Сьогодні вдалося вивезти із села на Сумщині частину реманенту і техніки з гаражу. Ви не повірите, але навіть приїхав мій розкішний дерев'яний гамак. Я до останнього не вірила, що з цієї затії щось вийде, але чоловік, який взявся за цю роботу, таки дочекався вікна в обстрілах. Вже повернувся додому, тож можна видихнути. Далі нарешті відправила Новою поштою картину, яку у мене дуже хороша людина виграла у лотереї. І ще одну посилку у шпиталь, сподіваюся, там мій подарунок комусь сподобається. Забрала малого зі школи, послухала семінар у Могилянці, прибрала, витягла валізу... І чисто випадково глянула у квиток. А там час відбуття на годину раніше, ніж я собі думала. :) Від стану "стою у рушнику з мокрою головою над порожньою валізою" до забігання у вагон минуло сорок хвилин. Тобто у закордонне відрядження я зібралася швидше, ніж догорів сірник у руці. Зараз намагаюся зрозуміти, що я забула. Паспорт ніби при мені, але це не точно. Якщо завтра у Стокгольмі мене запитають, як ми, українці, тримаємося, даємо собі раду і долаємо стрес, я на них закричу.