Вчора готувала консультацію для нової кінострічки режисера Владислава Робскі.Його документальна серія "Народжені, щоб жити" про особисті історії чотирьох ветеранів з інвалідністю - є на Київстар ТБ.То консультувала щодо синдрома затяжного горя.Як драматургічно його показати, щоб сцени відображали дійсність. Бо як ми з вами знаємо, в кіно трапляється багато клінічної плутанини.І ті, хто пережив втрати - дуже дратуються від неправди. Наприклад, від військових часто чую зневагу до кінобутафорії. Але не тільки.То повертаючись до СЗГ - синдрому затяжного горя.Як це виглядає за DSM-5 та МКБ-11 (сумарно):1. Час. Горе затяжне - то мінімум 12 місяців після смерті близької людини (DSM-5-TR) або від 6 місяців (МКБ-11). До цього порогу це горе, не розлад. І це принципово, бо в кіно зазвичай показують перші тижні і пишуть про "затяжне горе" в анотаціях.2. Депресія.Реальне затяжне горе виглядає, чесно кажучи, не кінематографічно. Людина не може зранку встати з ліжка. Не відповідає на дзвінки. Перестає мити голову. Сидить у кімнаті померлого і нічого не робить. Не їсть і не плаче, просто якось існує. Це фотографічно нецікаво, тому в кіно цього майже немає.3. Ризик суїциду. При СЗГ він значно вищий, ніж при нормативному горі. Це той пункт, який треба тримати в голові, коли робиш матеріал для вразливих аудиторій.4. Нездатність уявити майбутнє. Буквально людина не може думати про сьогоднішній вечір. Майбутнє стає неможливим як категорія. У кіно це показати важко, але саме це - найхарактерніше.5. Ядро. Постійний інтенсивний потяг до померлого або поглинутість думками про нього. Майже щодня. Людина застрягає всередині цього стану.До ядра додається щонайменше три з восьми ознак (DSM-5-TR розписує детально, МКБ-11 описує групою):- порушення ідентичності, відчуття "ніби частина мене померла з ним/нею";- стійка недовіра в те, що смерть сталася;- уникнення нагадувань про те, що людина мертва;- інтенсивний емоційний біль — гнів, гіркота, скорбота, провина;- нездатність повернутися до стосунків і діяльності, які були до смерті;- емоційне зніміння;- відчуття, що життя втратило сенс;- гостра самотність.Коротше кажучи, СЗГ - це коли людина довго, місяцями і роками, не може жити. Не "не хоче", а не може.