Це від мами зранку. Завтра я вже повертаюся, хоч би ще один день протрималися. Маршрут моєї поїздки цього разу: Київ - Перемишль - Краків - Мілан - Люксембург - Штутгард - Цюріх (ми зараз тут) - Амстердам - Краків - Львів - Київ. Все заради двох читацьких зустрічей у Люксембурзі та Цюріху. Маршрут такий рваний, тому що квитки я оплачую сама, шукала максимально дешево на лоукостах.Чи варте воно того? Якщо дивитися на повідомлення від мами, то ні. У принципі, нічого не варте того, якщо дивитися на це повідомлення. З іншого боку, саме від Європи залежить, чи буде у нас у квартирі хоч 16 градусів. І чи руйнування у сусідньому кварталі будуть від прямого вручення, а чи від уламків. Бо є різниця. А фінансування і збройна підтримка Європи дуже сильно залежать від позиції їхніх виборців. А їхні виборці мають або сформовану думку про українців, або нейтральну. І там де вона нейтральна, її можна похитнути. Яка статистична вірогідність, що середній житель Центральної Європи бачив вживу, спілкувався, може навіть випивав із росіянином? Значно більша, ніж з українцем. Росіян більше, вони літають напряму зі своєї країни, вони мають величезне фінансування на свої відрядження і події. Так, досі. А ще у них тактика - іти і загравати з місцевими, вони це свідомо роблять в усіх готелях і на всіх заходах. З нашого боку - переселенці. Так, кожен із них зараз працює і за себе, і за того хлопця. Тому що у маленьких містечках люди бачать українця і думають що бачать усіх. І не тільки у маленьких. Тут буквально один за всіх. А люди різні бувають. І деякі просто не мають відповідей на питання, не знають що сказати.От найбільш активні приходять до мене, ставлять досить гострі та дискусійні питання, буквально записують відповіді. Я впевнена, що це буде потім проговорюватися далі. Європейці на зустрічі - це вже наші союзники, якщо вони сюди дійшли. Але їм теж потрібне щось вагоме для аргументів. От моя "Доця" у перекладі німецькою чи іншими мовами досить вагома. І враження від розмови, післясмак теж дуже важливі. То вартує воно того чи ні?Єдине, що я можу прибрати за дужки, це власну втому, витрати і почуття провини перед батьками і дітьми. У даній ситуації це не має значення.