Iniciar sesión Registro
Anuncios
Tu espacio publicitario
Reserva este slot exclusivo para el periodo elegido.
Comprar publicidad →
Logotipo de la comunidad de telegram - Щоденник пастора-капелана
Añadido 06 dic. 2025

Щоденник пастора-капелана

@pastorchaplain
Número de suscriptores: 751
Fotos: 2,710
Videos: 378
Enlaces: 589
Descripción:
Роздуми про душеопікунство, пасторство. Посилання на проповіді, фільми, відео які я дивлюсь. Роздуми з книжок. Опитування. Спорт. Рефлексії на війну та буденність життя
Fuente

Щоденник пастора-капелана | Є певний феномен, частиною якого я теж потроху стаю. Поки до кінця не ...

Logotipo de la comunidad de telegram - Щоденник пастора-капелана Щоденник пастора-капелана @pastorchaplain
443 Vistas/Alcance 2026-02-04 11:34 Mensaje №3664
Є певний феномен, частиною якого я теж потроху стаю. Поки до кінця не можу його пояснити.Моє коло спілкування змінюється.Мені стало цікаво спілкуватись з тими, хто дотичний до війни. Від тих, хто до війни не дотичний, живе своє життя,  ніби війни немає, я підсвідомо відсторонююсь, немов це небезпечні/неблагонадійні люди. Це не зверхнє ставлення, ні. Це ідентифікація на фронті: свій - чужий...Оцю тенденцію, що на картинці,  також спостерігаю. Жінки загиблих військових розглядають можливість в майбутньому вийти заміж тільки за військових. Тому що, мало що спільного з цивільним. Нема спільного досвіду, болю втрат, тем для розмов. Нема усвідомлення ціни життя, ціни справжнього "мира", нема розуміння що таке війна. Це різні світи, які не перетинаються...Бойові медикині не бачать себе поруч з чоловіками, які ховаються від мобілізації. Коло спілкування жінок військових також поступово змінюється.Це стає певним соціальним маркером. Життєві виклики проявляють те, якою людина є насправді...Військові підсвідомо також обмежують коло свого спілкування і більше мають відносини з тими, хто у війську служить, як і вони, або дотичний до війська.Люди, які досі спілкуються російською, живучи в Україні, не викликають довіри, і відразу створюється дистанція... Бо росія закінчується там, де обмежується її мова використання...Прірва зростає.Відчуття несправедливості зростає.Виправдання не канають під час спільної кризи.Багато чого мені стало не цікавим, втратило сенс і цінність. Сенс має тільки спільна боротьба, боротьба за виживання, за перемогу.Як можна думати про щось інше, коли горить твоя хата?Як можна бути "небожителем" і пацифістом, коли людей, яким ми покликані служити, вбивають, а ти відвертаєшся...Як можна вчити в церкві, що не можна брати в руки зброю і одночасно дякувати за ППО і військових, які тебе захищають?Як можна називати вбивцями тих, хто захищає твоїх дітей і забезпечує твій сон і існування в тилу?Якщо ми як християни повинні бути світлом нагорі, посеред темряви, то чому деякі чоловіки місяцями не виходять з дому, переміщаються лише на таксі або машині, або бояться виїхати за межі міста?Трохи плавить...#Думкивголос