Не те, щоб я прагнула цього знання чи мріяла його спеціально здобути. Воно саме, так сталося. Так сталося, що я знаю, де перебути у Варшаві між потягом і літаком за спокійною роботою. (У бібліотеці. У кожній столиці Європи у мене є знайомі у бібліотеках). Або що дозатори мила у вбиральні Варшавського аеропорту потрібно не натискати, а підтягувати до себе, там внизу є спеціальний важіль. Або польська мова. Ніколи не думала, що розумітиму її на слух як англійську. Або зможу читати написи на парканах.Місток біля розваленого вокзалу у Хелмі розписаний антиукраїнськими графіті. Вони тих "бендер" і так, і сяк, і туди, і сюди... Раніше я б розстроїлася. А зараз навіть вухом не повела. Можу уявити цього писуна у реальній зустрічі з "бендерою". Хоча прибиральники, звісно, могли б замалювати. Мені здається, я дивлюся на світ оком втомленим як трьохсотрічна черепаха. Чи ворона, якщо ворони живуть так довго. Мало що може здивувати і практично нічого - налякати. Я знаю ціну собі і своєму народу, і з цього знання уже практично неможливо зсунути. Днями знову бачила дописи про можливе відкриття Борисполя. Раніше я думала - ну який ідіот полетить під час війни, якщо це зроблять до перемоги? А тепер відчуваю, що такий ідіот - це я. От тільки дітей з собою не візьму. Друзі, втомлені чи ні, прогортайте кілька дописів вгору. Там у мене відео з хлопцями і циферки у коментарях. Дуже треба.