Подорожувати треба хоча б для того, щоб набирати типажі для історій.Я аж замилувалася. Стоїмо чекаємо черги на паспортний контроль у Перемишлі. Холодно, темно. І от у нашу групу мовчазних і втомлених попутниць вривається пані, енергійна як ракета.Вона тут же почала розпитувати, куди жіночки їдуть далі. І скільки коштує квиток до Кракрва. Почувши відповідь, негайно визначила: дорого. Переплатили. Залізниця задерла ціни. Або грабіжницький тариф у додатку.От ви де брали з такою переплатою?- Та то не я, то дочка купувала... На якомусь, як його, колео...- Ага. Ну то я вам точно кажу, що так не робиться. Вони скільки з вас стягли? Шістдесят? А має бути тридцять, тут їхати 50 хвилин всього. І вже всі присутні лізуть у квитки, і збентежено кивають головами - таки так, вдвічі переплатили. І хоча я точно знаю, що їхати не 50 хвилин, а дві з половиною години. І що квиток стільки й коштує, і так було і минулого року, і позаминулого. Але теж горюю за "переплатою", уявляю, куди могла б витратити ті 30 надлишкових злотих. От що значить харизма і сила переконання. А ще я думаю, що це божество фейсбучних коментарів так розважається у людській подобі :)