☦️Рівноапостольний Миколай (Касаткін), творець і першоієрарх японської церкви, є видатним місіонером XX століття.Архієпископ Миколай, у миру Іван Дмитрович Касаткін, народився 1 серпня 1836 року в селі Березовський погост Бєльського повіту Смоленської губернії в сім’ї диякона. Закінчив Більське духовне училище і Смоленську духовну семінарію (1857). Серед найкращих учнів був рекомендований до Санкт-Петербурзької духовної академії. Там він навчався до 1860 року, коли, за особистим клопотанням митрополита Санкт-Петербурзького Григорія (Постникова), йому надали місце настоятеля церкви в місті Хакодате (Японія), а також присвоїли вчений ступінь кандидата богослов’я без представлення відповідного кваліфікаційного твору.23 червня 1860 року ректором академії єпископом Нектарієм (Надєждіним) Іван Дмитрович був пострижений в чернецтво з ім’ям на честь святителя Миколая Мирлікійського. 30 червня висвячений у сан ієромонаха.2 липня 1861 року Ієромонах Миколай прибув у Хакодате. Перші роки свого перебування в Японії він самостійно вивчав японську мову, культуру і побут японців.Першим японцем, наверненим ним у православ’я, незважаючи на те, що навернення в християнство було заборонене законом, став колишній самурай, названий син синтоїстського священнослужителя Такума Савабек. Він прийняв Хрещення разом з двома іншими японцями навесні 1868 року.За півстоліття служіння в Японії отець Миколай залишав її тільки двічі: у 1869-1870 і в 1879-1880 роках. У 1870 році за його клопотанням було відкрито духовну місію в Японії з центром у Токіо. 17 березня 1880 року йому було указано бути єпископом Ревельським, вікарієм Ризької єпархії, з відрядженням до Японії. 30 березня 1880 року він був висвячений на єпископа.У процесі місіонерської діяльності отець Миколай переклав японською мовою Святе Письмо, інші богослужбові книги; створив духовну семінарію, шість духовних училищ для дівчаток і хлопчиків, бібліотеку, притулок та інші установи. Видавав православний журнал “Церковний вісник” японською мовою. На кінець 1890 року православна церква в Японії налічувала 216 громад і в них 18 625 християн.8 березня 1891 року було освячено кафедральний Воскресенський собор у Токіо, званий японцями Нікорай-до.Рівноапостольний Миколай спочив 1912 року. 31 березня 1970 року він був прославлений в лику святих.
☦️Цього дня згадується, як у 40-й день після народження Іісуса Христа принесли до Єрусалимського храму. Із рук Пресвятої Богородиці і праведного Іосифа Богонемовля прийняв праведний старець Симеон. Він був вельми похилого віку і давно чекав Спасителя, оскільки йому було відкрито, що він не помре, поки не побачить Христа. Із уст Богоприїмця прозвучало пророцтво про Спасителя світу: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля” (Лк. 2:29-32). Також праведний старець виголосив пророчі слова Божій Матері: “…лежить Цей на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій меч пройде душу, – щоб відкрились помисли багатьох сердець” (Лк. 2:34,35). Крім Симеона, Богонемовля зустрічала і славила пророчиця Анна, дочка Фануїлова. Так в особі Симеона й Анни останні праведники Старого Завіту, що минав, зустріли Новий Завіт в особі Господа Іісуса Христа.
☦️Святий мученик Трифон народився в одній із областей Малої Азії – Фригії, неподалік від міста Апамеї в селищі Кампсада.З юних років Господь дарував йому силу вигнання бісів і зцілення різних хвороб. Одного разу жителі його рідного села були врятовані ним від голоду: святий Трифон силою своєї молитви змусив піти шкідливих комах, які винищували хлібні злаки і спустошували поля. Особливо прославився святий Трифон вигнанням біса із дочки римського імператора Гордіана (238-244).Допомагаючи всім стражденним, він вимагав тільки однієї плати – віри в Іісуса Христа, благодаттю Котрого він зціляв їх.Коли на царський престол вступив імператор Декій (249-251), жорстокий гонитель християн, єпархові Акіліну донесли, що святий Трифон сміливо проповідує віру в Христа і багатьох приводить до Хрещення. Святий був схоплений і приведений на допит, під час якого він безбоязно сповідав свою віру. Його піддали жорстоким катуванням, били палицями, терзали тіло залізними гаками, обпалювали рани вогнем, водили містом, вбивши в ноги залізні цвяхи. Усі тортури святий Трифон мужньо терпів, не видаючи жодного стогону.Зрештою, він був засуджений на усічення мечем. Перед стратою святий мученик молився, дякуючи Богові, Який підкріпив його в стражданнях, і випросив у Господа особливої благодаті тим, хто закликатиме його ім’я на допомогу. Перш ніж воїни занесли меч над головою святого мученика, він віддав душу свою в руки Божі. Ця подія сталася в місті Нікеї 250 року.Мученику Трифону особливо моляться про зцілення від тілесних недуг, у хворобливому стані, у випадках псування плодів, під час голоду.
☦️Святитель Никита, єпископ Новгородський, у молоді роки вступив до Києво-Печерського монастиря і незабаром побажав піти в затвор. Ігумен попереджав його про передчасність такого подвигу для молодого ченця, але він, понадіявшись на свої сили, не послухався. У затворі святий Никита впав у спокусу. Диявол з’явився йому у вигляді Ангела, і недосвідчений подвижник поклонився йому. Біс дав йому пораду, як такому, що вже досягнув досконалості: “Ти не молися, а тільки читай і вчай інших, а я буду молитися замість тебе”, – і став біля самітника, вдаючи, що молиться за нього. Спокушений чернець Никита перевершив усіх у знанні книг Старого Завіту, а про Євангеліє ні говорити, ні слухати не хотів. Києво-Печерські старці прийшли до спокушеного і, помолившись, відігнали від нього біса. Після цього преподобний Никита, залишивши з благословення старців затвор, жив у суворому пості й молитві, найбільше вправляючись у послуху та смиренні. Милосердний Господь за молитвами святих старців звів його із глибини падіння на високий ступінь духовної досконалості. Згодом він був поставлений єпископом у Новгород і за своє святе життя був нагороджений від Бога даром чудотворення. Одного разу під час посухи він молитвою низвів дощ із неба, іншого разу за його молитвою припинилася в місті пожежа. 13 років керував святитель Никита новгородською паствою і мирно помер у 1108 році.
☦️За часів імператора Олексія Комніна, який правив із 1081 до 1118 року, у Константинополі розгорілася суперечка, що розділила на три табори мужів, освічених у питаннях віри і старанних у набутті чеснот. Йшлося про трьох святителів і видатних отців Церкви: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Кожна партія захищала одного отця перед двома іншими, і це протистояння захопило незабаром усіх жителів столиці. Зовсім уже не думаючи про шанобливе ставлення до святителів, люди пускалися в нескінченні суперечки і сварки. Розбіжностям між партіями не було видно ні кінця ні краю.Тоді одного разу вночі три святителі з’явилися уві сні св. Іоанну Мавроподу, митрополиту Євхаїтському (пам’ять 5 жовтня), спочатку по одному, а потім утрьох. В один голос вони йому сказали: “Як ти бачиш, ми всі разом перебуваємо поруч із Богом, і жодні суперечки чи суперництво нас не розділяють. Кожен із нас у ту міру обставин і натхнення, яка була йому дарована Святим Духом, писав і вчив того, що необхідно для спасіння людей. Серед нас немає ні першого, ні другого, ні третього. Якщо ти прикликаєш ім’я одного із нас, двоє інших також присутні поруч із ним. Тому повели тим, хто свариться, не створювати через нас розколів у Церкві, оскільки за життя всі свої зусилля ми присвячували встановленню єдності та злагоди в мирі. Потім об’єднай наші пам’яті в одне свято і склади для нього службу, включивши туди піснеспіви, присвячені кожному з нас, згідно з мистецтвом і наукою, які Господь тобі дав. Передай цю службу християнам, щоб вони святкували її щороку. Якщо вони шануватимуть нас таким чином – єдиними перед Богом і в Бозі, то ми обіцяємо, що клопотатимемо в нашій спільній молитві про їхнє спасіння”. Після цих слів святителі піднялися на небо, огорнуті невимовним світлом, звертаючись один до одного на ім’я.Тоді свт. Іоанн Мавропод зібрав без зволікання народ і повідомив про одкровення. Оскільки всі поважали митрополита за чесноту та захоплювалися силою його красномовства, партії, що сперечалися, примирилися. Усі стали просити Іоанна негайно взятися за складання служби спільного свята трьох святителів. Тонко продумавши питання, Іоанн вирішив відвести цьому святкуванню тридцятий день січня, щоб немовби скріпити печаткою цей місяць, протягом якого згадуються всі три святителі окремо.Як співається в численних тропарях із цієї чудової служби, три святителі, “земна трійця”, різні як особистості, але єдині за благодаттю Божою, заповіли нам у своїх писаннях і прикладом свого життя шанувати й прославляти Пресвяту Трійцю – Бога Єдиного у трьох Особах. Ці світильники Церкви поширили по всій землі світло істинної віри всупереч небезпекам та переслідуванням і залишили нам, їхнім нащадкам, святу спадщину. Через їхні творіння ми можемо також досягти вищого блаженства і вічного життя в присутності Бога разом з усіма святими.
☦️Після спокуси преподобних затворників Печерських, Ісаакія і Никити, знайшовся блаженний Лаврентій, котрий подвизався в тому самому Печерському святому монастирі. Через деякий час він пішов до монастиря святого великомученика Димитрія, що створений був князем Ізяславом, і там в іночестві перебував в затворі. Почав він жити подвижницьки і докладати великі зусилля для спасіння свого, з кожним днем звершуючи все більші труди, умертвляючи всі пристрасті похотей голодом утримання та рубаючи їх мечем духовним, тобто голосом молитви, а розпалені стріли лукавого гасячи водою сліз.Отже, благодаттю Божою не лише сам був захищений від ураження бісівського, а й отримав від Бога, Який дарує все, дар зцілювати чудотворно різні рани і недуги в людях та виганяти бісів. До цього блаженного, між іншим, був приведений один раз для зцілення із Києва чоловік, одержимий бісом, лютим і сильним, так що дерево, яке з трудом несли десять чоловік, він піднімав і закидав один. Блаженний же затворник, бажаючи, щоб була прославлена благодать духовної його вітчизни, тобто Печерського святого монастиря, звелів вести туди цю людину. Тоді біснуватий став волати: «До кого посилаєш мене, я не смію і наблизитися до печери, заради святих, покладених в ній. У монастирі живуть 30 чорноризців, яких я боюся, з іншими я веду боротьбу». Коли він сповідав це про благодать Печерського святого монастиря, знову наказав блаженний силою волочити його туди, щоб те, що він сказав, було доведено. Провожаті, знаючи, що біснуватий ніколи не бував в Печерському монастирі і нікого не знає в ньому, запитали його, хто ті, кого ти боїшся, — всіх братів було тоді в монастирі 118. Біснуватий перелічив за іменами тридцять і сказав: «Ці всі можуть мене вигнати єдиним словом». І сказали знову ті, що вели: «Ми хочемо зачинити тебе в печері». Він же відповідав: «Яка мені користь боротися з мертвими? Бо ті мають тепер більше дерзновіння молитися Богу про своїх чорноризців і тих, хто до них прибуває. Але, якщо хочете бачити боротьбу мою, ведіть мене в монастир, бо, крім тридцяти (як я сказав), можу боротися з усіма іншими». І почав показувати він силу свою, говорячи єврейською, потім римською, і грецькою, і, коротше кажучи, всіма мовами, які та людина ніколи і не чула, так що ті, котрі вели її, сильно злякалися, дивуючись змінам мови її і різноголоссю.Перш ніж увійти їм у монастир, нечистий той дух покинув людину, і зцілений став розуміти все. Ті, хто його супроводжував, в радості увійшли до святої чудотворної Печерської церкви, щоб віддати хвалу Богові. Дізнавшись про це, ігумен з усією братією прийшов туди ж до церкви, і зцілений не знав ні ігумена, ні жодного з тих тридцяти, кого він назвав, біснуючись. Тоді запитали його: «Хто зцілив тебе?» Він же, дивлячись на чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, сказав: «З нею зустріли нас святі отці, тридцять числом, і так я зцілився». Імена всіх із них він пам’ятав, в обличчя не знав жодного. Тоді всі разом віддали славу Богу і Його Пречистій Матері та блаженним Його угодникам.Про подальшу долю святого Лаврентія в «Патерику» Є. Поселянина сказано: «Він, котрий розлучився на час від братії Печерської, як Варнава від Павла, великий плід створив і, залишивши в монастирі Ізяслава багато образів доброчесного свого рівноангельского життя, знову повернувся до св. Печерського монастиря, де після богоугодної своєї кончини, як не гірший від колишніх затворників, що ввійшли вузькими воротами в життя вічне, з великою пошаною покладений в печері».
☦️Єфрем Сирін, ця світосяйна зірка, зійшов на церковний небосхил на Сході, у далекому місті Нізибін (нині Нусайбін), що в Месопотамії, близько 306 року. Ще зовсім юним він був вигнаний з дому батьком ― язичницьким жерцем ― через свою прихильність до християнської віри.Хлопця взяв до себе святитель Яків Нізибійський та виховав його у любові до чеснот та у постійних роздумах над словом Божим.Через деякий час після свого хрещення, у віці близько двадцяти років, Єфрем втік від міських клопотів у пустелю, щоб бесідувати в тиші з Богом і жити в оточенні ангелів.Преподобний Єфрем постійно захищав праву віру, проповідуючи народу, полемізуючи із язичниками та єретиками.Решту часу він смиренно служив усім як правдивий диякон (грецькою «служитель»), наслідуючи Христа, Котрий став усім слугою. Саме тому зі смирення він завжди відмовлявся від священного сану.Усі свої чесноти, усі плоди споглядань та роздумів, усю благодать, яку йому подавав Бог, він не вважав своїми, а віддавав їх на прикрасу Церкві, Нареченій Христа, наче золотий вінець, оздоблений дорогоцінним камінням.338 року Нізибін був врятований від першої осади за молитвами святителя Якова та преподобного Єфрема.Проте в ході подальших війн у 363 році він все ж був захоплений державою Сасанідів.Не бажаючи жити під владою язичників, святий Єфрем та чимало інших християн відбули до Едеси. Там преподобний провів останні десять років свого життя.
☦️Великий учитель Церкви Христової святитель Іоанн Златоуст народився в Антіохії близько 347 року в сім’ї воєначальника Секунда. Мати святого Іоанна, Анфуса, котра залишилася в двадцять років вдовою, віддала всі сили на виховання сина в християнському благочесті.Юнак навчався у кращих філософів і риторів та отримав хорошу світську освіту. Вивчаючи еллінську мудрість, майбутній святитель уникав розкоші і спокус світського життя. Він ретельно та глибоко вивчав Святе Письмо і був схильний до молитовного споглядання.Після смерті матері він, роздавши майно, прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Разом з другом Василієм святий пішов у пустелю, уникаючи призначення на єпископську кафедру. У той час святий Іоанн написав «Шість слів про священство». Чотири роки провів святий в трудах пустельницького життя. У 381 році святитель Антіохійський Мелетій висвятив його на диякона.У 386 році він висвятив святого Іоанна на пресвітера з покладенням обов’язку проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився здатним проповідником. Всі жадали почути його слово, і тому на його проповіді приходило багато народу.У 397 році після преставлення Константинопольського архієпископа Нектарія, наступника святителя Григорія Богослова, він був призначений архієпископом Константинопольським. Вступивши в управління Церквою, святий архіпастир виправив безлад і з великим терпінням установив лад.Він став старанно пасти ввірене словесне стадо Христове, звертаючи особливу увагу на духовне вдосконалення священства. І тут найкращим прикладом був він сам.Багато праці поклав святитель на улаштування краси богослужіння: склав чин Літургії, яка і донині зберегла його ім’я, заснував хресні ходи, запровадив антифонний спів за всеношною. Виснажений хворобами, святитель в супроводі конвою три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. Перебуваючи у склепу святого Василіска (пам’ять 22 травня) він був утішений явленням святого мученика, який сказав: «Не сумуй, брате Іоанне! Завтра ми будемо разом».Причастившись Святих Таїн, вселенський святитель 14 вересня 407 року відійшов до Господа.У IX столітті Іосиф піснеписець, Косма Вестітор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощей святителя Іоанна Златоуста, які й понині співає Церква на спомин цієї події.
☦️Святкуючи Собор новомучеників і сповідників Церкви нашої, Свята Церква звершує поминання всіх спочилих, які постраждали в годину гонінь за віру Христову. Тільки в день святкування Собору звершується пам’ять святих новомучеників і сповідників, дата смерті яких невідома.Жорстоке і криваве XX століття стало особливо трагічним для Русі, яка втратила мільйони своїх синів і дочок не лише від руки зовнішніх ворогів, а й від власних гонителів-богоборців. Серед лиходійськи вбитих і закатованих у роки гонінь було безліч православних: мирян, ченців, священників, архієреїв, єдиною провиною яких виявилася тверда віра в Бога.Прославлення в лику святих сонму новомучеників і сповідників Церкви нашої в 2000 році, на рубежі тисячоліть, підвело риску під страшною добою войовничого безбожництва. Це прославлення явило світові велич їхнього подвигу, осяяло шляхи Промислу Божого в долях наших земель, стало свідченням глибокого усвідомлення трагічних помилок і болісних оман народу. У світовій історії ще не бувало такого, щоб стільки нових небесних заступників прославила Церква (до лику святих було причислено понад тисячу нових мучеників).
☦️Майбутній святитель, один із великих отців і вчителів Церкви, народився в селищі Аріанз поблизу міста Назіанза (на території стародавньої Каппадокії) 329 року. Його батьки , святитель Григорій Старший і свята Нонна, також прославлені Церквою.Саме народження немовляти стало дивом. Мати довго молила Господа про сина і дала обітницю присвятити свого первістка Богу.Будучи сином знатних батьків, юний Григорій мав можливість здобути прекрасну освіту. Спочатку він навчався в рідному Назіанзі, а потім у школах Кесарії Каппадокійської (де і познайомився зі святителем Василієм Великим), Кесарії Палестинської, Александрії, а також в Афінській академії.Дорогою до академії сталася одна знакова подія. У морі піднявся небачений шторм. Мандрівника, який стійко переносив жах стихії, найбільше лякала не смерть: він боявся піти зі світу, не прийнявши Святого Хрещення (у той час Хрещення відкладалося до досягнення зрілого віку). Двадцять днів і ночей тривала буря, і весь цей час майбутній святитель палко молив Господа зберегти йому життя. У момент страшної небезпеки він приніс обітницю цілком присвятити себе Творцю і за своєю обітницею був врятований.В академії святий Григорій занурився у вивчення християнського вчення, філософії та інших словесних наук. Тут же він знову зустрівся зі святителем Василієм Великим, і знайомство двох святих переросло в міцний духовний союз.358 року майбутній святитель повернувся із Афін на батьківщину і прийняв Хрещення. На деякий час віддалився в Понтійську пустелю, де подвизався тоді святий Василій Великий. Духовні брати вели аскетичне життя, займалися складанням духовних текстів. Так, святитель Григорій Богослов допомагав святому Василію укладати аскетичні правила, які надалі відіграють значну роль в історії чернецтва Сходу.364 року до влади прийшов імператор Валент, прихильник аріан. У зв’язку з цим єпископ Євсевій попросив святого Василія Великого приїхати до Кесарії і керувати єпархією. Коли Євсевій помер, святитель Василій став митрополитом Каппадокійським і продовжив боротьбу з аріанською єрессю. Після відкритого зіткнення зі святителем Василієм Великим імператор Валент поділив Каппадокію на дві частини. Самовладним митрополитом на відокремленій території став аріанський єпископ Анфим. Але Василій Великий не опустив рук і висував на ключові єпископські кафедри своїх надійних соратників, зокрема й Григорія Богослова.381 року імператор Феодосій Великий скликав новий Вселенський Собор. Головою було обрано святителя Григорія. За підсумками тривалих обговорень його висунули на столичний патріарший престол. Однак багато ієрархів виступили проти. Бажаючи уникнути розколу і примирити отців Церкви, святитель попросив дозволу піти на спочинок і запропонував обрати нового патріарха. Імператор Феодосій разом з Собором прийняли відставку святителя, і він повернувся на батьківщину до Назіанза.389 року святитель Григорій помер у віці шістдесяти років. Тіло святого Григорія знайшло спочинок у рідному Назіанзі. У середині Х століття його мощі було перенесено до константинопольського собору Святих апостолів. Пізніше їх було перенесено до Рима.
TGLIST.COM.UA
