Philosophical Orthodox

18 розділ Буття - Авраам та Бог Слово: бенкет, заступництво, судЧитаємо, що до Авраама, коли той сидів у діброві Мамре завітав Ягве, Бог Ізраїля. Він побачив трьох ангелів, але вклонився одному Господу серед них. Тобто Ісус Христос, друга Особа Трійці, завітав до Авраама у супроводі двох ангелів. Це глибока тайна - до Авраама фактично завітала ікона Святої Трійці. Однак, текст чітко вчить про Лиш один з них був Господом, а двоє інших - ангелами. Двоє ангелів(19:1) пішли у Содом, а Господь ще був з Авраамом. (18:22)Яка правильна реакція на відвідини Господа? Звичайно, гостинність. Авраам готує бенкет. Й далі ми бачимо важливу річ, яка відбувається постійно у Церкві: праведник Авраам заступається за інших людей перед Ісусом Христом. Авраам просить у Христа милосердя. З іншого боку, саме Він відповідальний за суд та встановлення справедливості у відповідь на “крик содомський і гоморрський, великий він” (18:20). Врешті, Ягве на землі, друга іпостась Трійці, проливає вогонь від Ягве з неба, тобто від Отця. (19:24). У старому Завіті ніколи не було ніякого “базового монотеїзму”. Авраам вірив у Трійцю, він їв з Господом. Так само, християнство не є цим “базовим монотеїзмом”, який вона розділяє з іншовір’ями. “Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене”(Ін 14:6), каже Ісус Христос. Його ж проповідуймо усім народам.#читаючи_Тору

Сьогодні (за юліанським календарем) святкується пам’ять мучеників, що просіяли в Ліоні, зокрема святої Бландини. Свята Бландина була рабинею, фактично не-особою у древньому світі, але виявила таку силу у слабкості, що навіть язичники були приголомшені. Щобільше, вона виявила розуміння мучеництва як справжнього народження, створення людини як есхатологічного явища.Про це любить міркувати отець Джон Бер. Зі свідчень Ліонської церкви відомо, що її катували разом з іншими мучениками на арені та прив’язали до стовпа. Тут вона не просто уособлює силу в слабкості, суто християнську чесноту, але є іконою самого Христа. Мученики, бачачи в ній образ Хреста Господнього, бо вона «висіла подібно до хреста», надихаються ревністю до Бога та сміливо засвідчують Христа у муках. Після її мук та ще святого Аттала ми дізнаємося, що:«Через їхнє подальше життя мертві оживали, а свідки [μάρτυρες] виявляли прихильність до тих, хто не свідчив. І була велика радість для Діви Матері, яка приймала назад до життя тих, хто народився мертвонародженим. Бо через них більшість тих, хто зрікався, знову народилися, знову зачалися, знову ожили та навчилися сповідати; і тепер, живі та зміцнені, вони прийшли на суд». Тобто приклад Бландини та інших відновив у вірі тих, хто не був готовий до мук. Відмовляючись від мучеництва, вони були мертві, але знову ожили. Таким чином, по-справжньому бути людиною, бути народженим, означає постраждати за Христа. Після страждань приходить слава.Це підводить нас до другого важливого пункту: саме бачення мучеників було преображене. Щоб бачити Христа у Бландині, треба бути на арені. Треба бути співпрацівником Христа, щоб отримати змінене бачення. Глядачі на арені не побачили ікони Христа на хресті, вони бачили лише розваги.Немає життя без аскетизму, подвигу. Не співпрацюючи з Христом, наш стан не кращий за стан мертвих. Ви не постуєте? Ви чините тупо. Молитвами святої Бландини позмагаймося у святому апостольському пості.

З надзвичайним святом П’ятидесятниці!У Новому Завіті є два сходження Духа на Церкву. Перше, у вечір Воскресіння (Ін. 20,19-23), коли Ісус дмухнув Духом на учеників, й друге сходження на П’ятидесятницю (Дії 2:1-5). Чому два рази? Щоб виявити іпостасну місію Святого Духа. За вченням Писань та Церкви, Святий Дух є третьою іпостассю Божества та сходить від Отця. Він має окреме завдання, яке Він виконує у світі, тому ми й маємо день П’ятидесятниці. Праця Христа, у певному сенсі, підготувала працю Духа - Його прихід є остаточною метою економії нашого спасіння. Христос вознісся, щоб Дух міг зійти. Тому й називаємо це свято Трійцею - уся праця кожної Особи є виявлена. Христос по Воскресінню вдихнув Духа у Церкву, сповнюючи працю освячення людської природи. У П’ятидесятницю ж Святий Дух сходить на Церкву як на кожну особистість у ній. Втілення є підґрунтям єдності природи, можливим у єдиному Тілі Христовому, а П’ятидесятниця є ствердженням множинності осіб у Церкві. Церква тримається на цьому, на праці Христа та на праці Духа, двох Осіб Трійці посланих у світ. Завдяки цьому ми можемо досягнути єдності з божественною природою, обоження, стати по благодаті богом.Радіймо та веселімося, бо ми живемо у Христову добу, коли Святий Дух вилився на Церкву. Зараз загальниця - піст заборонено.

Пантеонізація - республіканський ритуалНайвідоміший сучасний пантеон стоїть у Парижі, як секулярний храм республіки. Він позначає революційний рух до повторної поганізації, дехристиянізації та освячення самої республіки як божества. Нація мусить замінити Бога, а замість святих мають бути герої, боги республіки - видатні діячі, спочатку громадські та військові, а потім й культурні, наукові тощо. Як і його натхненник римський Пантеон, цей Пантеон слугує потужним ідеологічним та політичним символом.Спочатку це була церква - матері нашої святої Женев’єви - але згодом вона перейшла до державної власності, а мощі святої спалили революціонери. Тепер секулярний храм служить усипальницею для багатьох діячів, яких обрав президент Республіки. Цей процес називається пантеонізація - Президент проголошує нового республіканського бога і його останки з урочистою процесією, спочатку виставляють на вшанування, а потім ховають. Ясно, кожна пантеонізація є приводом для суперечок, адже є не лише ідеологічно/релігійним, але й політичним інструментом.

Християнство найнижчого спільного знаменника чи просто християнство є неможливимНе існує якогось християнства спільного знаменника, адже кожна група має свої позиції стосовно доктринальних питань. Різні групи мають свої розбіжні погляди на усі можливі питання. Отже, проведення якоїсь межі “простого християнства” є не більше як застосування власних доктринальних уподобань та рішень. Адже це передбачає імпліцитно рішення про те, що є головне, а що є другорядним. Ніде Писання не кажуть ось це необхідний мінімум, а усе решта непотрібне. Навпаки, Писання пропонують багату та повну картину. Ісус Христос - це не два чи три логічні постулати, а жива Особа. Коли ж ми біжимо за простим християнством, не помічаючи власних ідеологічних рішень, то врешті християнство скочується у пустопорожнє слово - воно може будь-чим, воно стає терміном без реального сенсу. Це власне, те що сталося реально у західному християнстві. Історично є одна Церква - православна Церква і вона натомість пропонує повноту віри Ісуса Христа.

Вознесіння позначає сповнення Пасхи й закінчення святкувань. Христос Воскрес з мертвих! З історичної точки зору факт Воскресіння є залізо-бетонним. Зрозуміло, це важко прийняти: у житті людини є дві колонки - дата народження, дата смерті -, але воскресіння Христове каже, що є й третя “дата воскресіння”. Воскресіння Христове псує статистику, марнує книги, підриває дамби та затоплює основи суспільства. Утім, люди відкидають Бога часто через емоції, а не раціональні аргументи.Утім, усі апостоли проповідували Христа воскреслого. Вони діяли проти будь-якого свого інтересу, їх буквально всіх повбивали, а кого не повбивали, то заслали й ув’язнили. Перша писана згадка Воскресіння походить від апостола Павла за років 20 після факту Воскресіння, що є надзвичайно мало. Сам апостол Павло взагалі був ворогом Христа й абсолютно безпрецедентно у світовій історії поміняв думку, ставши апостолом для народів. Брехня так не працює у реальному світі. Групи людей так не брешуть послідовно та активно й ще за це вмирають. Для чого? Направду віра марна, якщо Христос не воскрес. Якщо Він воскрес, то й ми воскреснемо. Ми абсолютно точно маємо у це вірити. Ми не будемо вічно існувати як якісь недороблені душі й не будемо усю вічність безтілесно дивитися на світло. Ми воскреснемо, ми, справді ми, наші очі побачать Христа, не очі іншого, наші плечі відчують Його доторк, не плечі іншого. Воістину воскрес!

Христос Воскрес, щоб вознестися.Зі святом Вознесіння Христового! На сороковий день після Своєї Пасхи Христос, зібравши учнів, вознісся. Це чергова важлива річ для нашого спасіння, не епілог та не сумне покидання нас напризволяще. Це логічний крок після Втілення, Страстей та Воскресіння. Господь вніс людство у Святу Трійцю, дозволяючи нам стати богами по благодаті. Він також вознісся, щоб врешті послати Духа, що від Отця ісходить, бо це “краще для нас”(Ін. 16:7), бо це уможливлює Церкву. Православна Церква - є мешканням Святого Духа через яке спасаються усі. Він вознісся, посунувши усіх духів, які керували народами, дозволяючи усім людям прийти до істинного Бога. Завдяки Вознесінню й ми, українці, знайшли істинного Бога й відвернулися від своїх демонів. Ми часто забуваємо про настанову хрестити усі народи й проповідувати Євангеліє. Не секрет, що частка православних стабільно падає в Україні вже більше, ніж десятиліття. Населення Церкви стає щороку меншим. Нам варто знову підійти до справи проповідування Євангеліє та навернення народу, як це й заповідав Христос.

Хочеться прокоментувати дещо стосовно дисципліни. Синод може замирянити, тобто позбавити сана єпископа - а єпископ свого пресвітера чи диякона - у відповідь на серйозний гріх, непослух чи єресь. Це робиться для спасіння цієї людини, це не є якимось прокляттям. Сани у Церкві - не є якоюсь несокрушимою печаттю чи вбудованою суперсилою. Священник існує для Церкви, а не сам собою.Й загалом, Церква, будучи видимим Тілом, підлягає дисципліні. Так було завжди й універсально так вважалося. Розкол так само вважався величезним гріхом, навіть реформаторами. Реформатори так вважали. За вченням Кальвіна одна з ознак Церкви є застосування дисципліни. За критеріями самого Кальвіна, сучасні євенгеліки, які є звичайно поза Церквою Христовою, але також навіть не є й церквою, бо з них неможливо виключити. Ідея, що церква невидима є сучасною схибленою ідеєю. Таким чином, у відлученнях та позбавленнях сану немає нічого дивного. Це прикра річ і добре було б, щоб усі були гідні своїх покликань. Та, на жаль, це трапляється і не треба ховатися за юридичними фікціями. Бурчати кожний раз, коли архієреї застосовують дисципліну, є в кращому випадку незрілістю, а у гіршому - свавіллям.

Агар відвідує Господь (Буття 16/2)Отже, вагітна від Авраама рабиня Агар втекла від пригноблення Сари у пустелю. І тут стається щось дивовижне, таке дивовижне як сльози Петра багато часу по тому. Наш Бог - турбується про кожного. Він являється рабині, що втекла від хазяйки. Для нас це не так і радикально, ми ніжимося у світлі людинолюбного Бога, що уже приймаємо Його як даність, ба більше навіть іноді виставляємо Йому претензії. Але для стародавнього світу це було радикально - Бог, що створив всесвіт, прийшов до по-перше жінки, по-друге рабині, по-третє неслухняної рабині-втікачки. Поганські боги звертають увагу хіба на царів та жерців. Наш Бог дійсно турбується про кожного, це не бог Платона чи інших філософів, наш Бог співчутливий та людинолюбний.З Ізмаїла, сини Агарі, вийде великий народ, сповнюючи пророцтво, що з Авраама вийде багато народів. Те, що Ізмаїл не Ісаак, не означає, що він проклятий. Ми повинні викинути з голову дивну картинку про Ізраїль, як благословенний народ на противагу усім іншим проклятим народам. Ізраїль вибрано задля інших народів, щоб врешті привести всіх до спасіння у Ягве, Богові Ізраїля. Агар має вернутися до своєї господині. Вона служить для нас прикладом довготерпіння та вірності Богові, бо вона дослухається. #читаючи_Тору

Авраам хоче йти навпростецьз книги Буття 16Про завершення 15 розділу Буття ми писали багато деінде. Суть у тому, що Бог обіцяв нащадка Аврааму та увійшов з ним у кровний завіт — однак Бог узяв на Себе цілковито наслідки за виконання. Коли людина невірна, Бог вірний усе одно. І одразу після цього Божого вияву щедрості ми бачимо навіть з Авраамом те, що неминуче й із собою бачимо — невірність, пошук короткого шляху замість очікування Божого виконання обіцяного. Нам треба лайфхак, нам треба техніка. Це те, що сталося з Адамом та Євою. І так само Авраам дослухається до жінки Сари й вирішує взяти усю цю справу дітонародження у свої руки. Сара вирішує дати служницю Агар Аврааму, щоб мати собі дітей від неї. План геніальний, безперечно. Проблематичний у багатьох місцях. Саро, неможливо, щоб ти думала, що це злочинство спрацює. Але Авраам погоджується. Агар зачинає й починає величатися над господинею. Сара наїжджає на Авраама — це він в усьому винен. Авраам замість вирішення неправди, як має робити патріарх, каже, щоб Сара робила з нею що захоче. Як Адам почав перекидати відповідальність на жінку, так Авраам каже: “Сама розбирайся”. Сара гнобить бідну вагітну служницю, і та тікає в пустелю. І тут входить Господь.Продовження в наступному пості#читаючи_Тору