Нижній перевикуп

Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS) опублікував масштабний аналіз майбутньої Четвертої промислової революції, яку автор (Paul Fraioli) за потенційним масштабом порівнює з епохою електрифікації та масового виробництва початку ХХ століття.Основні тези:• Якщо раніше драйверами промислового ривка були вугілля та сталь, то тепер цю роль відіграє зв’язка нових технологій, насамперед батарей, сонячної енергетики, чипів, сенсорів і електродвигунів, координованих штучним інтелектом.• Розвиток цих сфер більше не є лінійним — усі вони одночасно вийшли на етап експоненційного зростання.• Наприклад, вартість літій-іонних акумуляторів знизилася з 1500 доларів за кВт·год у 2010 році до 108 доларів, а сонячні панелі подешевшали в сотні разів, ставши найдешевшим джерелом відновлюваної енергії в історії.• Саме це здешевлення «заліза» робить можливим наступний прорив: перехід штучного інтелекту від генерації тексту до фізичного втілення у вигляді роботів і розумних машин (embodied intelligence). Потужність обчислювальних систем подвоюється щороку, а датчики LiDAR для орієнтації в просторі, які колись коштували близько 75 тисяч доларів, тепер обходяться дешевше ніж 200 доларів.• Ці технології поєднуються для створення гуманоїдних роботів, які зможуть працювати з інструментами та інфраструктурою, спочатку створеними для людей. Успішний запуск масового виробництва таких машин здатний кардинально змінити економіку, різко зменшивши потребу в людській праці та збільшивши частку капіталу у виробництві.• У змаганні за лідерство в новій індустріальній епосі ключову роль відіграють масштаб виробничих потужностей і доступ до дешевої енергії.• У цьому аспекті, як підкреслюється в доповіді, Китай має колосальну перевагу: на його частку припадає половина світових промислових роботів, він виробляє майже втричі більше електроенергії, ніж США, і контролює переробку переважної більшості рідкісноземельних металів.• У відповідь на це на Заході формується альтернативний підхід — вертикальна інтеграція технологій у межах екосистеми однієї корпорації. Яскравий приклад такого підходу — компанії Ілона Маска, що поєднують штучний інтелект (xAI), акумулятори й робототехніку (Tesla), а також космічну інфраструктуру (SpaceX).• Головна загроза цієї технологічної революції полягає не в сценаріях із фантастичних фільмів, а в соціальній деградації та поступовій втраті контролю над технологіями подвійного призначення.• Ризик полягає в тому, що люди непомітно делегуватимуть ухвалення рішень алгоритмам — від чиновників до військових командирів — просто тому, що внутрішні процеси штучного інтелекту стануть надто складними для розуміння й фактично будуть передані «на аутсорсинг» без участі людського мислення.• У поєднанні зі зростаючим впливом алгоритмів на медіа та політику це може призвести до того, що людське судження та відповідальність стануть лише номінальними. У підсумку, як і в епоху впровадження електрики, суспільствам неминуче доведеться здійснити адаптаційний стрибок, який буде болісним.src

Стаття Кела Ньюпорта у The New York Times пропонує цікаву історичну аналогію, яка дозволяє інакше поглянути на сучасну кризу уваги. Автор порівнює наш теперішній стан із серединою минулого століття, коли серцевий напад президента Ейзенхауера у 1955 році став шоком для нації та каталізатором революції у розумінні фізичного здоров’я. Тоді дієта та фізичні вправи здавалися радикальними ідеями, але протягом десятиліть вони перетворилися на норму. Сьогодні ми перебуваємо в аналогічній точці щодо нашого когнітивного здоров’я: цифрова епоха виснажує наші розумові здібності так само, як сидячий спосіб життя колись виснажував тіла.Дані, наведені в статті, змушують замислитися над питанням, чи не пройшло людство пік інтелектуальних можливостей. Дослідження вказують на те, що тривалість концентрації уваги скоротилася втричі порівняно з 2004 роком, а критичне падіння відбулося саме близько 2012 року, коли смартфони стали повсюдними. Це не просто питання зручності, а загроза для економіки знань, адже майже 40% ВВП США припадає на інтелектуально місткі галузі. Послаблюючи свій мозок постійним відволіканням, ми фактично ставимо під удар фундамент нашого прогресу та здатності приймати складні рішення, які колись вимагали від лідерів тривалої самотності та глибоких роздумів.Особливо цікавим є аналіз впливу штучного інтелекту, який часто сприймається як панацея для продуктивності. Ньюпорт вводить поняття "workslop" - низькоякісного контенту, створеного ШІ, який лише маскується під якісну роботу, як аналог AI slop. Дослідження показують, що передача складних завдань ШІ часто призводить до інтелектуального виснаження через постійне перемикання контексту під час моніторингу роботи алгоритмів. Виявляється, що нейронні зв’язки в нашому мозку фактично деградують пропорційно до обсягу зовнішньої підтримки, яку ми отримуємо від технологій, що ставить під сумнів доцільність бездумного впровадження автоматизації у творчі процеси.Автор пропонує доволі радикальну, але цілком логічну концепцію "цифрової нутриціології". Якщо ми навчилися уникати ультрапереробленої їжі, як-то чипсів, ми маємо так само ставитися до "цифрових чипсів" - алгоритмічних стрічок TikTok або Instagram, які мають мінімальну поживну цінність для розуму. Замість цього нам потрібне "когнітивне кардіо", найкращим прикладом якого є глибоке читання. Це процес, який фізично перебудовує нейронні мережі мозку, створюючи міст до інсайтів та справді оригінальних думок, що неможливо в умовах фрагментарного споживання інформації.Вирішення цієї кризи не може бути справою лише індивідуальної волі, адже боротьба з дофаміновими петлями смартфона - це завідомо програшна битва для більшості. Потрібні системні зміни на рівні інституцій, як-от заборона смартфонів у школах, що вже демонструє значне покращення результатів тестів та соціального клімату. Корпоративна культура також має відмовитися від постійного перебування на зв'язку, оскільки офісні працівники перериваються в середньому кожні дві хвилини, що унеможливлює глибоку роботу. Ми повинні усвідомити, що здатність до зосередженого мислення - це не розкіш, а наше право і професійний обов'язок, який варто захищати від фінансових інтересів технологічних гігантів.Я бачу в цьому тексті важливий заклик до переосмислення нашої взаємодії з ШІ та цифровим середовищем у навчальному процесі. Нам потрібно вчити не лише використовувати інструменти, а і зберігати інтелектуальну витривалість, щоб не перетворитися на пасивних споживачів алгоритмічного шуму. Як і у випадку з фітнес-революцією минулого століття, шлях до когнітивного одужання починається з усвідомлення того, що наші розумові зусилля - це м'яз, який вимагає регулярних та свідомих навантажень, а не автоматизації до повного зникнення.src

Люди століттями шукали, що приховують еліти: всі ці масонські ложі й ордени вільних каменярів, піраміди з оком і світовий уряд рептилоїдів. Виявилося, що світовий уряд рептилоїдів — це расистські картинки про Обаму й трипер з Костроми чи Коломни, звідки там привозили найбагатшій людині підлітків. Найбільша таємниця еліти, яку вона намагається приховати, — це те, що вона з того самого м’яса, що й ти, юзернейм. І керує нею та сама лімбічна система, і той самий дофаміновий батіг і пряник.Просто вони витягли чотири тузи. А ти — різномастну пару. Ти не витягнув уже зовсім фуфло — це в Бангладеш, там, де діти розбирають токсичні танкери за миску рису й не мають ні Патреона, ні чистої води. Ти витягнув чесні дві пари. Хлопці витягли чотирьох тузів, але їм нудно так грати: вони спиваються, вони нюхають, вони пишуть книжки «Запасний», бо образливо, а поганий піар — теж піар. Але в основі їх — та сама сухоносая мавпа.Леді Діана просто хотіла міцних х**в смаглявих мільярдерів, садівників і фітнес-тренерів, може, навіть і одночасно, а як там зватиметься корона — їй було насрати. Найбагатша людина світу, яка будувала школи в Африці й любила пофілософствувати, виявляється, любила підлітків і той самий трипер, що й у Васьки Косого з Костроми.Трампуньйо і в молодості любив складати справи клієнтів з іншим кольором шкіри в папочки з расистськими назвами, і тепер виліз на вершину, і з нього лізе нутро. А більше там нічого немає. Усі ці масонські ритуали й таємні ложі — це просто декорації: ти зазираєш за куліси, а там пітні вантажники садять собі на обличчя білетерку, павутина й блювота. Просто декому пощастило народитися на вершині харчової піраміди, збудованої на черепах.Я багато писав, як росіяни видоювали Кавказ чи Чукотку, але треба частіше нагадувати, що олд мані — це не відсутність логоманії, оксфордський стиль і спокійні тони, а піт і кров бавовняних плантацій, жар вогнища під батареєю каструль і мисок для перегонки цукрової тростини під назвою «ямайський поїзд», ткачихи 14 років, які смокчуть в’ялий член майстра, щоб їм записали 14 годин роботи (Діккенс писав не казки, а документалку).А кава й каучук — якщо ти не виконував норму, рабу різали руку й вішали в’ялитися на шиї, щоб усі бачили. І так — до пірамід, коли особисто син бога наказував Нілу розлитися. Нахабніші, стресостійкі примати й наперсточники. І просто з’явився інтернет, і ми можемо побачити всі ці ордени й ложі на власні очі.Чому люди вірять у масонів? Бо вірити в масонів спокійніше. Якщо світом правлять масони — значить, є Порядок. Хай злий, але Порядок. Є План. Є логіка. А якщо світом правлять хтиві старі, ображені гопники й випадкові мільярдери з трипером — це Хаос. Це означає, що ми летимо в літаку, де пілоти нюхають кокаїн і б’ються за штурвал, а стюардеси роблять вигляд, що все за розкладом. Людям потрібна «сакральність влади». Їм потрібно вірити, що «Нагорі знають, що роблять».А ми — друге покоління, яке завдяки грамотності й технологіям зазирнуло за куліси й побачило: Король не просто голий. Король п’яний, дурний і вставляє в себе анальну пробку. Перше породило комунізм і гекатомби черепів. Подивимось, що породимо ми.src

Захотів один молодик навчитись кунг-фу. Довго шукав тренера, аж раптом дізнався, що на Тібеті в горах живе старий майстер. Відправився в довгу подорож, поїхав, через декілька тижнів нарешті забрався на вершину гори. Бачить: і справді, старий майстер медитує. Питає, чипм навчить він його кунг-фу. Старому майстру не хотілось, вирішив піти на хитрощі.- Добре, але ти спочатку маєш бути підготованим. Ти маєш 5 років дивитись, як тече вода, і тоді я навчу тебе кунг-фу.Робити нічого, спустився з гори, 5 років медитував, дивився, як тече вода. Через п'ять років повертається на гору.- Я п'ять років дивився, як тече вода, чи навчите ви мене зараз?Майстер здивувався, але йому все ще не хотілось вчити. Каже:- Добре, тепер ти маєш 10 років дивитись, як горить вогонь.Він знову спускається, десять років дивиться, як горить вогонь. Піднімається чоловік втретє на гору, знову знаходить старого майстра.- Я п'ять років дивився, як тече вода, потім десять років дивився, як горить вогонь. Чи навчите ви мене зараз кунг-фу?Вразила старого майстра наполегливість чоловіка, але вчити він все ще не хотів. Вирішив позбавитись від нього назавжди:- Чудово. Тепер ти маєш медитувати, поки не навчишся левітувати в трьох метрах над землею.Засмутився чоловік, спустився знову з гори. Довго він подорожував світом, довго медитував, читав древні тексти. Через двадцять років піднімається вже сивий на гору, знаходить там того ж, вже дуже старого майстра. Каже:- Я виконав всі ваші наставлення. П'ять років я дивився, як тече вода. Десять років я дивився, як горить вогонь. Я медитував двадцять років, щоб навчитись левітувати.Сідає в позу лотоса, закриває очі. Піднімається в повітря, і зависає в трьох метрах над землею.- Ніхуя собі, - промовив старий майстер.#анекдот

Сидить наркоман у під'їзді, опускає водний. Банка виявляється такою міцною що з водного з'являється джин і каже:-Я джин водніка, ти опустив настільки потужну банку, що я готовий виконати будь яке твоє бажання.-Ахуєть! - каже наркоман. -Добре, тоді дай мені найпотужніший кайф який може бути в цьому світі.*Бац!* Чел переноситься на віллу з купою кешу, дівчат і розваг. Це все - його і все - без обмежень. Покайфував наркоман пару років, але потім йому стало нудно.Повертається він до того самого падика:-Джин, це був не найпотужніший кайф, дай мені сильніший.*Бац!* Чел опиняється у великому будинку в оточенні великої люблячої сім'ї. Він - її глава, вони живуть у повному достатку і любові.Пожив так років 5, але знову знудився. Приходить до джина і каже:-Це канєшно непоганий кайф, але я точно знаю що може бути більший.*Бац!* Чел, у монастирі в горах Тибету виходить із 10-річної медитації. Його розум - досконало спокійний і ясний, йому зрозумілі всі таємниці цього світу.Він бере квиток додому, приходить до того самого водніка, дивиться на джина найпроникнішим поглядом на світі, встановлює з ним трансцендентний зв'язок.Джин подивився йому в очі і каже:-Ти сука наркоман їбучий.*Бац!* Чел знову сидить перед водніком як на початку.Тільки тепер у нього рука смішно дьоргається.#анекдот #ориг

замість 10к кроків - просто ходиш. замість прочитати кількість книг - просто читаєш. квантифікуємі речі та дедлайни завжди тягнуться до неврозу, як ринок до монополій. тож поговоримо після років 5 твого стаханівського руху.в цьому, буквально, типові вайби американського лайфстайлу: замість гармонійного та збалансованого існування - брикети з рафінату та інтенсивів. замість руху - потєніє в залі годину перед роботою. замість комунікацій - формульне спілкування по приводам. замість нормального та різнопланового харчування - стерильна курячо-гречнева формула, що процес їди перетворює у "вправи для живота". насікли життя на набір обовʼязків, перетворили відпочинок на заглативаніє хелсі-практик, а потім злітають з катушок і жруть дофамін кілограмами, бо психіка натуральним чином вимагає відключення. це все протилежність життю.Я хочу більше читати. Я не думаю, шо хтось сперечатиметься з такою ціллю. я сперечатимуся. для мене тут не хватає суті. читати щоб що? навіть ця універсалія "всі знати, що читати - це харашо і правильно" - лякає. я читаю, бо знаю, що це мій острів безпеки, якісний ескапізм на фоні агресивних подразників. так, тут є момент зусилля та практики - але він не в цифрі, а в рутині. я знаю, що звичка читати обіцяє спокій майбутньому мені. в світі занадто багато стимуляцій.коли хтось підмінює побудову рутину цифрою - він рухається до попайки. не "прочитати 50 книг", а "читати як ранковий ритуал, що заспокоює".

До речі, поки ви донатите на екофлоу для військових. Наткнувся на доволі корисний і ємнісний пост щодо використання генераторів і тд від військового Олександра Мамая. Раджу усім ознайомитись, хто лиш почав користуватись, бо це те «чому в школі не вчать». 10 порад для НОВАЧКІВ щодо зарядних станцій (екофло, блюетті, джекері, окітел і так далі). В кого є доповнення - пишіть в коментарях.1) Чітко розмежовуйте 2 терміни: потужність і ємність. Потужність зазвичай вимірюють в ватах (Вт - укр.; W - англ.) або кіловатах (кВт - укр.; kW - англ.; в одному кіловаті - одна тисяча ват). Ємність зазвичай вимірюють в ват/годину або кіловат/годину. Наприклад ємність 2 кВт/год означає, що якщо у вас буде підключений ноутбук зі споживанням 200 ват/год, то повністю заряджена станція зможе його живити приблизно 10 годин. При цьому ОБОВ'ЯЗКОВО майте на увазі: якщо ємність зарядної станції 2 кВт/год - це ще зовсім не означає, що вона зможе закип'ятити двокіловатний електрочайник. Якщо максимальна вихідна потужність станції буде 1200 ват, то вона просто "піде в захист" і відключить подачу живлення.Деякі зарядні станції мають вдвічі більшу КОРОТКОЧАСНУ вихідну потужність. Наприклад "номінальна потужність 300 ват, в режимі "буст" - 600 ват. Але цим не треба зловживати".2) При виборі зарядної станції майте запас потужності, щоб прилад не працював на межі. Окрім цього, пам'ятайте, що побутові прилади, де є електродвигун або компресор (наприклад, холодильник) при запуску короткочасно споживають більшу потужність і лише потім виходять на так званий номінальний показник.3) Бережіть зарядні станції від "поганої синусоїди" або, простіше кажучи, неякісного електричного струму. Якщо ви заряджатимете зарядну станцію від дешевого НЕінверторного генератора - то вона проживе недовго. Тому заряджайте або від міської мережі, або від якісних ІНВЕРТОРНИХ генераторів, або ж спочатку підключайте в НЕінверторний генератор комп'ютерний UPS або розумний стабілізатор напруги, а вже в нього підключайте зарядну станцію.4) Бійтеся конденсату. Якщо ви заносите зарядну станцію з холоду в теплу кімнату - там всередині ОБОВ'ЯЗКОВО буде конденсат, що її рано чи пізно вб'є. Тому давайте просохнути вашому екофло чи блюетті, коли приносите його з вулиці в тепле приміщення. Дощ, мокрий сніг - теж вбивця зарядних станцій.5) Якщо у вас зарядна станція має додаток або перемикач - знижуйте ВХІДНУ потужність. Якщо всі виставлятимуть на вхід максимальні, наприклад, 2 кіловати на вхід (на заряд) - можете уявити, яке навантаження буде на міську мережу. Думайте не тільки про себе.6) Намагайтесь не розряджати зарядні станції "в нуль". Сучасні залізофосфатні акумулятори (LiFePo4) в зарядних станціях не так бояться розряду, як літієво-іонні (Li-ion/NCM) - які були в зарядних станціях попередніх поколінь. Але все одно виснажувати "в нуль" не варто. Можна в додатку виставити обмеження, щоб коли розряд опускався до 20% - станція відключала подачу струму.7) Гнатися за брендами не обов'язково. Є непогані нові моделі на ринку (наприклад, Oukitel P2001 Plus - не гірша, ніж розрекламована Ecoflow Delta 2 Max, при цьому ціна на неї більш доступна). Досить цікава також вийшла модель DJI Power 1000 V2.8) Пам'ятайте про апгрейд. До багатьох зарядних станцій можна докупити фірмовий акумулятор цього ж бренду, який збільшить загальну ємність. Це може підійти тим, хто не має достатньої суми на дорогу модель: можна взяти дешевшу і потім докупити додатковий акумулятор. Вихідну потужність це не збільшить, а от ємність - так.9) В багатьох зарядних станціях є режим ByPass, коли зарядна станція пропускає через себе струм міської мережі і коли та зникає - швидко перемикається на акумулятор. Таким чином менше зношуються акумулятори. Але при цьому звертайте увагу на швидкість такого перемикання. Якщо це на рівні 10 мілісекунд - то це гарний показник. Ваш комп'ютер (системний блок) або телевізор переживе таке перемикання безболісно.10) Правила безпеки.

‼️ Українська бюрократія пробила чергове дно.20-річний солдат. На війну пішов у 18. У районі Ізюмського на Харківщині втратив усі кінцівки. Високі ампутації. Ідейний, тримається. Медичний куратор нашої служби привезла його у ПриватБанк відновити картку — на неї мають надійти державні виплати. Телефон із картками був втрачений у бою.Менеджер у відділенні на проспекті Берестейському, 27-А дістає готову картку і каже:візьміть її в руки і потримайте біля обличчя для фото.У людини немає рук.Немає рук — немає картки.Тримати картку іншій людині «не можна».Єдина «альтернатива» від банку — оформити довіреність і видати картку на ім’я медичного куратора.Вдумайтеся.Людина, яка втратила на війні руки й ноги, не може отримати свої гроші, бо не має рук.Соромно було комусь? Шукали рішення? Проявили людяність?Ні. Процедури важливіші за людину, яка за них воювала.Поранений вирішив чекати на протез руки. Місяці. Можливо рік.Без грошей, які держава йому винна.Ми це так не залишимо.Держава, банки й бюрократія мають повернутися обличчям до війська. Бо інакше — це зрада, а не просто ідіотизм.‼️ Прошу про репост.Тільки публічний резонанс змусить цю систему ворухнутися.

(Продовження)Чесно кажучи, мені було не по собі читаючи рядки цієї книги. Поверхнево здається все класно, це ж про радянський устрій, його функціонування та злочини. Тільки ось радянський лейтмотив - прагнення до очищення в умовах війни. Він не лише радянський чи нацистський. В нас думають, що радянська ментальність це ностальгія по "совку". Я ж вважаю, що будь-які заклики різноманітне і складне суспільство очистити і зробити одноманітним - це і є тоталітарна ментальність.Всі хто кричать про "москворотих", про те, що для українців рідною може бути лише українська мова і т.д. - латентні тоталітаристи. Бо тоталітарний світогляд не здатний втримати складне і різноманітне. Так само як думка, що людина може мати рідною російську, дивитися фільми і слухати музику російською і йти захищати Україну, бо вважає себе її громадянином - для них це твердження є "неправильне". В кращому випадку, таких людей вони вважають "жертвами" русифікації, яких можна перевиховати (ніщо не нагадує?). В гіршому - втрачених людей, які або мають прийняти візію чистої однорідної українськості, або "чемодан-вокзал-Варшава". І ось найстрашніше, коли читаєш цю книгу, бачиш, що більшість злочинів на місцях в радянську добу робили то українці, місцеві. Радянські еліти після 1944 в УРСР -етнічні українці. Як в 1930-х, так і в 1940-х коли з центру приходили рознарядки по кількості розкулачених чи ворогах народу, тут бігли їх не те що виконувати, а перевиконувати. Вайнер пише, що по кількості арештів та розкуркулення УРСР брали за норму кількість, яку з Москви розсилали в циркулярах НА ВЕСЬ СРСР. Лише в одній республіці, як у всьому Союзі! Можна звісно все спихати на росіян і далі, а можна почати дивитися правді в очі - в багатьох українців таки є тяга до тоталітаризму. І те, що більшовицькі еліти грали на цій тязі, задля своєї людиноненависницької політики, не знімає з них відповідальності, але й не робить українців - жертвою-колонією. Здавалось після 1991 року, що ми таки отримали антитоталітарну прививку. Однак, останні роки змушують мене сумніватися. Давайте говорити відверто - багато українців не мають нічого проти тоталітаризму і навіть закликають до нього. А те, що цей тоталітаризм антиросійський і прикривається українською мовою - хіба це міняє його суть?Ми поступово приближаємось до "точки неповернення". Якщо не хочемо повторити досвід ХХ століття, маємо усвідомлювати цінність різноманітності. Цінність Іншого. Спроба задавити інше і очистити суспільство від "неправильних" матиме катастрофічний наслідок для більшості населення. У цьому і є страшна принада книги Аміра Вайнера - він показує темні сторони людства на матеріалі радянської Вінниччини воєнної та повоєнної доби. Однак, те що він описує стосується будь-якого суспільства, що починає вірити у свою непомильну правоту, велику місію і хоче "очиститися" від неправильних елементів. І чи будуть ці елементи маркування як тутсі, серби, куркулі, євреї, ухилянти чи москвороті- значення немає. Адже тебе судитимуть не за те, що ти робиш, а за те, ким тебе уявляють ті, кому вигідно шукати постійних ворогів ззовні та всередині.

Але ще більш важливими були перевикупи стосовно концепції Віри, про яку я теж думав останнім часом.Короче, з того що я відчуваю зараз, це і є той самий спосіб глибинного перевикупу як тривоги, так і купи інших речей. Типу недарма релігію називають найдревнішою формою психотерапії, нею вона і є. Що таке тривога?Страх про щось, що може статись в майбутньому.Не раціональний.Що таке віра?Питання широке, але в цьому контексті - віра в те, що все буде гаразд.Яка йде з глибшої, достеменнішої віри у Вищий Закон, Справедливість, Бога.І прошиваючи себе щодня цією глибинною, базовою вірою ти прошиваєш себе і мільйоном менших вір - вірою в те, що все вийде. Вірою в те, що ти вартий любові й щастя. Вірою в те, що ця страшна загроза тобі по силах. Вірою в те, що ця зла людина має добро всередині. Вірою в те, що добро сильніше за зло.Головним аспектом тут є саме ця - глибинна духовна віра, яка як м'яз, як навичка, яку можна(і потрібно) укріпляти кожного дня. А можливості для цього підкидає саме життя - при кожних сумнівах в собі я обираю вірити - в себе і в щось Більше за себе. При кожному страху обирайте вірити що вам вистачить сил для його подолання, адже ви не самі.І з кожною маленькою перемогою ця віра укріплюватиметься.Так, ви можете і не впоратись. Втім, з вірою в серці шансів на це стає більше. Чим сильніша віра - тим більше шансів. #дух #віра