Estadísticas de telegram channel - @potehaklio

Насправді американські претензії на Гренландію роблять всі розмови щодо України в принципі безперспективними.Адже вся суть спільного захисту України була захистити світовий порядок, який, зокрема, одним зі слонів має принцип нерушимості світових кордонів. Тобто світопорядок ледь не основним принципом вважав саме цей принцип. І війни з метою захоплення територій інших країн вважались неприйнятними, як такі, що пішли в забуття після Другої Світової.Росія була ледь не першою хто порушив цей самий світопорядок та ще й в Європі і всі зусилля західного світу були в тому, щоб цей світопорядок врятувати і показати, що захід готовий боротися за свою першість у цьому порядку, як його гарант. І тепер, коли головний світовий поліцейський на пряму руйнує міжнародне право, принципи утримання від військових злочинів, принципи світової вільної торгівлі, що включають також вільне мореплавство, відмовляється від ролі цього самого поліцейського, і, нарешті, здійснює територіальну агресію щодо представника західного світу..... от тепер колективний захист України дійсно не має сенсу.Самі подумайте, який тепер сенс розповідати Росії про неприпустимість розгортання війни, анексії територій, викрадення людей? Старого світопорядку за великим рахунком станом на зараз немає. І єдиний шанс його повернути - це хоч якось ставити на місце США, а не Росію, тепер США є головною загрозою.У разі, якщо американці не відмовляться від свого вармонгерства, захоплять Данію, а потім підуть війною на Канаду, в що я вже цілком вірю, то які взагалі претензії можуть бути до Росії? Вона просто візіонер, який передбачив нові правила світових відносин.

У ході громадянських воєн у Венесуелі, наприкінці ХІХ ст., європейські комерсанти в зазнали великих збитків, в основному - німецькі, французькі, іспанські та бельгійські капітали. Посли цих країн вимагали відшкодування втрат. Тодішній диктатор Сіпріано Кастро відмовився виплачувати репарації та зовнішні борги. Головний позикодавець, Великобританія, висловила невдоволення та закликала Венесуелу до Гааги на третейський арбітраж. Венесуела розраховувала, що зовнішнє втручання їй не загрожує завдяки американській "доктрині Монро", що проголосила Америку зоною, закритою для втручання європейських держав. Не тут було.Третейський Суд по суперечці Венесуели з Англією відкрили спочатку в Парижі, влітку 1899 року. Пізніше Англія поєдналася з іншими європейськими державами проти Венесуели. У 1902 році укладено англо-німецьку угоду щодо дій проти Венесуели, і почалися реальні дії на заклик країни до відповіді.Борги країни були близько 120 млн. доларів, при річному дохіді країни - близько 30 млн. доларів.Витяг з комюніке:"..блокада венесуельських портів не буде знята доти, доки уряд Венесуели не висловить готовності вчинити з повною щирістю і залагодити справу за належних запобіжних заходів.."Блокада дала результати. Венесуела пообіцяла віддавати кредиторам по 30% митного доходу з основних портів та інші виплати. Цей виток Венесуельської кризи призвів до перегляду "доктрини Монро", США наділили себе правом втручання у міжнародні суперечки для стабілізації справ держав Карибського басейну та Центральної Америки, щоб уникнути втручання Європи.

Більшість з нас прожило своє життя у стійкій вірі у зрозумілій ліберальній моделі світу, де глобалізація та відкриті ринки формула стійке розуміння подальшого сталого розвитку, ми вірили що американські фонди контролюють демократичні інституції, а Сорос зараз розвине у нас антикорупційні сили. Все задля великого щасливого майбутнього. Сила НАТО давала надію, що хоча б старий світ буде жити в мірі без великих загроз. Китай нас хвилював виключано зростаючим населенням, Північна Корея були дикою шляпою, а найбільші можливі потрясіння для нас були у вигляді місцевих революцій, які в першу чергу мали на меті доєднатися до утопії Європи. Європа ж упарювалась у зелену енергетику, щастя для всіх прибулих, мультикультуралізм та повагу до меншостей. Милі добряки з великими бюджетами.І от, виявилося, що зниження викидів впливає на промисловість трохи сильніше ніж хотілося, а паруючі заводи Китаю лише виграють. Виявляється, що переварити мігрантів не так просто і вони не готові до мульткультуралізму, а їх наявність лише дратує людей та посилює децентралізаційні партії, які тяжіють до диктатур. Виявляється економічні зв'язки можуть і не стримати найбільші країни від війни на захоплення територій. Виявилося, що миролюбива політика розбещує молодь і та тепер не хоче служити у арміях. А високотехнологічна гордість в озброєннях не витримує змагання проти масовості та терору. А паралельно всі міжнародні організації терплять краху перед дійсно серйозними викликами.Це були гарні часи, це була Pax Americana, ми дивились Альфа, мультики від Піксар і думали, що так буде вічно. Готові до нових часів та правил гри?

Повідомляється, що вірменський Кафедральний собор Святої Діви у місті Ані, столиці середньовічної Багратидської Вірменії, на території сучасної східної Туреччини, на кордоні з Вірменією, перетворять на мечеть. Собор має величезне історичне і символічне значення для вірмен.Тисячолітній собор, який нещодавно розпочали реставрувати, спочатку обіцяли відновити як вірменську церкву. Але через кілька місяців стало очевидно, що після закінчення реставраційних робіт християнський храм стане мечеттю. Спочатку про це повідомляли робітники та красномовно свідчили зрубані християнські декоративні елементи, але тепер і офіційна влада підтвердила, що Анійський собор, зведений у 989-1001 рр., стане мечеттю.Ані був захоплений сельджуками в 1064 році, і головний на той момент вірменський храм перетворили на мечеть. З того часу місто кілька разів переходило з рук турків у владу християн і назад, поки в 1239 р. монголи не захопили його, вирізавши все населення, а в 1319 Ані пострала від руйнівного землетрусу. Загалом з того часу будівля храму занепадала і до нашого часу опинилася під загрозою повної руйнації. Із 2010-х на об'єкті ведуться реставраційні роботи. Відтоді тут загострилося міжрелігійне протистояння та політичні спекуляції: у відповідь на християнські молебени у храмі почали проводити мусульманські молебні

Не можу субʼєктивно не прокоментувати історію з визнанням Палестини. Напевно, цей текст більше для того, щоб зафіксувати власну думку в момент події, а через певний час повернутися до неї й зрозуміти, чи був я правий.Визнання Канадою, Британією, Австралією і Ко Палестини викликає логічне питання: а що саме визнають? Кого визнають? Для розуміння: Палестинська адміністрація, що знаходиться на Західному Березі, міцно інтегрована, хоча й неофіційно, до ізраїльської адміністративної системи. Вона спільно з ізраїльськими силовиками знищує терористів у Дженіні, користується шекелем, а «об’єднаний арабський список (Раам, Балад, Хадаш-Тааль)» у Кнесеті захищає, у тому числі, інтереси цієї адміністрації.Тобто Палестинська адміністрація не візьме документ від канадців і не скаже: «Ми тепер незалежна країна». То кому уряди Британії та Австралії надішлють ноту про визнання? Замаскованим угрупованням на кшталт ІДІЛ, ХАМАС чи якимось ісламістським групам поменше? Де ті об’єднані представники Палестини, які приймуть це визнання?Головне питання: у яких кордонах визнають Палестину? Можливо, від моря до моря? Чи за домовленостями в Осло? А якщо так, то що робити з євреями, які теж живуть від моря до моря? Включена туди Газа? Якщо так, то яким чином? Хто її представляє? Думаю, всі бачили страшні кадри публічних страт ХАМАСом на зруйнованих вулицях Гази (для прикладу для тих, у кого нерви не слабкі, залишу перше відео в коментарях) - то це може бути група, яка представляє ймовірну країну-члена ООН?Виглядає таке визнання радше як символічна акція - спосіб загравання з пропалестинськими виборцями у середині західних країн та прояв домінації ісламського дискурсу на Заході, ніж реальний крок до вирішення конфлікту.

🫕Трохи про їжу. Давно хотів розповісти вам про зв'язок між 'карпаччо' (знаменита страва із сирої яловичини) та Віттором Карпаччо - художником епохи раннього Відродження.Як мінімум, обидва вони з Венеції. Але на цьому подібність закінчується. У середині 20 століття Джузеппе Чипріані, власник знаменитого тепер Harry's Bar поряд із площею Сан Марко, шукав назву для своєї нової страви. Це були тонко нарізані скибки яловичини під соусом із лимонного соку, молока, майонезу та свіжомеленого чорного перцю. У Венеції саме проходила Бієнале епохи Відродження (не плутати з Бієнале сучасного мистецтва, яке проходить досі). Для залучення до свого бару гостей, які приїхали на виставку, Джузеппе назвав страву карпаччо. На честь художника к.15-поч.16 ст. Вітторе Карпаччо. І придумав пояснення - мовляв, червоний колір на полотнах художника точнісінько повторює відтінок сирого м'яса в його блюді, а контрастні деталі білого кольору, який багато використовував майстер, нагадують прожилки жиру 🖼Ось так історія, вигадана виключно з метою маркетингу, стала загальноприйнятою версією походження відомої страви.

Сьогодні, в ізраїльську пʼятницю, коли в жарких тель-авівських просторах зроблений масив постколоніальної державницької роботи, хочу поділитись досвідом перетворення сакрального простору на публічний🤓Церква, на іриті, це кнесія כנסיה, тобто за буквальним перекладом, це місце для зібрання людей. Наприклад, кнессет, ізраїльський парламент, має те ж саме семантичне значення. Збір людей по інтересам, в даному контексті політичним. Так от, завітав я нещодавно в якусь з британських церков у студентському містечку, що безбожно стала хіпстерською кавʼярнею (фото вище). Подумалось, що чи не в цьому і полягала ідея древніх, що в певному місці збираяються люди, пʼють горячітєльні напої, говорять про щось земне і божественне в ненапряжній атмосфері? От мені прям захотілось подуамти про Господа, коли я жував круасанчік, а не під примусом ймовірності отримати кадилом за ненатхненне моління. Ба більше, завітавши за потребою до гальюна, зі здивуванням побачив у дзеркалі рукомийника надгробок, під яким, судячи з напису, упокоїлась якась давня пані, очікуюичи ангельських труб аккурат навпроти пісуарів :) не те, що українського держслужбовця можуть принаймні якось смутити давно зотлілі сповідані рештки, просто я вирішив усвідомити контекст не травмованою консульською свідомістю, а притомним світоглядом середньостатистичного громадянина😄

Роль та місце українців у ІІІ Райху🗓 Публічна "лекція". Ох, не люблю це слово, воно мені пахне сирим лінолеумом коридорів Інституту історії, коли за вікном сонце і цвіте бузок. Це радше буде дружня розмова, де я розкажу, що знаю, а ви покритикуєте чи задасте уточнюючі питання онлайн, 30.07.2025 року (середа) о 20.00😄👉Так от, до теми розмови: чи занадто предметно думали німці про українців, коли покотились землями УРСР у 1941-му? А якщо думали, то що? Хто і які записки клав на стіл фіреру, і що саме він з того читав? Та й чи читав взагалі? Дивно, але чому німці видавали періодику українською? Навіть незважаючи на страшенну нестачу паперу? То що ж вони там писали? А головне, хто там писав? Не німці ж, ге?🤓Так які ж думки могли бути висловлені, а за що могли в кращому випадку відправити десь вирощувати картоплю в Саксонію, а за що розстріляти в Биківні? 🎙 Говоритиме Василь Сич, ваш покірний автор цього каналу, та слухатиме Вас, підписників. Я певен, у кожного знайдеться думка щодо зазначеної тематики, бо хто ж з нас не експерт в цьому?😅🟡 Доступ за попередньою реєстрацієюhttps://forms.gle/bGJoNeaAtkWisoax9

Починайте суботній ранок з насіння чіа😉 Сьогодні це розпіарений сучасними маркетологами "суперфуд", до якого також відностяь матчу, ягоди годжі, спіруліну. Так от, таку штуку непогано їли ацтеки ще за дуже довго до Колумба з Кортесом😄 давайте розберемось:Чіа в раціоні ацтеків (після кукурудзи і бобових, зрозуміло) були одним із найважливіших пробуктів. Ацтеки вживали чіа в їжу як густу, поживну кашу на кожен день, а також у вигляді водянистого, але дуже освіжаючого і заряджає енергією напою, змішаного з медом, чіанпіноллі (chianpinolli). Чіа має дуже багато клітковини, що може викликати навіть "слабітєльний" ефект (Господи, як "слабітєльний" буде українською"?) Лікувальні властивості цього напою використовували як засіб від непрохідності сечовивідних шляхів, для очищення легень, від сухого кашлю або кашлю з кров'ю, для допомоги породіллям при пологах, а також для протидії дизентерії та діареї, підвищення витривалості, антиоксидантного ефекту та поліпшення стану шкіри.Ацтекські воїни і мисливці обовʼязково споживали насінням чіа під час походів, тому, що кожна насінина може поглинати об'єм води, що перевищує його вагу в 12 разів! Тому вживання чіа дозволяє організму зберігати воду і утримувати електроліти навіть під час фізичних активностей.Та й таке!

Що ж, сьогодні трохи про давню кухню Японії. Натхнено прикольною (на правах реклами) А History of Japan ☝️та тільки завершеним другим сезоном Alice in Borderland, знятому по однойменній манзі https://www.netflix.com/title/80200575Так от:Стіл знаті в ранньому "середньовіччі" (сорі за європоцентризм) включав м’ясо, рибу, морепродукти, овочі та фрукти. Японська кухня лише зароджувалася, способи приготування, види страв, їхні смакові якості були ще досить простими, навіть примітивними, і суттєво відрізнялися від сучасної японської кухні, яка почала формуватися у 15–16 століттях.У ранньосередньовічній Японії, як і в сучасній, їли зварений у воді, але не розварений рис (хімеї), приготований на парі клейкий рис (ковані), рідкий рис із водою, а також кульки з рису (тодзікі).З риби готували намасу (мікс сирих овочів і риби). У давнину намасу готували з м’яса диких тварин. Згодом почали використовувати сиру рибу. У 15–16 століттях до риби почали додавати оцет і соєвий соус, який тоді почали виготовляти. Сформована у 15–16 століттях страва з тонко нарізаної сирої риби, яку їдять, вмочаючи в соєвий соус, стала називатися сасімі.У церемоніальному кодексі "Енгісікі" (Х століття) згадується також сусі, яке тоді готували з риби та молюсків шляхом природного квашення. Зафіксовано, що рибу стали їсти разом із рисом не пізніше власне Х століття. Нині сусі - страва з сирої риби з рисом, овочами, яйцем і спеціями. Існує кілька різновидів: наприклад, ніґірісусі (едосусі) — кулька з рису, на яку кладуть японський хрін (васабі), а зверху — тонкий шматок сирої риби.З овочів вживали огірки, баклажани та боби. Був відомий також порей, але його використовували як лікувальну страву. У середньовічній Японії м’ясо диких тварин (наприклад, оленів чи кабанів) вживали рідко через буддистські заборони, але на столі знаті воно все ж з’являлося., а от соєвий соус, який став невід’ємною частиною японської кухні, спочатку був побічним продуктом виробництва місо - ферментованої соєвої пасти.Суші в сучасному вигляді (з оцтовим рисом і свіжою рибою) виникли лише у XIX столітті в Едо (сучасному Токіо), як швидка їжа чиновників, яким не було часу споживати і самостійно міксувати різні види продуктів.Ну а чайна церемонія (садо) почала формуватися саме у середньовічний період, і чай поступово став одним з основних частин японської культури харчування.