Estadísticas de telegram channel - @poroblenopodcast

Що не так з «братськими могилами»?Міста України всіяні монументами «невідомому солдату», меморіалами та багатотонними плитами на місці так званих братських поховань. Але чи справді ці об’єкти — про пам’ять і гідність?Памʼятаєте, як у нашому випуску про Вінницю історик Олександр Федоришен розповідав про фальшиві поховання?«У ході досліджень виявили, що більшість поховань, які мали бути на місці Меморіалу Слави у Вінниці, виявилися фейковими. І я впевнений, що подібні сфальсифіковані радянською владою місця пам'яті, цвинтарі існують в багатьох містах», — зазначав пан Олександр.У новому епізоді Пороблено культурологиня Наталія Пирогова також підіймає цю тему: «Якщо мова йде про солдатів Другої світової, то величезна кількість пам’ятників “невідомому солдатові” маркувала територію “русского міра” — простору, де радянська імперія закріплювала свої наративи. Це була частина ідеологічної експансії через символи».Безіменні братські могили ніяк не вшановують памʼять, а навпаки. Радянська влада не докладала жодних зусиль, щоб відшукати імена загиблих, натомість зводила символи, які стирали індивідуальність, історію людини. Франція, Велика Британія, США втрачали мільйони людей у війнах. З усім тим, вони намагалися знайти, ідентифікувати й назвати кожного загиблого, щоб викарбувати їхні імена на стінах пам’яті, хрестах, зберегти у базах даних.Радянський Союз в цей час обирав інший шлях — маніпуляцій статусом «зниклий безвісти». «Багато людей у списках значилися як “зниклі безвісти”. Це дозволяло не допомагати родинам, не фіксувати факт загибелі», — говорить пані Наталія. У результаті родини не знали, де загинули їхні близькі, не мали місця, де могли б згадати й вшанувати.Чому українці бояться кладовищ і соромляться мертвих? Чому ми не знаємо, де поховані наші князі і як не допустити, щоб стерлася памʼять про сучасних героїв? Чому займатися перепохованням видатних українців — на часі? Вмикайте випуск «Пантеон, якого немає: кладовище як дзеркало національної пам'яті та гідності» з культурологинею Наталією Пироговою за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=YbfO2EPCCXsЯкщо ви досі не бачили наш епізод «Здорова декомунізація, або як Вінниці вдалося: секрети радянських поховань, ставка Гітлера і Пирогов» з Олександром Федоришеним, істориком та директором «Музею Вінниці», знайдете його тут:https://www.youtube.com/watch?v=Sz0Qd-S75Gw

Чому в нас, українців, досі нема власного національного пантеону? Як найвідоміші кладовища — від Личаківського до Байкового — віддзеркалюють культурну пам'ять, шанування героїв і здатність пам’ятати про видатних співвітчизників? Чим наше ставлення до місць поховань різниться від європейського досвіду і що це каже про націю?У новому випуску подкасту «Пороблено» Анна Ніколаєва обговорила з культурологинею Наталією Пироговою:🖍 Чому відвідувати некрополі — це не про страх, а про ідентичність і гідність?🖍 Де і навіщо шукати могили українських діячів — від князів до борців за незалежність ХХ століття?🖍 Які головні проблеми збереження пам’яті та культури пошанування?🖍 Як досвід Польщі, Франції чи Грузії допомагає осмислити наше місце пам'яті?🖍 Чим небезпечний «невідомий солдат»?🖍 Чи потрібен Україні справжній національний пантеон і як громадянам самим долучатися до збереження історії?Це відверта розмова про пам’ять і пам’ятування, занедбаність і забуття, про символи, які формують майбутнє через повагу до минулого та прокладають місток до розуміння глибин нашої ідентичності. Вмикайте випуск: https://www.youtube.com/watch?v=YbfO2EPCCXs, щоб разом порефлексувати: що для кожного з нас є пам’ять та як її зберігати разом?

Було це за царя Панька, як Земля була тонка… Зачувши саме лише слово “казка”, потрапляєш у вир дитячих спогадів і неймовірних сюжетів. Сьогодні в “Пороблено” про специфіку казок і їхній зв’язок з міфами розповідає Олександра Бріцина – справжня зірка української фольклористики, кандидатка філологічних наук, наукова співробітниця Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. 🌘Яку функцію казка виконувала раніше та яку виконує тепер? 🌘Як і для чого науковці створюють каталоги казкових сюжетів? 🌘Що приховує баба Яга і чому дурень одягає глечики на тин?🌘Який шлях казки від запису до публікації?🌘Навіщо дослідники 10 років їздять в одні й ті самі села записувати казки від тих самих людей?Дивіться наш 120-й епізод і пишіть, які казки вам розповідали на ніч:https://youtu.be/2rPNRN35hwsМожливо, ви і самі розказуєте їх своїм дітям? Переказуєте казки, відомі вам з дитинства, вигадуєте власні або читаєте з численних книжок? Напишіть детальніше: нам дуже цікаво дізнатися.

Феномен «карательних» праздників в українській традиції. Чому свято Іллі — серед них?«На Іллю заборонялися будь-які роботи в полі, тому що Ілля розгнівається і може покарати — вдарити блискавкою. На Харківщині, зокрема, свято Іллі вважалося "карательним праздником", бо якщо в цей день працював — обов’язково чекай кари», — розповідає Анна Ніколаєва у випуску «Святий Ілля: повна колісниця легенд і вірувань».«Карательними» (термін був популярним на Слобожанщині) вважалися ті свята, з якими були повʼязані певні суворі заборони. Насправді таких днів у нашій культурі чимало, наприклад: Іллі, Палія (Пантелеймона), Головосіки (Усікновення глави Іоанна Хрестителя), Здвиження і, звичайно ж, такі великі християнські свята, як Різдво, Благовіщення та інші.Ще один цікавий момент — за народними віруваннями, не гасили пожежу, яку спричинила блискавка. Вважалося, що так, через Іллю, Бог карає за непослух чи гріх. Навіть казали: «Те, що запалив Господь, людині гасити не можна». «У деяких випадках могли пробувати гасити кислим або солодким молоком. Але уявіть, скільки треба було того молока, щоб врятувати хату чи обійстя, яке палало після удару блискавки», — зазначає Анна Ніколаєва.Як Ілля став пророком? Чому святого називають Грізним? Як він повʼязаний з півнем, ведмедем, дубом та мисливцями? Ілля vs Перун: що спільного?Вмикайте повний випуск та дізнавайтесь, чим ще славився святий Ілля в народі:https://youtu.be/-gyM-R5Jpec

Ієрархія одягу під час прання в українській традиції: хто на дні і чому?До винаходу пральних машин, порошків і капсул прання було не просто побутовою справою — це був складний і обрядово насичений процес.Наші прапрабабусі не мали доступу до сучасних пральних засобів і техніки. Тому, щоб справитися з брудом, попередньо одяг золили. Всі речі складали у спеціальну дерев’яну конструкцію (жлукто, яке вирізали в стовбурі дерева, або цебро, яке збивали з дошок), пересипали попелом (найкращим вважався березовий або яблуневий), заливали водою та залишали на пів дня, день, а то й два.Але «завантажити» жлукто було не так просто: речі складали за чіткою логікою, враховуючи вік, стать та статус власників.«Що брудніший одяг, то нижче його клали. Наприклад, чоловічі портки йшли на дно, далі трамбували сорочки, жіночий одяг, і тільки зверху — дитячий», — розповідає етнологиня Зоряна Ципишева.Зоління й прання були також майданчиком для тонкої сімейної дипломатії. Коли невістка прала, то дуже важливо було покласти речі свекрухи вище, ніж свої. Це вважалося виявом поваги.«Якщо, не дай Боже, клала навпаки (тобто одяг свекрухи потрапляв на низ жлукта чи цебра), то могла бути "драка", як казали на Поліссі», — ділиться наша гостя. Дитячі речі прали тільки окремо. «До року дитячі речі не золили разом з усім іншим», — зазначає пані Зоряна.Ще більше обмежень було для новонароджених дівчаток. Їхні пелюшки не тільки не золили з усіма, їх навіть не прали праником — деревʼяною дошкою з хвилястою або ребристою поверхнею. «Вважалося, якщо прати праником, то майбутній чоловік буде бити», — пояснює гостя випуску «Історія традиційного прання і прасування: попіл, жлукто, гало і качині лапки».Існувала ще одна доволі тривожна прикмета — дитячий одяг ніколи не вивішували на ніч, бо можуть напасти «нічниці». Ще 200-150 років тому прання було не лише важкою фізичною справою, а й ритуалом із власними правилами, прикметами та пересторогами. Хочете більше історій про те, як наші бабусі прали, прасували, сушили?Вмикайте повний випуск «Пороблено» з етнологинею Зоряною Ципишевою: https://youtu.be/N-8rQLz_Tsg🫧 П.С. А для нашої спільноти ми підготували окремий випуск із Зоряною “На перині чи на сіні… Як і де спали наші предки”.Підтримайте нас на будь-якій платформі, щоб отримати доступ до ще більш унікального контенту:https://linktr.ee/porobleno

Як і обіцяли, публікуємо тут кілька варіантів мандрики. Всі — з книги Лідії Артюх "Традиційна українська кухня в народному календарі".Мандрика відкрита Для тiста: 200 г сиру, 300 г борошна, 2 яйця, 100 г масла, 1/3 чайної ложки соди, сіль.Для начинки: 150 г сиру, 150 г сметани, 2 яйця, 50 г вершкового масла, сіль, зерна коріандру, 3-4 волоських горіхи чи зерна мигдалю.Виготовити сирне тісто на яйцях, соді та маслі, підсолити. Борошна домішати стільки, скільки вбере сир, але так, щоб тісто не було дуже круте. Стільницю притрусити борошном, розкачати корж. Деко теж притрусити борошном. Обгорнути тісто довкола качалки і перенести на деко. Краї коржа защипнути, щоб утворився бережок, викласти тертий із сіллю сметаною та яйцями сир. Можна притрусити кмином, зернами коріандру, січеними волоськими горіхами або мигдалем, прикрасити «решіткою» з качалочок сирного тіста, полити збитим яйцем, змішаним із розтопленим маслом, і поставити запікатися. Готову мандрику, коли трохи вистигне, розрізати на шматки, щоб не покришилася. Подавати і гарячою, і холодною. Мандрика з вишнями 3 склянки борошна, 1 столова ложка дріжджів, 4 яйця, 400 г молока, 300 г сиру, 500 г вишень, 2 склянки цукру, сіль, олія для змащення дека. Пересіяти борошно, влити в нього 1 склянку молока, вимісити. Додати розчинені в ложі теплого молока дріжджі, розмішати й поставити в тепло. ½ склянки цукру розтерти з 2 яйцями, додати до тіста, злегка підсолити і вимісити так, щоб воно відставало від рук. Поставити сходити вдруге.Сир перекрутити на м’ясорубці (або скористатися блендером), розтерти з 1 яйцем. З вишень вийняти кісточки, пересипати 1 склянкою цукру і дати постояти, щоб з’явився сік. Потім викласти ягоди в друшляк, сік відцідити. Тісто розкачати на корж завтовшки у великий палець, перенести на змащене олією деко. Загорнути краї і зробити бережок. Одним шаром на корж викласти вишні, на них — решту цукру і сир. Збити яйце і змастити мандрику. Випікати у гарячій духовці. Готову мандрику охолодити, порізати на шматки і полити вишневим соком. Мандрика звичайна500 г сиру,500 г пшеничного борошна,З яйця, 300 г масла, сіль,½ чайної ложки соди,зелень чи цукрова пудра для посипкиДобре відтиснутий свіжий сир перетерти крізь друшляк чи перекрутити на м’ясорубці (чи скористайтеся блендером). Додати 2 жовтки, посолити до смаку, розтерти з підігрітим маслом (250 г) і поступово всипати борошно, ретельно розмішуючи дерев'яною ложкою. Збити на піну 2 білки і ввести у тісто. Покласти соду. Ще раз добре вимісити. Тісто має бути однорідним. Виробити кульки розміром з голубине яйце, викласти їх на змащене маслом деко, змастити збитим яйцем і поставити випікатися у духовку при середній температурі. Готові мандрики вийняти на тацю, посипати свіжою зеленню чи цукровою пудрою за бажанням.І ще з цікавинок про мандрики: історик Вадим Назаренко припускає, що оці всі версії з випічкою — це явно новіші рецепти, а оригінальний, який дійсно мав би братися в дорогу, був засушеним сиром, скрученим у кульку. Таким, який досі розповсюджений по всій Азії під назвою курт, корот чи корт.

А ось і обіцяна апокрифічна легенда – версія походження українців і росіян (хахлів і москалів), опублікована Петром Івановим в “Из области малорусских апокрифических легенд”:Де взялись хахли і москалі. Ще на світі не було хахлів і москалів, от Бог і послав Петра і Павла на те місто де тепер Москва. Вони прийшли на місто і стали робить Петро хахлів, а Павло – москалів. Петро робив хахлів з пшеничного тіста, а Павло москалів із рудої глини, от тим то вони і руді. Наробили і поставили на сонці сушитися.Петро і каже: ходім брат Павле до річки руки мить. А Павло отвічя: іде Петре сам, а свої руки і так обітру. Петро: якщо не підеш, то поглядай, щоб нічого не случілося з нашим народом. Павло добре знав, що його людей ніщо не троне, пішов у холодок і ліг спати. Де взялась собака і почала нюхати їх. Понюхала хахлів, зрозуміла, що вони з тіста і почала їсти. Приходить од річки Петро, глядь, москалі стоять, а хахлів нема. Коли дивиться, аж собака підняв ногу на груди москаля, а з грудей стала глина на пузо збігати – отого москалі стали пузаті. Тоді Петро як розженеться сразу, як ухватить собаку за хвіст, а та собака як попре по полях на Україну. Петро як учистить її палюгою по ребрах і вона як плигне через ярок і став там хахляцький хуторок. Тут Петро і остався, а собака заховався у Лободу і образовав там слободу. З тих пір стали хохли жити по хуторах і слободах.Випуск про святих Петра й Павла ви можете переглянути тут: https://www.youtube.com/watch?v=4wTXNxzhyk4

Мала нічка Петрівочка, не виспалася наша дочка… Петрівкою називали один з чотирьох православних постів, який завершується в день Святих верховних апостолів Петра та Павла. Це свято традиційно пов’язувалося зі жнивами, а літо, вважалося, починало повертати на осінь... Вмикайте новий випуск нашого подкасту, щоб дізнатися:✨ Ким насправді були Петро і Павло?✨ Як жінки собі виборювали піст та змушували чоловіків впрягатися у сані влітку?✨ Хто має ключі від раю?✨ Чому зозуля перестає кувати після цього свята?✨ Що таке мандрики та які ігри з їжею вигадували на Петра?Дивитися випуск тут:https://www.youtube.com/watch?v=4wTXNxzhyk4✨ Цей випуск “Пороблено” виходить у співпраці з брендом “Катря”.Це магазин реплік традиційного одягу із сучасних тканин. Купуючи їхні відтворені речі, ви не просто продовжуєте традицію, але й робите це етично, долучаючись до руху за збереження автентики. Замовляйте собі та на подарунок близьким одяг від бренду “Катря” з нашою знижкою POROBLENO15 до 30 червня: https://katrya.com.ua

Чи помічаємо ми красу навколо себе? Чи завжди усвідомлюємо важливість тієї чи іншої споруди чи її деталей? Навіщо взагалі перейматися збереженням дерев’яних дверей чи радянських мозаїк? Чому історична спадщина – це про інвестицію в майбутнє та у власну самобутність? Про те, як ініціатива небайдужої людини може вплинути на місто і підхопитися, щоб перерости у справу життя, ми поговорили з громадською активісткою Івано-Франківська Марією Козакевич. Вмикайте наш новий випуск, щоб дізнатися про те:🚪 чому “за кожними дверима справді стоїть порятунок”?🪟 з чого починається любов до міста?🚪 як комунікувати про доцільність збереження культурної спадщини і популяризувати свою діяльність?🪟 як рятувати простір самому і з чого почати?🚪 де шукати однодумців і фінансову підтримку своїх ініціатив?Дивитися випуск тут:https://www.youtube.com/watch?v=N3h3dR5bWX8Слухати в аудіоформаті та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/poroblenoПідтримайте проєкт “Франківськ, який треба берегти”: https://berehty.if.ua/ / berehty.if.ua

Купальські ягоди: що з ними не так?Здавна ягоди, які збирали на свято Івана Купала, вважали найбільш помічними, цілющими. Чому ж зараз відійшли від цієї практики? Бо церква заборонила. Практично в кожному селі знайдеться історія, як хтось наважувався порушити заборону і зіткнувся з наслідками: то копицю спалило. то хату, то грім убив. Дослідниця традиційного збиральництва, кандидатка історичних наук Алла Дмитренко у своїх експедиціях записувала, що людям снилося, як вони лягали на ягодах, приходив високий чоловік у білому і казав: «Ви що, не знаєте, яке сьогодні свято?». В одному селі розповідали, що матушка (дружина священника) заявляла: якщо підете по чорниці у цей день, то хай вам руки повсихають. А як було раніше?Наші прапрапра намагалися назбирати якнайбільше купальських ягід, щоб забезпечити сім’ю природними ліками на всі випадки життя. «Кожна жінка, особливо молода мама, намагалася назбирати цілющих ягід. Адже коли дитинка захворіє, або животик турбуватиме, то ці ягоди ставали першими дитячими ліками», — розповідає пані Алла.Які ягоди наші прапрапра вважали цілющими, а від яких відверталися? Чи справді лохина могла сп’янити, а журавлина допомагала прясти? Як захищалися від змій у лісі та що готували з ягід замість варення? Усе це — у повному випуску«Таємні знання про ягоди: журавлина у вуха, королева чорниця, пожертви, плетіння дерев, пологи у лісі» з Анною Ніколаєвою та дослідницею традиційного збиральництва, кандидаткою історичних наук Аллою Дмитренко.Не забудьте залишити коментар під відео — і матимете шанс виграти книгу Алли Дмитренко «Збирання лісових ягід в етнокультурній спадщині Правобережного Полісся України»:https://www.youtube.com/watch?v=qW_kTlpKyTIСлухати в аудіоформаті та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno