saray — палац; -lı — афікс, що утворює назви мешканців; sarçı — шкіра зі спини тварини; kermen — фортеця; qır — пагорб.

Качі́-Кальо́н🇺🇦Бахчисарайський районСередньовічний монастир, а пізніше велике поселення. Його залишки складаються з 250 штучних печер різного призначення, вирізаних у стінах п'яти великих природних гротів.Вперше згадується у VI–VIII століттях як поселення візантійських монахів, що рятувалися від іконоборства. У IX–X століттях Качі-Кальон пережив розквіт, ставши важливим духовним та торговим центром, відомим своїми виноробнями, про що свідчать знайдені тарапани (давильні винограду).Згадки про Качі Кал'ян зустрічаються в османських податкових відомостях 1652 року. У 1778 році християни з Кальйоне, здебільшого уруми, були примусово виселені російськими військами до Приазов'я.У селі залишився лише один монах-пустельник, і наприкінці XVIII століття монастир занепав. У середині XIX століття він був "відновлений" РПЦ, проте у 1932 році остаточно ліквідований совєтами.Кримськотатарською qaçı — хрест, kalyon — корабель, від італійського galeone. Скеля нагадує ніс корабля, а тріщини на ній утворюють хрест.