- Мама, ти не уявляєш, як сумно дивитися, коли горить те місце, у якому тобі подобалося бувати.

Уявляю, дитино. Малому дійсно подобалося там бувати, коли вони приходили з дідусем. Для нас Академія наук - це місце, яке ми трохи знали зсередини. Люди, які там працюють, для нашої родини мають цілком впізнавані голоси та історії.

І мені так прикро, що малий у своїх десять років змушений дивитися, як горять його улюблені місця.

Люди, які живуть наукою, які все життя служили українській науці, могли б розповісти Безуглій, чому у нас нема нобелевських лауреатів. Вірніше, чому нобелівку отримують у сферах, де працюють і роблять відкриття наші вчені. Часто ідуть впритул із лауреатами, але їх ніколи не нагородять.

Тому що крім світлої голови, знань і бажання працювати, для перемоги потрібні колосальні бюджети і авторитет держави, яка стоїть за спиною своїх вчених.

Але з ким там розмовляти? Я їх розумію, щось доводити Безуглій - себе не поважати.

Чисте як скло, рівне плесо мозкової діяльності. Проблема у тому, що нами вже сім років керують діячі, у середовищі яких це плесо вважається експертом.