☦️Родом із Каппадокії. Вихований батьками в благочесті. Прагнучи відлюдницького життя, оселився в Палестині в пустельній печері, в якій, за переказами, ночували три волхви, котрі прийшли вклонитися народженому Спасителю світу. У ній він прожив 30 років у великій стриманості та безперестанній молитві.До подвижника поступово почали стікатися охочі жити під його керівництвом. Коли церква вже не вміщала ченців, що зібралися, святитель після молитви, взявши кадило з холодним вугіллям, пішов пустелею. На одному місці вугілля раптово розгорілося і запалився фіміам. Тут преподобний і заснував перший спільножительний монастир, або Лавру. У монастирі св. Феодосій влаштував будинки для приймання гостей, окремі лікарні для ченців і мирян, притулки для людей похилого віку. За його молитвою багато разів з’являлося чудо примноження хлібів, необхідних для харчування жебраків, які зібралися до обителі.Коли виникла єресь Євтихія, православні були гнані від імператора Анастасія (491-518). Преподобний Феодосій спочатку написав послання імператорові, потім пішов до Єрусалима і у Великій церкві виголосив привселюдно: “Хто не шанує чотирьох Вселенських Соборів, нехай буде анафема”. За цей вчинок його утримували в ув’язненні. Ще за життя сподобився дару зцілення та інших чудес. Мирно помер у віці 105 років (529 р.).
☦️Єпископ Феофан (Говоров Георгій Васильович) народився 10 січня 1815 року в сім´ї священника. Його батько відзначався суворо благочестивим життям. Він закінчив курс наук зі званням студента у Сєвській духовній семінарії і був залишений при ній вихователем юнацтва.У 1823 році Геогрій був призначений у Лівенське духовне училище, після закінчення якого, у 1829 році, вступив до Орловської духовної семінарії, де і навчався до 1837 року. 1837 року був посланий у Київську духовну академію для отримання вищої богословської освіти. Там прекрасні наставники і вихователі передавали студентам високі істини християнської віри і благочестя.У 1838 році померла його мати, а у 1839 році — батько. Можливо, що обставини смерті його батьків утвердили його в рішенні прийняти монашество. 1 жовтня 1840 року Георгій звернувся до академічного начальства з проханням постригу в монахи. Постриг звершив ректор Академії архимандрит Єремія (Соловйов). Це відбулось 15 лютого 1841 року у Свято-Духівському храмі Києво-Братського монастиря.Після постригу молоді монахи-товариші відправились у Києво-Печерську Лавру до відомого своїм суворим благочестям і подвижництвом старця ієросхимонаха Парфенія.З 22 березня 1845 року його призначили інспектором Академії, але його обтяжувало це призначення, про що він писав у листі до Преосвященного Єремії.У 1847 році ієромонах Феофан із задоволенням прийняв призначення у духовну місію Церкви до Єрусалима, яку очолив архімандрит Порфирій (Успенський), відомий церковний археолог.У 1854 році місія з Єрусалима була відкликана. За свої труди в місії ієромонах Феофан був возведений в сан архімандрита.Через півроку, 12 серпня 1855 року архімандрит Феофан був призначений на посаду ректора Олонецької духовної семінарії.У 1856 році архімандрит Феофан був знову направлений на Схід, де вивчив грецьку мову і зібрав багато перлин святоотецької мудрості.13 червня 1857 року архімандрит Феофан був призначений на посаду ректора Санкт-Петербурзької духовної академії.1 червня 1859 року він був рукопокладений у сан єпископа Тамбовського і Шацького. У Тамбовській єпархії єпископ Феофан проявив себе як архіпастир, що піклується про розповсюдження просвіщення, про прикрашення храмів, про влаштування внутрішнього життя монастирів, про піклування над сиротами, нещасними сім’ями духовенства. Надзвичайно багато уваги приділяв церковній проповіді Слова Божого.22 липня 1863 року святитель Феофан був переведений на Володимирську кафедру. 12 березня 1866 року владика послав до Синоду своє прохання про звільнення на спокій.Після Пасхи 1872 року святитель остаточно віддалився у затвор, припинив усякі стосунки з людьми, впускаючи до себе лише настоятеля монастиря, духівника і келійника, але і тих дуже рідко.Свою смерть святий владика зустрів спокійно. Вона настала 6 січня 1894 року в день Богоявлення Господнього. Протягом всього свого життя святий єпископ Феофан незмінно слідував прикладу Господа Іісуса Христа, Котрий прийшов “у світ грішних спасти”, “знайти і спасти загибле” (Мф. 18:11) і прикладу святого апостола Павла, який, наслідуючи Христа, говорив про себе: “Для всіх я став усім, щоб спасти хоч деяких” (1Кор. 9:22).
☦️Преподобний Іона Київський, учень преподобного Серафима Саровського і постриженик Білобережної пустині в Брянську, був видатним подвижником XIX – початку XX століть.Сподобившись особливого видіння Спасителя й Божої Матері, він, за Їхнім благословенням, заснував у Києві Свято-Троїцький монастир, який вже за життя старця стали називати ще й Іонинським. Святий Іона отримав дар прозорливості, був духівником численних мирян.У Києві, колисці чернецтва Русі, він відроджував ті чернечі традиції, які з певних історичних обставин були порушені у багатьох київських монастирях.Прожив преподобний Іона понад сто років і спочив 1902 року. Поховали подвижника в усипальниці під Свято-Троїцьким храмом.Коли у радянські роки обитель стояла закритою і храм монастиря збиралися перебудувати під павільйон Ботанічного саду, мощі святого Іони у 1966 році перенесли на міське Звіринецьке кладовище, розташоване неподалік.На початку 1990-х років у зв’язку з відродженням обителі мощі було повернуто до попередньої усипальниці в Свято-Троїцькому храмі. Цей день був особливо радісним для монастиря.4 жовтня 1993 року з благословення Митрополита Київського й всієї України Володимира святі й нетлінні мощі преподобного Іони були перенесені зі Звіринецького кладовища до соборного храму. З поверненням головної святині обителі повернулася в серця її насельників упевненість, що відродиться монастир старця Іони Київського.І знову стали відбуватися чудеса по молитві преподобного. Одне із них сталося відразу після знайдення його мощей.На могилі, звідки було перенесене тіло старця, залишилося багато друзок від його гробу. Уночі в сонному видінні з’явився преподобний одній благочестивій жінці, яка напередодні сильно обпекла кислотою руки. Він велів зібрати ці друзки, щоб не залишилися для попрання. Незважаючи на важку травму, жінка одразу вирішила виконати цей наказ. Терплячи сильний біль, вона ретельно прибрала місце, де спочивав преподобний Іона, а друзки від гробу принесла до монастиря. Наступного дня, рано вранці, здивована жінка прийшла до настоятеля показати повністю зцілені кисті рук зі здоровим рожевим кольором шкіри.З огляду на широке шанування старця Іони Київського й велику кількість чудес, що відбуваються по його молитвам, 22 листопада 1995 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви він був причислений до лику святих.
☦️Коли преподобний Антоній перебував у безмовності в печері, цей блаженний прийшов до преподобного Феодосія, котрий будував монастир, і, прийнявши від нього чернечий образ, був навчений нестяжання, чистоти, смирення з послухом і інших чеснот, особливо ж був ревний в молитві.Григорій мав звичай після всякого співу читати заборонні молитви. Переможений ворог, не виносячи того вигнання, якому піддає його святий, думав, якою лихою справою завдати йому шкоди в його доброчесному житті, і, не в змозі сам зробити цього нічим, вселив злим людям обікрасти Григорія, який не мав нічого, тільки книги для молитви і читання. В одну ніч прийшли злодії до келії Григорія і, сховавшись, вичікували, поки старець вийде на утреню до церкви, щоб тоді увійти і взяти все його майно.Блаженний же відчув їхній прихід. Тоді він помолився і за них, кажучи: «Господи, подай сон рабам Твоїм, які потрудилися марно, догоджаючи ворогові». І почутий був він Богом, і злодії спали п’ять днів і п’ять ночей, поки не розбудив їх блаженний в присутності багатьох братій. Вони, вставши, не могли йти, так як не їли стільки часу. Блаженний же поставив їм їжі і, нагодувавши, відпустив їх. А злодії після цього чуда, що сталося з ними, вже не поверталися більше до своїх колишніх діл, а, прийшовши з покаянням до Печерського монастиря, присвятили себе роботі для братії.Але ворог не залишив злого умислу свого. У цього блаженного Григорія був маленький садок, в якому він сіяв рослини і садив плодові дерева. Одного разу, за намовою того ж ворога, прийшли інші злодії і, влізши в той сад, наповнили свої мішки овочами; коли ж підняли ношу на себе і хотіли йти, не могли зрушити з місця і стояли нерухомо під вагою ноші два дні і дві ночі. Після їхнього покаяння сказав їм Григорій: «Благословенний Бог, Котрий укріплює вас. Відтепер ви будете працювати на святу братію і від свого труда приносити їм потрібне». І з тим відпустив їх. І злодії за зле діло в тому малому саду багато трудилися, працюючи на землях Печерського монастиря до кінця життя.
☦️🎄✨Наступного дня після великих Господніх і Богородичних свят у Церкві встановлено звичай згадувати тих святих, які найближче послужили цій священній події в історії. Так, наступного дня після Богоявлення Церква вшановує того, хто послужив справі Хрещення Христового, поклавши свою руку на главу Спасителя. Святий Предтеча і Хреститель Господній Іоанн, найвидатніший із пророків, завершує історію Церкви Старозавітної та відкриває епоху Нового Завіту.Виникає питання: чому свято на честь одного святого називається Собором? Хіба Собором не називається лише день святкування пам’яті багатьох святих, як, наприклад, Собор дванадцяти апостолів?У цьому випадку слово “Собор” має інше значення: не те, коли ми згадуємо багатьох угодників Божих, а те, що православний народ збирається в храмі, аби соборно помолитися, звершити богослужіння і похвалу на честь Іоанна Предтечі, який послужив справі Хрещення Христового (святкування Хрещення Господнього відбувається напередодні, 6/19 січня). Саме до Іоанна Хрестителя, а не багатьох угодників Божих, цього дня ми звертаємо свої молитви, про що наочно свідчать і молитви свята (тропар, кондак, святковий канон).
☦️✨🎄Подія Хрещення Господнього описана в усіх чотирьох Євангеліях (Мф. 3:13-17; Мк. 1:9-11; Лк. 3:21-23; Ін. 1:33,34).Останній пророк Старого Завіту Іоанн, званий Предтечею, прийшов до берега річки Йордан, у якій іудеї зазвичай здійснювали релігійні обмивання. Майбутній пророк виріс у пустелі, вів аскетичне життя, носив грубий одяг із верблюжої вовни і харчувався сараною та диким медом. Господь покликав його із пустелі для проповіді єврейському народу. Тут, на Йордані, він став говорити людям про покаяння і хрещення на відпущення гріхів. Тих, хто каявся у своїх гріхах, він хрестив у Йорданських водах. Це ще не було те таїнство Хрещення, яким ми його знаємо сьогодні, а це був лише прообраз майбутнього таїнства — духовне приготування до прийняття Хрещення водою і Духом у майбутньому.І ось до вод Йордану прийшов тридцятирічний Іісус Христос, Який сказав святому Іоанну хрестити Його. Здивований пророк, який дізнався за одкровенням з неба, що перед ним стоїть не проста людина, а Син Божий, відповів Йому: “Мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене?” (Мф. 3:14) Але Спаситель сказав: “Так належить нам виконати всяку правду” (Мф. 3:15). Таким чином Христос показав людям приклад смирення і послуху Богові.Тоді Іоанн звершив Хрещення Спасителя. Під час нього була явлена Пресвята Трійця: Господь Іісус Своєю плоттю занурився у воду, Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Іісуса, а голос Бога Отця промовив з небес: “Цей є Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління” (Мф. 3:17).Після Свого Хрещення Спаситель пішов у пустелю для приготування до служіння людям — відкритої проповіді Євангелія.Хрещення Господнє як святкова подія згадане вже в “Апостольських постановах і правилах”. Але на самому початку Хрещення і Різдво Христове були одним святом — Богоявленням.Приблизно з кінця IV століття Хрещення Господнє стало окремим святом. Хоча в богослужінні й зараз можна побачити деяку єдність цих днів: обом святам передує святвечір (суворо пісний день).У перші століття християнства на свято Богоявлення існувала традиція хрестити новонавернених (оглашенних). Цей день називали “днем Просвіщення” або “святом Світла” на знак того, що таїнство Хрещення очищає від гріха і просвіщає Світлом Христовим. З другої половини V століття свято Хрещення вже відзначають як окреме, а слово “Богоявлення” стає його синонімом, не стосуючись уже свята Різдва.
☦️🎄✨В миру Іоанн Феодосійович Медведєв, народився 20 жовтня 1881 року в селі Фастівці Бахмацького району на Чернігівщині. Батьками його були благочестиві селяни Феодосій та Євфимія. Коли Іванові було два роки, помер батько. Мати виховала дітей у вірі та благочесті.Разом з матір’ю Іван ходив на поклоніння до святих місць: до Києво-Печерської Лаври, до Миколаївського Рихлівського монастиря. Одного разу, вклонившись святині Рихлівського монастиря, чудотворному образу святителя Миколая, отрок Іван залишився при монастирі, незважаючи на всі вмовляння матері. Тринадцятирічний юнак залишає матір, рідну домівку і повністю ввіряє себе Богові, душу заручає небесному Нареченому. Першим послухом молодого хлопця Іоанна було будити братію на молитву.В 1912 році архімандрит Євгеній постриг в чернецтво з ім’ям Іувеналій. Через рік єпископом Пахомієм був висвячений у сан ієродиякона.1920 року єпископом Іоанном отець Іувеналій був висвячений на ієромонаха…У важкі хвилини життя й тяжких випробувань, що випадали на долю смиренного трудівника на ниві Христовій, Господь невидимо підтримував, зберігав отця Іувеналія і дивовижно позбавляв від неминучої смерті.«З 1934 до 1941 року я проживав у Коропі, — розповідав батюшка. — Ходив по селах як рубальник дров з сокирою за спиною. Підрясник піднімав, ховав під плащ, а на грудях завжди носив запасні Святі Дари. Пізно ввечері у якомусь будинку вірян таємно збиралися сусіди, односельці. Всю ніч повчав присутніх, молилися, причащалися Святих Христових Таїн».У ті роки отець Іувеналій таємно прийняв схиму з ім’ям Феофан. Але до його блаженної кончини про це майже ніхто не знав — усі називали батюшку отцем Іувеналієм. Це ім’я вимовлялося всіма з любов’ю, повагою, пошаною.Востаннє отець Іувеналій брав участь у звершенні Божественної літургії на свято святителя Миколая, 19 грудня 1976 року.Сидячи, слухаючи ранкове молитовне правило, в оточенні своїх духовних чад, проживши багато літ на землі, на дев’яносто сьомому році життя, святий Феофан тихо і мирно віддав свою душу в руки ангелів, які понесли її на поклоніння Богові. Батюшка «перейшов від смерті в життя» вічне (Ін. 5:24). Це був святвечір Водохреща, 18 січня 1977 року.Похований батюшка на Михайлівському кладовищі в Коропі. Проста могила обкладена дерном, стоїть дубовий хрест з табличкою з нержавіючої сталі та написом: «Під хрестом моя могила, на хресті моя Любов. Моліться, браття, Богу про прощення моїх гріхів. Схиархімандрит Феофаній (Архімандрит Іувеналій Медведєв) 1881–1977».
☦️🎄✨Святитель Василій Великий народився близько 330 року в Кесарії Каппадокійській. Батько Василія був адвокатом. Під його керівництвом він здобув початкову освіту. Потім святий Василій навчався у найкращих учителів Кесарії Каппадокійської. У цьому ж місті він познайомився зі святим Григорієм Богословом (пам’ять 25 січня). З часом між ними виникла тісна дружба, яка тривала все життя.Пізніше майбутній святитель навчався в Константинополі і в Афінах. Про нього казали: «Він так вивчив усе, як інший не вивчає одного предмету. Кожну науку він вивчив до такої досконалості, наче не навчався нічого іншого. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, який мав глибокі пізнання в медицині, — це був ніби корабель, так навантажений ученістю, як це може вмістити людська природа».Близько 357 року святий Василій повернувся до Кесарії, де невдовзі став на шлях аскетичного життя. Прийнявши Хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, він був поставлений читцем. Бажаючи знайти духовного керівника, святий відвідав Єгипет, Сирію і Палестину. Після повернення до Кесарії він оселився на березі річки Ірис. Навколо нього зібралися іноки, а також його друг Григорій Богослов. Вони подвизалися в суворому утриманні й вивчали твори найдавніших тлумачів Святого Письма, водночас займаючись тяжкою тілесною працею.362 року святий Василій був висвячений на диякона, а 364 року був рукопокладений на пресвітера. Згодом, у важкі для Православ’я часи, коли царював імператор Валент (334–378), прибічник аріан, на Василія було покладено керівництво церковними справами. У цей час він склав чин Літургії і «Бесіди на Шестиднів» та написав твори проти аріан.370 року святитель Василій став єпископом Кесарійським. Він прославився своєю святістю, глибоким знанням Святого Письма, великою ученістю і трудами на благо церковного миру та єдності. Серед великих небезпек святий підтримував православних, утверджуючи їхню віру і закликаючи їх до мужності й терпіння.Все це викликало ненависть аріан. Вони всюди переслідували його. Святителеві загрожували розоренням, вигнанням, катуанням і смертю. Проте він сказав: «Смерть для мене благодіяння. Вона скоріше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю».Хвороби від юності, труди навчання, подвиги утримання, турботи і скорботи пастирського служіння виснажили сили святителя. 1 січня 379 року він преставився до Господа. Останніми словами святого були: «У руки Твої віддаю дух мій» (Пс. 30:6).Після смерті святителя Василія Великого його тіло було поховане в гробниці серед останків його попередників на Кесарійській кафедрі і мощей чотирьох мучеників. Нині правиця святителя знаходиться у Венеції, у православному грецькому кафедральному соборі на честь великомученика Георгія Побідоносця. Частина правиці зберігається в Метеорському монастирі Преображення Господнього у Греції.У Великій Лаврі на Афоні знаходиться релікварій з чесною главою святителя Василія Великого.
☦️🎄✨Святитель Петро походив із старовинного роду Могил, який відзначався глибокою відданістю Православній Церкві. Святий народився 21 грудня 1596 року в Сучаві в сім’ї господаря Валахії Симеона Могили. Через низку обставин сім’я святителя переїхала до Львова, де могла сподіватися на підтримку своїх багатих родичів.Початкову освіту юнак отримав у вчителів школи Львівського православного братства. Продовжив навчання він у Польській академії в Замості. Також святитель Петро навчався в різних навчальних закладах Голландії і Франції. Він опанував богословську науку і вільно володів грецькою та латинською мовами.Повернувшись до Польщі, молодий воєводич вступив на військову службу, брав участь у Хотинській битві 1621 року. Але святителю Петру, з дитинства вихованому в православному дусі, були не до вподоби іновірне товариство й легковажне військове оточення. Вже тоді його душу обіймало бажання присвятити себе служінню Богу і православному народу. Часто відвідуючи Київ, молодий богослов зблизився з митрополитом Іовом (Борецьким). Спілкування з ним остаточно сформувало погляди святителя Петра Могили і вказало напрям його подальшої діяльності. 1625 року він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі.У 1627 році тридцятирічний святитель Петро був обраний архімандритом Києво-Печерської Лаври. Усім серцем відданий Православній Церкві, наділений твердою волею і рішучим характером, архімандрит Петро Могила вимагав від братії послуху. Водночас він був дуже вимогливим до себе.Святитель Петро Могила високо оцінював значення друкованої православної книги. Він дбав про те, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла чільне місце серед інших друкарень. Печерський архімандрит вважав, що для успішної боротьби з утисками єзуїтів і уніатів православному духовенству треба мати відповідну освіту. Об’єднавши Лаврську школу зі школою Київського Богоявленського братства у колегію, святитель Петро перетворив її на такий навчальний заклад, який став взірцем для всіх духовних шкіл Русі.У квітні 1633 року в Успенській церкві Львова святитель Петро був висвячений на митрополита Київського і Галицького. Його діяльність на митрополичій кафедрі була спрямована на відновлення і впорядкування життя Православної Церкви. Новий митрополит зосередив увагу не лише на тому, щоб майбутні пастирі здобували необхідну богословську і загальну освіту. Від духовенства він вимагав суворого дотримання канонічних правил. Митрополит пильно стежив за життям кожної єпархії. Зокрема, він проводив на відповідальні церковні посади людей, здатних гідно служити зміцненню Православ’я і охороняти свою паству від впливу уніатства.Святитель Петро є автором одного із найвидатніших творів богословської літератури ХVІІ століття. Його “Катехізис” або “Православне сповідання Кафоличної і Апостольської Церкви Східної” мав велике значення для всього Вселенського Православ’я. Святитель Петро також упорядкував неповторний за своїм змістом “Требник”.Лише чотирнадцять років судилося пробути святителю Петру Могилі на Київській кафедрі. Напружена праця і невсипуща боротьба з ворогами Православної Церкви вичерпали сили її Первосвятителя. Відписавши своє майно на побудову нових храмів та шкіл, на Софійський собор і Лавру, архіпастир відійшов до Господа в ніч на 1 січня 1644 року. Згідно з заповітом його тіло було покладене у Великій церкві Києво-Печерської Лаври.У грудні 1996 року, за рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви, святитель Петро, митрополит Київський, був прославлений в лику святих.
☦️🎄✨Свята мучениця Анисія народилася в грецькому місті Солуні наприкінці третього століття. Її багаті батьки були благочестивими і добрими людьми. Вони виховали Анисію в християнській вірі. Рано втративши батьків, Анісія залишилася єдиною спадкоємицею їхнього величезного багатства.У той час християни зазнавали жорстоких гонінь. За наказом імператора Максиміана (284–305) усіх християн, які не погоджувалися зректися Христа і принести жертву язичницьким богам, катували й страчували. Будь-яка людина могла безкарно вбити християнина без жодної причини.Знаючи, що багатим важко потрапити до Царства Небесного, свята Анисія відпустила на волю своїх рабів, продала своє майно і стала допомагати вдовам, сиротам, жебракам та в’язням. І не тільки грошима допомагала свята Анісія. Вона сама доглядала за хворими, перев’язувала рани мучеників і втішала скорботних. Коли всі її кошти були вичерпані, свята Анисія стала жити в бідності й заробляти собі на прожиток працею. Однак вона продовжувала відвідувати в’язнів і втішати скорботних.Одного разу свята Анисія, ідучи на молитовне зібрання християн, побачила, як люди у великій кількості прямували до язичницького храму, щоб вшанувати язичницького бога сонця. Уникаючи галасливого натовпу, свята Анисія продовжила свій шлях на молитовне зібрання. Але раптом один із воїнів помітив її і запитав, хто вона й куди йде. Свята Анісія лагідно відповіла: “Я раба Христова і йду до своєї церкви”.Солдат грубо схопив святу і хотів силою відвести її до капища, аби там змусити принести жертву ідолу. Свята Анисія вирвалася із рук солдата зі словами: “Хай заборонить тобі Господь Іісус Христос”. Почувши ненависне ім’я Христа, лютий язичник вдарив святу Анисію мечем. Стікаючи кров’ю, вона замертво впала на землю. Так юна Анисія віддала свою чисту душу в руки Христа.Християни поховали тіло святої мучениці в місті Солуні, неподалік від міських воріт.
TGLIST.COM.UA
