Шлях на Голгофу То ж не була вузесенька стежина. Там цілі юрми сунули туди.І плакала Марія Магдалина, що не подав ніхто йому води.Спішили верхи. Їхали возами. Похід розтягся на дванадцять верст. І Божа Мати плакала сльозами —та поможіть нести ж Йому той хрест!Чи ви не люди?! Що за чудасія,дають старцям, підсаджують калік, а тут же йде, ну, добре, не Месія,-людина просто, просто чоловік!Юрма гуде і кожен пнеться ближче.Хтось навіть підбадьорює: терпи, вже он Голгофа, он Череповище-хрущали під ногами черепи.Сказати б, зброя, це хіба єдине? Так що б зробили стражники юрбі?А в юрмах тих малесенька людина тягла хреста важкого на собі.І хоч би хто! Кому було до того?Всі поспішали місце захопить.Воно ж видніше з пагорба крутого, як він конає, як вій хоче пить.І він упав. І руки аж посиніли.Тоді знайшовся добрий чоловік: наморений ідучий з поля Симон,що йшов додому в протилежний бік.Коли ж звершилась вся ця чорна справа ,і люди вже розходилися ті,—от парадокс: заплакав лиш Варава,розбійник, не розп'ятий на хресті.Чи пожалів, чи вдячен був Пілату,чи втямив, темний, раптом щось нове:що Божий Син таки іде на страту,а він, розбійник,— він таки живе.© Ліна Костенко@poesiaGod