Продакт борщ🔥 | Мене завжди трохи дивує, наскільки менеджерам складно вибачатись. Наче...

Мене завжди трохи дивує, наскільки менеджерам складно вибачатись. Наче це щось принизливе. Наче ти одразу визнаєш, що ти не правий. А бути неправим, судячи з поведінки деяких людей - це гірше, ніж профакапити OKR’и на квартал.Але щас я буду шатати вашу парадигму 😉Уявіть: ви заходите у мітинг-рум, відкриваєте двері і випадково фігак комусь в лоба - людина як раз теж підходила до кімнати. У вас не було злих намірів, ви просто не помітили і ненавмисно зробили щось погане. І от людина дивиться на вас в легкому ахєрі, прямо в очі...Що ви скажете?Миттєве "Ой, вибач".Чого ви(якщо ви взагалі адекватна людина) НЕ скажете?Ви не почнете виправдовуватись:- Ну а шо, я ж не хотів я ж не нарочно…- Чо вилупився, треба дивитися куди ідеш- Мені нема за що вибачатися, взагалі не мав наміру тебе штовхати…Бо це дивно звучить, правда?А тепер перенесіть це в комунікацію на роботі.Ви перебили людину на мітингу. Знецінили чиюсь ідею. Написали різкий коментар у джирі. Відреагували зневажливо на прогрес по якійсь тасці. І тут найцікавіше - якщо вам про це кажуть і цим притикають(заслужено) - у кращому випадку ви мовчите, у гіршому - починаєте пояснювати, що «не мали це на увазі» або «чогось всі стали занадто чутливі».І ось тут і стає видно, хто ви як лідер.Бо вибачитись - це не слабкість. Це визнання факту: я був джерелом досвіду, який людині запам’ятався не найкраще. Це приняття відповідальності за цей досвід (бо саме ви фіганули людину дверима, навіть якщо ненавмисно.Ми не можемо передбачити, як точно наші слова вплинуть на іншу людину. Але можемо брати відповідальність, коли цей вплив відбувся.І це, до речі, набагато крутіше за будь-який «професійний імідж». Як мінімум я знаю багато лідерів, яккі його собі побудували саме на вмінні казати "Вибач".