Я зараз бігаю на пошту двічі на день, щоб відправити усім замовлені книги. Тільки не смійтеся, але боюся, що розбомблять, і я лишуся людям винною...Принагідно дякую усім, хто зробив замовлення, це так приємно. Усім виписувала автографи з гарними побажаннями. Так от, про нову пошту. Сьогодні була свідком, як двоє безхатьків відправляють посилку. І ще раз переконалася, як легко можна людину затягнути у театр абсурду, навіть якщо ти просто випадковий спостерігач. А хтось так живе насправді. Вони говорили російською мовою, дуже претензійно. От наприклад, працівник питає:- Яка оціночна вартість?- Она бєсценна! - гордо відповідає відправник.- Добре, хай буде сто гривень? Телефон одержувача?- Тєлєфон дочкі.- Я розумію, але який номер?- Я нє знаю, она єго нєдавно помєняла. Ну і так далі, я поспішно вийшла, бо це дійсно давить на голову, аж нудити починає. Але у власній країні ми так само поспішно вийти не можемо. Я дивлюся судове засідання з Єрмаком і маю те саме відчуття, що сьогодні на пошті. Процес перетворюється на фарс. Конструктивна енергія підозри зливається у свисток, тобто у ворожку. Мені здається, з нас просто знущаються. Реальні звинувачення, що підпадають під дію кримінального кодексу, будуть?