Вчора цей дурацький чек у Сільпо мені заявив: "Головне процес, а не результат."

В смислі, не результат? Шановне Сільпо, ремонтуйте оракула.

Я зрозуміла, що мене доконає щось одне: або процес, або росіяни з їхніми бомбами. Або два в одному.

Все важче пояснювати дитині, що то наші стріляють, ППО. І це дуже добре, що вони відбиваються, і той вибух - то збиття. І той також. У нас усі вибухи - то збиття.

Вчора у проміжках між тривогами встигла у газконтору у Василькові. І це величезне досягнення, бо у мене вже рефлекс: чую відбій тривоги, їду у Васильків. Цього разу нарешті доїхала.

А також доїхала у Білу Церкву, де купила диван. У Епіцентр, де купила фарбу. У якусь стрьомну контору у Києві, де купила вживаний холодильник, пралку, духовку і мікрохвильову пічку. І у село, де заплатила електрикам.
І це мізерна частина усіх витрат, пов'язаних із "переїздом в село".

Вся родина віддає на це свої доходи плюс кредитні картки плюс напозичалися. І найгірше тут - відчуття, що ми все одно не встигаємо.

А, так. У кінці забрала малого від батьків, завезла на баскетбол і відправила партію книжок новою поштою. Після чого машина не завелася - акуратно, під домом, на зручній стоянці з місцем для евакуатора. Ніби говорить - слухай, ну я зробила все що могла, далі вже якось без мене :)

Наш девіз на даний момент - робимо що можемо із тим, що є. Тобто "маємо шо маємо". Косо, криво, з компромісами, але це максимум, що я можу зробити за даних обставин.

Хтось знає, як вивести з холодильника сліди маркера від попередніх господарів?