(Продовження)Чесно кажучи, мені було не по собі читаючи рядки цієї книги. Поверхнево здається все класно, це ж про радянський устрій, його функціонування та злочини. Тільки ось радянський лейтмотив - прагнення до очищення в умовах війни. Він не лише радянський чи нацистський. В нас думають, що радянська ментальність це ностальгія по "совку". Я ж вважаю, що будь-які заклики різноманітне і складне суспільство очистити і зробити одноманітним - це і є тоталітарна ментальність.Всі хто кричать про "москворотих", про те, що для українців рідною може бути лише українська мова і т.д. - латентні тоталітаристи. Бо тоталітарний світогляд не здатний втримати складне і різноманітне. Так само як думка, що людина може мати рідною російську, дивитися фільми і слухати музику російською і йти захищати Україну, бо вважає себе її громадянином - для них це твердження є "неправильне". В кращому випадку, таких людей вони вважають "жертвами" русифікації, яких можна перевиховати (ніщо не нагадує?). В гіршому - втрачених людей, які або мають прийняти візію чистої однорідної українськості, або "чемодан-вокзал-Варшава". І ось найстрашніше, коли читаєш цю книгу, бачиш, що більшість злочинів на місцях в радянську добу робили то українці, місцеві. Радянські еліти після 1944 в УРСР -етнічні українці. Як в 1930-х, так і в 1940-х коли з центру приходили рознарядки по кількості розкулачених чи ворогах народу, тут бігли їх не те що виконувати, а перевиконувати. Вайнер пише, що по кількості арештів та розкуркулення УРСР брали за норму кількість, яку з Москви розсилали в циркулярах НА ВЕСЬ СРСР. Лише в одній республіці, як у всьому Союзі! Можна звісно все спихати на росіян і далі, а можна почати дивитися правді в очі - в багатьох українців таки є тяга до тоталітаризму. І те, що більшовицькі еліти грали на цій тязі, задля своєї людиноненависницької політики, не знімає з них відповідальності, але й не робить українців - жертвою-колонією. Здавалось після 1991 року, що ми таки отримали антитоталітарну прививку. Однак, останні роки змушують мене сумніватися. Давайте говорити відверто - багато українців не мають нічого проти тоталітаризму і навіть закликають до нього. А те, що цей тоталітаризм антиросійський і прикривається українською мовою - хіба це міняє його суть?Ми поступово приближаємось до "точки неповернення". Якщо не хочемо повторити досвід ХХ століття, маємо усвідомлювати цінність різноманітності. Цінність Іншого. Спроба задавити інше і очистити суспільство від "неправильних" матиме катастрофічний наслідок для більшості населення. У цьому і є страшна принада книги Аміра Вайнера - він показує темні сторони людства на матеріалі радянської Вінниччини воєнної та повоєнної доби. Однак, те що він описує стосується будь-якого суспільства, що починає вірити у свою непомильну правоту, велику місію і хоче "очиститися" від неправильних елементів. І чи будуть ці елементи маркування як тутсі, серби, куркулі, євреї, ухилянти чи москвороті- значення немає. Адже тебе судитимуть не за те, що ти робиш, а за те, ким тебе уявляють ті, кому вигідно шукати постійних ворогів ззовні та всередині.