Хочеться прокоментувати дещо стосовно дисципліни. Синод може замирянити, тобто позбавити сана єпископа - а єпископ свого пресвітера чи диякона - у відповідь на серйозний гріх, непослух чи єресь. Це робиться для спасіння цієї людини, це не є якимось прокляттям. Сани у Церкві - не є якоюсь несокрушимою печаттю чи вбудованою суперсилою. Священник існує для Церкви, а не сам собою.Й загалом, Церква, будучи видимим Тілом, підлягає дисципліні. Так було завжди й універсально так вважалося. Розкол так само вважався величезним гріхом, навіть реформаторами. Реформатори так вважали. За вченням Кальвіна одна з ознак Церкви є застосування дисципліни. За критеріями самого Кальвіна, сучасні євенгеліки, які є звичайно поза Церквою Христовою, але також навіть не є й церквою, бо з них неможливо виключити. Ідея, що церква невидима є сучасною схибленою ідеєю. Таким чином, у відлученнях та позбавленнях сану немає нічого дивного. Це прикра річ і добре було б, щоб усі були гідні своїх покликань. Та, на жаль, це трапляється і не треба ховатися за юридичними фікціями. Бурчати кожний раз, коли архієреї застосовують дисципліну, є в кращому випадку незрілістю, а у гіршому - свавіллям.