Тут підбили підсумки по голосуванню щодо найкращого спортсмена року.https://suspilne.media/sport/1200316-top-10-ukrainskih-sportsmeniv-2025-roku-za-versieu-suspilne-sport/Але я б хотів поговорити саме про українських футболістів. Авжеж, про них, бо другий рік поспіль мені не вистачає списку саме їх. Так, знайшов місце для Іллі Забарного (і для мене це безумовний №1). Все просто: зараз це найкращий український футболіст, і клуб, у якому він перебуває, лише підтверджує цей статус. Однак, звичайно, на цьому зупинятися не можна.Кого я ще б додав до десятки? Не хотів би їх ранжувати, тож це будуть футболісти, яких от згадав і їх є за що відзначити.— Олексій Гуцуляк: у період, коли в збірній існують проблеми з фланговими атакувальними футболістами, зміг допомогти та ще й став найкращим гравцем за результативними діями у 2025 році. У Поліссі — теж важливий, хоча після приходу Руслана Ротаня цей статус поступово зникає.— Єгор Ярмолюк: 2025 рік став для нього однозначною перемогою у кар'єрі. Я дуже боявся, що зміна тренера негативно вплине на його перспективи у Брентфорді — аж ні, навпаки: він гравець основного складу, в останньому матчі ось асист віддав. Найкраще у цій історії те, що нині статус Ярмолюка дозволяє говорити про те, що 2026 рік може стати ще кращим для нього.— Владислав Ванат: тут треба вказати два моменти: перший: спрацювала заліковка у перше півріччя, коли він грав за Динамо і допоміг команді виграти чемпіонат, другий — очевидно, його перехід у Жирону. У самій Жироні у Ваната справи складаються, вочевидь, не так добре, тому і кажу про заліковку.— Георгій Судаков: авансом, бо мені не дуже все сподобалося. Авансом, бо насправді у Бенфіці у нього радше виходить, аніж ні (і хай Моуріньйо каже що хоче і ставить його туди, де в ідеалі його не треба було ставити). Найголовніше — що Судаков все ж залишив Шахтар і тепер отримає шанс на те, щоб розвивати свою кар'єру. Як і у випадку з Ярмолюком, у 2026-му можна буде говорити багато чого.— Іван Калюжний: у 2024 році увірвався у збірну. Для багатьох це було неочікувано, хоча насправді виклик був закономірний, враховуючи те, що в опорній зоні збірної України раптово теж почали з'являтися кадрові проблеми. У 2025 році Калюжний змінив клуб (хоча навряд чи можна назвати підвищенням перехід з Олександрії у Металіст 1925). І хоча у збірній бувало таке, що не кожен матч виходив як треба, ось ті лідерські якості, які Калюжний почав показувати хоча б у клубі, а також більша впевненість у збірній — дають змогу говорити про те, що рік теж вийшов гарним.— Арсеній Батагов: тут теж ВЕЛИЧЕЗНИЙ аванс. Про Батагова як одного з футболістів, які заслуговують на виклик у збірну, говорили багато. У підсумку виклик Батагов отримав, травмувався і тепер чекай на 2026 рік (а там може і на нового тренера, хто знає). Енівей, на клубному рівні справи у нього йдуть набагато краще, та й турецькі ЗМІ постійно накидують, що от зараз він кудись піде. Я їм не вірю, але 2026 рік покаже напевне, що буде далі з Батаговим.— Назар Волошин. Я не хотів нікого писати з Динамо, бо все ж у киян були два абсолютно різні пів року. Але давайте все ж на Волошина звернемо увагу: нарешті зміг знайти собі місце у стартовому складі, нарешті почав показувати кращий рівень гри в атаці, нарешті отримав виклик у дорослу збірну і навіть допоміг їй у найбільш потрібний момент. Волошин — ще один футболіст, на якого великі сподівання у 2026 році, але, на відміну від більшості інших, такої впевненості немає.— Олег Очеретько. Мабуть, людина, для якої 2025 рік став справжніми американськими гірками. Перші пів року — Карпати, потім молодіжне Євро (де він показав себе, на мою думку, надзвичайно круто), а далі — повернення у Шахтар, дебют за збірну, часткова зміна позиції (почав з'являтися ближче до опорної зони). З усіх українських півзахисників Шахтаря саме Очеретько отримав більше від приходу Арди Турана. Навряд чи 2026 рік за таких обставин стане більш проривним, але свої перші трофеї вже у статусі основного гравця Шахтаря має здобути.