Відбула сьому подію у Німеччині, попереду ще дискусія у Регенсбурзі та Лейпцигський книжковий ярмарок.Дуже цікаво спостерігати за організацією німецьких презентацій, вони не такі, як у нас. По перше, значно довші по часу, дійство розтягується до 2.5 годин. Глядачі нічого, терплять, уважно слухають весь цей час, не тікають. Через те, що я говорю через перекладача, все відбувається повільніше, може у тому справа. Але у Польщі, наприклад, презентації тривали годину, хто не знає польської, той просто менше скаже, і все. Далі, у Німеччині на презентаціях читають книги. Не маленький уривок, а такі добрячі шматки, по 10-15 хвилин. У моєму випадку читають двічі, спочатку видавець німецькою, потім я українською. Я було спробувала зіскочити з читання, справедливо вважаючи, що люди потім те саме прочитають у книзі. Але ні, мене м'яко повернули назад до читання. Виявляється, текст у авторському виконанні - важливий елемент програми. Щодо публіки, тут українці та німці розподілилися приблизно порівну. Приходила не тільки нова українська діаспора, а також стара, люди, які живуть тут по десять років і більше. Була одна літня пані, народжена у Німеччині у родині емігрантів іще першої хвилі. У неї своєрідна вимова, ніби машиною часу нас відкинуло на сто років назад.Для більшості українських слухачів я була невідомою авторкою, вони раніше не чули про "Доцю", але слухали з великим інтересом. Після сьомої події у мене відкрилося фантомне розуміння німецької мови. Мені здається, я вже впізнаю слова, і навіть не дуже складно: пропускаємо повз вуха артиклі і виокремлюємо іменники та дієслова. Воно робе :)