Конкурс!!!Напишіть ваш розгорнутий відгук про книгу "8 смертних гріхів. Насолода яка вбиває", якщо ви її читали. Один обзац.Через тиждень, рандомно виберемо одного переможця, а також додаткhttps://forms.gle/YduYE2yYRgZHyjpBAово я сам оберу один відгук, який мені більше всього сподобається. Відео відгук буде до 1 хв. Але можно і текстом, теж норм.Ваші відгуки, якщо дозволите публікувати, сильно допоможуть надалі в просуванні самої книги. Над подарунком, подумаю.📚Книгу можно замовити тут: https://forms.gle/YduYE2yYRgZHyjpBA15% - вартості книги йде на підтримку мого капеланського служіння в артилерійському дивізіоні.Відгук:Олександр Чмут пастор, керівник Транссвітового радіо в Україні.Багато людей у наших церквах стикаються з серйозними життєвими проблемами, борються з вадами характеру, намагаються змінити свою поведінку, але часто безуспішно. Мало хто замислюється над тим, що в цей час відбувається в їхніх серцях. Адже більшість наших негативних реакцій і неправильних вчинків – це лише наслідок тих глибинних процесів, які відбуваються всередині нас і вони невід’ємно пов’язані саме з гріхами.Я давно чекав на книгу вітчизняного автора, яка б детально розкривала, що насправді відбувається в нашому серці та які процеси визначають нашу поведінку. Костянтину вдалося зробити саме це.«Вісім смертних гріхів» описані з вражаючою детальністю, по біблійному, практично. Погоджуюся, що саме ці гріхи є ключовими у переліку всіх тих котрі мають місце в серці, похідними так би мовити. Переконаний що роздуми над тим чи володіють ці гріхи нашими серцями принесе користь багатьом читачам і багато хто отримає звільнення і свободу. Дуже добре що в праці містяться практичні завдання які сприяють праці над собою самим, особистому духовному зростанню і повному звільненню від гріха.
Рівно 23 роки тому ми розписались, а 15 лютого вінчалися, заключивши шлюбний завіт перед Богом з моєю Катрусею.Сьогодні за сніданком я дякував Катрусі за те, що вона погодилась вийти за мене заміж. Заміж за пастора. Дякував їй за те, що вона витримує всі ці навантаження, з якими стикалась наша пасторська родина протягом цих 23 років. Сьогодні ділився з нею тим, що ні одна дружина би не витримала того, через що вона вимушена була проходити поруч зі мною. Вона погодилась з цим спостереженням. Бути поруч - оце девіз капеланства, який Катя весь час виконувала. Дякую за вірність, підтримку, мудрість в порадах. Дякую за терпіння до моєї незрілості. Дякую за те, що поруч з нею я став тим, ким я є, як чоловік. Вона стимулювала мене розвиватись, боротись, бути сміливим там, де хотілось відступити і здатися. Дякую що вирвалась зі мною невтомно в багато трешаків і авантюр)Я пообіцяв їй, що збавлю оберти свого темпу життя і попіклуюсь про її відпочинок, відновлення належним чином. Хочу наступні роки життя більше приділити їй і своїм дівчатам.
Для військового капеланське гасло «Бути поруч» — це не просто слова. Це богослов’я в дії. Це спосіб служіння, який відображає саме серце Христа.“Бути поруч” для військовослужбовця означає значно більше, ніж фізичну присутність. Це певний стиль служіння. Це богословська, пастирська і навіть екзистенційна позиція.Бути поруч — це не тікати від реальності війни. Військовий не потребує абстрактного проповідника. Він потребує того, хто: не боїться бліндажа, не цурається втоми, не зникає під час обстрілу, не з’являється тільки “для фото”. Поруч — означає розділяти контекст.Капелан ототожнює принцип втілення — Бог не кричав із неба, Він прийшов у наші бліндажі.Бути поруч — це тримати простір без осуду. Військовий проходить через:страх, агресію, втому, втрати, зраду, напряг з командуванням, іноді — провину. “Бути поруч” означає: вислухати без моралізаторстваприйняти без поспішних духовних ярликів, не лякатися важких запитань.Бути поруч — це бути стабільною опорою. У військового багато нестабільного: ротації, накази, небезпека, втрати, конфлікти. Капелан стає “якорем”. Не психологом-експертом. Не командиром. А духовною стабільністю.Присутність каже: "Ти не сам. Бог не залишив тебе. І я не залишу.”Бути поруч — це не контролювати, а підтримувати. Капелан не приходить: перевіряти духовність, нав’язувати форму віри, вимагати покаяння “тут і зараз”. Він приходить: нагадати про надію дати можливість говорити, дати молитву тоді, коли її просять. Це практичне покриття потреб по можливості. Поруч — це добровільна присутність, а не духовний тиск. Це привезти теплі в'язані шкарпетки для побратима і зимову термобілизну.Бути поруч — це втілювати ХристаІсус: був поруч з рибалками,був поруч з воїнами (сотник),був поруч із зрадниками,був поруч із тими, хто страждав.І навіть на хресті — був поруч із розбійником. Капелан не просто підтримує мораль. Він втілює присутність Бога. Він руки Христа, які обіймають. Вуста Христа, які потішають. Вуха, які здатні вислухати, ноги Христа, які поспішають на допомогу...Бути поруч — це бути доступним у кризіІноді “поруч” означає: відповісти на дзвінок о 2 ночі. Провідали першим у лікарні після поранення. Прийти, коли загинув побратим. Мовчки постояти на евакуації. Це не завжди героїчно. Часто — дуже тихо. Саме відчуття підтримки є одним із ключових факторів витривалості.Бути поруч — це не завжди говорити.Іноді поруч — це: разом мовчатиразом пити каву, разом дивитися в темряву. Разом посміятись над смішним рілсом. Військові часто не шукають проповіді. Вони шукають присутності і відчуття братерства.
Вчора посипав крижаний поріг нашої хати сіллю.Проста річ, але відкрив для себе ще одне біблійне застосування того, що християнин "сіль землі" - сіль здатна прибирати лід та ожеледицю з душі...Сіль має такі хімічні властивості що вона топить та розрихлює лід. Коли сіль потрапляє на лід, він починає потріскувати, немов бульбашки шампанського, а потім крига з часом перетворюється на жижу і втрачає свої властивості.Думки від Метрополіта Епіфанія:Ви – сіль землі. Наскільки ця метафора точна, безапеляційна, унікальна. Як влучно Господь наш Ісус Христос підібрав під час Своєї Нагірної проповіді слова, закликаючи людей бути… сіллю цієї землі. Спершу це може здатися трохи дивним, але все стає на свої місця, коли розумієш цінність і незамінність цього елементу в природі. Сіль – не тільки важлива приправа, вона, як і вода, є дуже важливою для нашого життя, без неї ми не могли б існувати. Це цінний природний елемент для життєдіяльності людини і тваринного світу: вона входить до складу крові людини, підтримує водний баланс в організмі, бере участь у передачі нервових імпульсів і рухів м’язів, перенесенні кисню в крові та в інших життєво важливих процесах. Сіль – прекрасний консервант, антисептик і коагулянт. Вона відома також своїми властивостями очищати, давати смак, зберігати продукти від псування, навіть лікувати.В давні часи сіль була надзвичайно цінним товаром, її називали білим золотом. Гостей у нас завжди зустрічали хлібом-сіллю, ділили хліб-сіль порівну, коли жили спільними інтересами і турботами. А ще про кращих людей свого часу кажуть: вони – сіль землі.Для мене такі люди зараз – наші герої, захисники, волонтери, рятівники, медики, капелани та всі інші, хто самовіддано протистоїть злу, яке увірвалося в наш спільний дім. Хто жертовно допомагає іншим. Хто з повагою, турботою і любов’ю ставиться до людей, а не перекладає відповідальність на інших, не звинувачує заради самовиправдання, не сіє незгоду. У Євангелії від Марка читаємо: «Сіль – добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою» (Мк. 9: 50). Ця «сіль у собі» – це віра в Бога, людська духовність, любов, добро, милосердя. Без такої «солі» не можна повноцінно жити, бо таке буття буде «прісним», без «смаку» і без користі. Але найголовніше те, що сіль не можна замінити будь-яким іншим елементом – так само, як нічим не можна замінити і «сіль духовну». Тож завжди пам՚ятайте, що за словами Спасителя: «Ви – сіль землі». Бережіть в собі ту її незамінність, користь, смак і лікувальні здібності. Бо «якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть...» (Мф. 5: 13).
Є певний феномен, частиною якого я теж потроху стаю. Поки до кінця не можу його пояснити.Моє коло спілкування змінюється.Мені стало цікаво спілкуватись з тими, хто дотичний до війни. Від тих, хто до війни не дотичний, живе своє життя, ніби війни немає, я підсвідомо відсторонююсь, немов це небезпечні/неблагонадійні люди. Це не зверхнє ставлення, ні. Це ідентифікація на фронті: свій - чужий...Оцю тенденцію, що на картинці, також спостерігаю. Жінки загиблих військових розглядають можливість в майбутньому вийти заміж тільки за військових. Тому що, мало що спільного з цивільним. Нема спільного досвіду, болю втрат, тем для розмов. Нема усвідомлення ціни життя, ціни справжнього "мира", нема розуміння що таке війна. Це різні світи, які не перетинаються...Бойові медикині не бачать себе поруч з чоловіками, які ховаються від мобілізації. Коло спілкування жінок військових також поступово змінюється.Це стає певним соціальним маркером. Життєві виклики проявляють те, якою людина є насправді...Військові підсвідомо також обмежують коло свого спілкування і більше мають відносини з тими, хто у війську служить, як і вони, або дотичний до війська.Люди, які досі спілкуються російською, живучи в Україні, не викликають довіри, і відразу створюється дистанція... Бо росія закінчується там, де обмежується її мова використання...Прірва зростає.Відчуття несправедливості зростає.Виправдання не канають під час спільної кризи.Багато чого мені стало не цікавим, втратило сенс і цінність. Сенс має тільки спільна боротьба, боротьба за виживання, за перемогу.❓Як можна думати про щось інше, коли горить твоя хата?❓Як можна бути "небожителем" і пацифістом, коли людей, яким ми покликані служити, вбивають, а ти відвертаєшся...❓Як можна вчити в церкві, що не можна брати в руки зброю і одночасно дякувати за ППО і військових, які тебе захищають?❓Як можна називати вбивцями тих, хто захищає твоїх дітей і забезпечує твій сон і існування в тилу?❓Якщо ми як християни повинні бути світлом нагорі, посеред темряви, то чому деякі чоловіки місяцями не виходять з дому, переміщаються лише на таксі або машині, або бояться виїхати за межі міста?Трохи плавить...#Думкивголос
🤝 «Це зустріч не для протоколу — це простір чесної розмови про служіння, підтримку і людей, заради яких ми працюємо щодня»: кожні пів року капелани 30-го корпусу морської піхоти збираються разом за круглим столом.Цього разу увагу зосередили на таких ключових темах:🔘 Посилення душпастирської опіки в підрозділах та підвищення ефективності капеланської служби у світлі меморандуму про співпрацю з Християнською службою порятунку (ХСП). Головний капелан корпусу окреслив своє бачення цієї взаємодії та конкретні кроки її реалізації.🔘 Окремо зосередилися на можливостях ХСП у покращенні взаємодії зі шпиталями, де проходять реабілітацію поранені морські піхотинці. Духовна підтримка поруч із медичною — важлива складова відновлення воїна.🔘 Обговорили й співпрацю зі службою цивільно-військового співробітництва — щоб спільно опікуватися родинами морпіхів, які потребують особливої уваги та допомоги.🔘 Ще один важливий напрям — поглиблення взаємодії з групами психологічної підтримки персоналу в підрозділах. Духовна та психологічна підтримка мають доповнювати одна одну.🔘 Не залишили поза увагою й роботу з ветеранами морської піхоти. Капеланська опіка триває і після завершення служби — разом із воїнами на кожному етапі їхнього шляху.❗️Круглий стіл капеланів 30-го корпусу — це про єдність, відповідальність і спільне прагнення бути надійною опорою для морських піхотинців та їхніх родин.
Свідчення про Божу милість для мого дивізіона:Позавчора, хлопці артилеристи заїзджали на позицію, не побачили дрон з далеку, побачили поблизу, коли він зайшов вже на ураження і не було куди вже сховатись від нього і втекти, тут дрон миттєво в 20 метрів від них втрачає зв"язок і падає як стіна разом з боєприпасом так і не долетів до них. Всі життя збережені, ніхто не може пояснити причину, реба не було. Але слава Богу звучало з їх уст.Вчора інженери виїжджали з позиції вони почути стрелкатню смежників, помітили їх автівку КРАЗ переслідував дрон, хлопці встигли заїхати під сітку і вискочити с машини, дрон пішон на ураження (у кінці відео це помітно) щоб взірвати краз бо хлопці розбіглись у розсипну, але пробиваючи сітку зійшов з троєкторії, авто не уразив Слава Богу, тільки посікло трохи і покришку колеса пробило Бог оберігає дивізіон. Продовжуйте молитись за хлопців і техніку. Це свідчення Божої роботи.Запобіжні міри додаткові керівництво прийняло щоб ще більше убезпечити та зберегти життя побратимів.
⚔️Шлюб з військовослужбовцем:👉Стосунки на відстані - все одно що цілуватись через скло.👉Це більше не про побудову стосунків, а не дати їм розсипатись👉Не жити разом, а зберігати інтерес один до одного і взаємоповагу.👉Це боротьба в серці з несправедливістю системи👉Це намагання стримувати себе від осуду дивлячись на чоловіків ухилянтів👉Боротьба з самотністю, в той час як багато сімей на свята разом👉Це засинати і просинатись на одинці.👉 Це прощатись кожен раз і не знати, коли буде наступна зустріч. 👉Чекати іноді тижнями і місяцями на дві сині галочки в сигналі, знак що повідомлення прочитано.👉 Це дякувати Богу щодня, що він живий. 👉 Це старатись бути його сильним тилом, коли тобі самій потрібне міцне плече.👉 Це намагатись прожити ті тижні на відстані за 1-2 дні, коли ви зустрічаєтесь. 👉 Це неможливість почувати себе "повноцінною" дружиною, тому що ваша родина роками не разом.👉 Іноді, це неможливість пояснити свої почуття. Немає таких слів, щоб описати весь той емоційний вихор всередині. 👉 Ти підтримуєш дружбу з сімейними парами, щоб їх не загубити, незважаючи на те, що тобі болить, що інші пари разом, а ти на самоті.👉 Часто це почуватись наче ти не живеш, а просто існуєш. 👉 Окрім усіх переживань емоційних, це ще ростити і виховувати дітей самій. Робити самій всю побутову роботу вдома, яка раніше поділялась на двох.✍️Запрошую дружин військових до допису та спільних роздумів
БУТТЯ 39:2Та Господь був з Йосифом. Він був людиною, якій щастило в усьому...З таким усвідомленням закінчується мій 2025 рік приєднання у військо на посаді військового капелана. Бог був весь час поруч і сприяв у кожній справі. Це мабудь і є життя по вірі. В усьому я бачу Його руку і піклування незважаючи на невідомість, яка може лякати...Можливо наступний рік буде складним.Як він був складним і у Йосифа: спокуси, наклеп, в'язниця, нехтування нових друзів. Але в кінці Бут.39:21, ми бачимо що Господь був поруч і під час благословіння і під час криз і несправедливих моментів: "Однак Господь був з Йосифом і виявив йому милість, даруючи йому прихильність з боку начальника в’язниці"...Еммануїл, обіцяв бути поруч зі своїми дітьми. Це Його незмінний атрибут. Ісус саме так нам Сам відкрився. Він проведе, Він допомогає долати страхи, Він попіклується, Він виправить, Він займається нашим освяченням. На всіх шляхах пізнавайте нашого Господа Ісуса Христа зростаючи в Його пізнанні і благодаті. Це не можливо без сталих кроків віри в невідомість...З цими думками входжу в новий рік.Всім друзям велике дякую за підтримку і сприяння у капеланській справі. Нашу спільну роботу командування помічає і відзначає.А ще, в цьому році, я написав книгу, як праця мого життя. Радію що Господь дав сили і ресурси для її видання.👉🤌Радію як в нашій церкві її почали вивчати на д-групі.Над цими віршами більше всього розмірковував і застосовував їх в цьому році: ІВАНА 12:24-26 [24] Істинно, істинно кажу вам: якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, – принесе великий урожай. [25] Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя. [26] Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує [Мій] Отець.
Святий обмінЦе самий цінний емоційний подарунок на свят вечір від одного штурмовика, якого поранило в центрі Куп'янська. Він потрапив у шпиталь на передодні, його посекло осколками від ворожої гранати. Свят вечір ми з Богданом на позивний "Диякон" провели у шпиталі, провідували нашого пораненого побратима після ураження автівки ФПВ-дроном.У нас замість святкового столу - була крапельниця в палаті і обезбол, замість родини поруч - міцне рукостискання і обійми з побратимами яких ти ледве знаєш, але вони для тебе ближчі за деяких близьких друзів; замість новорічної гірлянди і свічок у нас була - палата з біло-зеленими стінами і тусклим світлов; замість Різдвяних колядок - молитва подяки з побратимами про їх збереження життя Богом......Ми поверталися назад довгою темною дорогою, на якій не було ні фонарів, ні дорожньої розмітки, суцільна тьма. Але на серці неймовірне світло за самий змістовний свят вечір в моєму житті.Я повертався з радістю в серці і подарованим шевроном в кармані побратима, який після розмови подарував мені його на прощання...Це був символ братерства і глибокої довіри, його своєрідна подяка за увагу, Різдвяні подарунки, молитву і розмову, завдяки якій він міг виговоритися трохи і розповісти про своє поранення...Цей військовослужбовець подарував мені шеврон від якого віяло смертю, ми принесли їм трошки людяності, яка надихала їх святкувати життя...
TGLIST.COM.UA
