❄️Ця частина з серії «Місто вітрів» мені сподобалася найменше. Прикро це писати, бо я чесно кажучи, сподівалася більшого. 😄Це я про книгу «Спіймана» Ліз Томфорд.Анотація:Кай Роудс, самотній батько та бейсболіст із Чикаго, уже втомився шукати няню для свого сина. Після кількох невдалих спроб його тренер вирішує втрутитися і пропонує найняти свою дочку Міллер як тимчасову помічницю.Міллер - талановита кондитерка й лауреатка престижної премії, але зараз переживає творчий спад і сподівається віднайти натхнення під час короткої перерви.Здавалося, це літо стане лише швидкоплинною пригодою, але що більше часу Міллер проводить з Каєм, то важче їй уявити своє майбутнє без нього.
Отже, що сподобалося: -Найбільше в цій історії мені сподобалося те, що ми зустрічаємо персонажів з першої та другої книги. Дізнаємося, як у них в відносинах, чи планують вони одруження або мати дітей. Я за ними скучила. -Сподобалося і те, що авторка трошки розкриває персонажів, про які йдеться мова в наступних частинах. Ми дізнаємося більше про брата Кая, а також про Ріо. -Сподобалися сцени з дитиною. А також те, як Кай, головний герой кохає свого сина. Але що ж мені ні сподобалося в третій частині? -Головні герої, Кай та Міллер, взагалі мене не зацікавили. Авторка зробила Кая ідеальним. Аж таким ідеальним, що було трошки скучно читати. -Міллер взагалі для мене не зрозуміла. Я розумію, що у дівчина є страх зближення через її минуле. Але… сварки з Каєм, неможливість бути разом – притягнуті за вуші. В реальному житті можна якось домовитися та поєднувати роботу та родину. -Майже вся книга для мене була нецікава. Складалося враження, що нічого не відбувається. Була лише одна проблема: Міллер повертається до праці. І головні герої її не намагалися вирішити, а тільки повторювали: «Ми мусимо розійтися». Але при цьому всьому я все одно обожнюю цю серію, і дуже хочу почитати четверту частину. Бо брат Кая, Ісай, здався набагато цікавішим персонажем. Але третя частина – це зовсім не моє. Оцінка: 6,5 з 10UPD: І як тут ми вже писали в коментарях, я забула додати один момент. Мені дійсно сподобалися відносини між Міллер та маленьким сином Кая. В кінці книги я навіть плакала. Цей момент був найкращим для мене в книзі. #відгук@nezabutni
👀Іноді, щоб змусити себе щось зробити, я організовую собі челендж. От така я людина.Ви ж пам’ятаєте, що в лютому я читаю щодня по 10–15 сторінок книги «Колонія»? А щосереди та щоп’ятниці пишу на каналі звіт.Роблю це для того, щоб мені було соромно, якщо я закину цей челендж. 😂Але виявилося, що книга дуже цікава. Я тільки почала, але перші враження вже ось такі.Прочитано всього: 75 сторінок.З одного боку – це мало. А з іншого – за кілька тижнів це вже дасть свої результати! І, до речі, жанр – взагалі не мій (наукова фантастика). Але, як виявилося, такі книги теж можуть бути цікавими.Ось анотація (якщо ще не читали):2141 рік.Людство на Землі ще не оговталося від хвороби клодис, що призвела до найбільшої за пів століття пандемії, коли з’являється новий патоген, який інфікує винятково вагітних жінок. Група вчених-імунологів намагається з’ясувати, що він таке і чи пов’язана його поява з нейтринними спалахами, зафіксованими довкола планети.Чисельність населення марсіанських Колоній перевищує сто тисяч мешканців, і третина з них — народжені на Марсі. Вони програють суперспеціалістам із Землі боротьбу за робочі місця в наукомісткій економіці Марса і змушені гарувати, мов раби, на низькокваліфікованих ручних роботах. Що більше їх сягає повноліття, то дужче вони прагнуть змін, не усвідомлюючи, що ці зміни ставлять під загрозу саме існування Колоній.«Колонія» — перша книга з фантастичного циклу «Нові Темні Віки» про світ у ХХІІ столітті. Це історія про те, що людина, попри всі досягнення цивілізації, не змінюється, й ані збільшення тривалості життя, ні навіть перетворення на двопланетний вид не гарантує людству порятунок. #челендж_місяця@nezabutni
🍃Останнім часом, читаючи трилери та детективи, я помітила спільну тенденцію. Щоб здивувати читача, автори роблять неочікувані сюжетні повороти. І дуже часто це виглядає нереалістично.Саме таке враження я мала, читаючи «Повернення Рейчел Прайс» Голлі Джексон.Але про мінуси – пізніше. Бо загалом книга мені сподобалася. Я відпочила, читаючи її, адже це детектив, але досить легкий.Анотація:Шістнадцять років тому Рейчел Прайс зникла. Наче випарувалась, залишивши дворічну дочку Бел в автівці на узбіччі. Рейчел давно вважають загиблою, проте соцмережі ніяк не можуть вгомонитися, і зниклу нібито помічають то у Франції, то в Бразилії, навіть десь поблизу — у Нью-Гемпширі. І родині Прайсів пропонують взяти участь у зйомках документального фільму про ті події.
Хай як Бел неприємна перспектива копирсання в минулому, вона пообіцяла батькові, тож мусить якось усе це перетерпіти, поки життя знов не стане нормальним. І тут несподівано Рейчел Прайс з’являється. І життя вже ніколи не стане нормальним. Історія Рейчел неймовірна. Та чи правдива? Поки камери працюють, Бел мусить це з’ясувати.
Що сподобалося:-Авторка майстерно тримає увагу читача. Я собі постійно задавала питання: що сталося з Рейчел Прайс? Я здогадалася лише частково.-Сюжет цікавий. І взагалі, це дуже атмосферний детектив. Сімейні таємниці американське містечко…-Бел – дівчина з характером. Вона вміє постояти за себе. Авторка добре розкрила головну героїню й показала, чому вона поводиться саме так.Що не сподобалося:-Чим ближче до фіналу, тим більше нереалістичних подій. Спойлерити не буду, але в багатьох моментах моя реакція була: «Не може бути!». І взагалі, справа Рейчел Прайс була дуже резонансною – про неї говорила вся країна. Тож я ніяк не можу повірити, що школярка Бел – краща детективка, ніж поліція! 😃-Любовна лінія. Чесно кажучи, не зовсім зрозуміло, навіщо вона взагалі була. Вона виглядає незавершеною, і її цілком можна було б прибрати з книги без шкоди для сюжету.Отже, я чудово відпочила, читаючи цю книгу. У майбутньому планую й надалі читати твори цієї авторки. Проте багато подій здалися мені нереалістичними та притягнутими за вуха.Оцінка: 7 з 10#відгук@nezabutni
🗓Якщо новий тиждень — то з новими історіями. Ось свіжі новинки, які вже з’явилися на сайті Лабораторії⤵️▫️«Імена тих жінок» — трукрайм-нонфікш, що розповість історії 17-ти жінок, які опинились за ґратами▫️«Прощавай, Східна Європо: особиста історія розділених земель» — майстерно написана історія Східної Європи, що розкриває культурну глибину регіону, який часто опинявся на периферії світової історії▫️«Френкі» — психологічна драма з безжально чесним поглядом на жіноче дорослішання і на те, що означає прожити повноцінне життя крізь роки й десятиліття▫️«Яскраво палаю» — ірландський бестселер, заснований на реальній історії першої жінки, засудженої за чаклунство▫️«Острів ГУР. Таємниці. Операції. Війна» — книжка про нашу воєнну розвідку та її становлення в часи новітньої України▫️«Синій горобчик» — поезія Чарльза Буковскі в сміливому українському перекладі Євгенії Кузнєцової▫️«Казки Королівств. Магія» — темний фентезійний цикл, що переосмислює класичні казки у дорослій, похмурішій і психологічно складнішій версії, де магія, влада й бажання мають свою ціну. Трилогію доповнюють «Казки Королівств. Краса» та «Казки Королівств. Отрута»
🍃Я навіть не очікувала, що цей детектив мені настільки сподобається.«Ретрит» — друга частина трилогії британської письменниці Сари Пірс.Анотація:Головною героїнею є Елін Ворнер, яку читачі могли зустріти в дебютному романі авторки «Санаторій». Детективка змушена розслідувати справу у комплексі відпочинку, який розташований на мальовничому узбережжі біля моря. На перший погляд пейзажі здаються мирними та тихими, приваблюють своєю красою та спокоєм. Але все змінюється, коли під павільйоном для йоги знаходять мертву жінку.
В книзі є дві сюжетні лінії.Перша – детективна. В кожній частині Елін Ворнер розслідує якусь справу. Дії завжди відбуваються в дуже мальовничих місцях. Авторка майстерно описує природу. Але завдяки таким описам стає страшно. Цього разу головна героїня опинилася на дуже гарному острові, який чарує та лякає одночасно.Друга сюжетна лінія (присутня в усій трилогії) – тяжке минуле детективки Елін Ворнер. Тут і про її відносини зі своїм партнером, і про тяжкі стосунки з родиною. А також є таємний переслідувач, який, здається, хоче нашкодити Елін. Книгу було неймовірно цікаво читати. Оригінальна детективна лінія. Героїня, яка не дратує. Моторошна атмосфера. Це все є в цій книзі.Через погодні умови люди, які відпочивають на острові, не можуть звідти поїхати. Нелогічних моментів було зовсім мало. Перша та друга частини дуже схожі. І це єдине, що мені трошки не сподобалося. Мальовниче моторошне місце, в якому люди застрягли через погодні умови. Поліція приїхати не може (і все повинна робити Елін). І ще декілька схожих моментів. Це мені не перешкоджало, але я сподіваюся, що третя частина буде зовсім інша.Але в будь-якому разі я вважаю, що це дуже якісний детектив. Також Сара Пірс підтримує Україну. Тому я підписалася на авторку в інстаграмі і буду чекати її інші твори. Вона неймовірно талановита.І звісно ж, невдовзі почну читати третю (та останню) частину цієї трилогії.І як завжди, за книгу дякую сервісу оренди книжок в Польщі – bookrental_plОцінка: 9,5 з 10#відгук@nezabutni
«Ведмежий танок», Ірена Доускова Ця книга чудово підійде прихильникам інтелектуальної прози.Видавництво Анетти АнтоненкоЯрослав Гашек відомий як автор «Пригод бравого вояка Швейка». Але яким було його життя? Це гіркий і, водночас, смішний портрет останніх місяців життя Ярослава Гашека (автора Швейка) у відлюдному маєтку Ліпніце над Сазавою в 1922 році. Серед дощів і осінньої сирої мряки оживають спогади про талант, слабкості та приховані травми: від шаленого провокатора до самотнього генія. Не просто біографія, а мозаїка доби, де реальність переплітається з вигадкою, а сміх маскує біль.
Книжка невелика та читається швидко. Але перед прочитанням я раджу ознайомитися в інтернеті з основними моментами життя письменника. Так буде ще цікавіше. Тому що деякі моменти були для мене не зовсім зрозумілі через те, що я зовсім нічого не знала про Гашека.Книга написана з гумором, і на багатьох моментах було смішно. Але з іншого боку, це сумна правда про життя відомого чеського письменника. Це метафора абсурдності, незграбності та хаосу в житті Гашека: він, мов той ведмідь, що танцює в клітці провінційного містечка Ліпніце, де проводить останні місяці, намагаючись дописати «Швейка», однак занурюється в саморуйнування через хворобу, пияцтво та конфлікти з оточенням.
Раджу всім тим, хто хотів би почитати незвичну та частково біографічну літературу. Оцінка: 8 з 10#відгук@nezabutni
👀 У мене змішані почуття. І цього разу – через книгу Емілі Генрі «Люди, яких ми зустрічаємо у відпустці». Це, до речі, перша книжка авторки, яку я прочитала (читала польською).Сюжет: двоє найкращих друзів, Поппі та Алекс, протягом 10 років разом їздять у відпустки. Аж поки одна сварка не ставить паузу на їхньому спілкуванні майже на два роки.Що мені сподобалося:1. ГуморМені справді було смішно. Поппі – героїня з класним почуттям гумору2. ДумкиУ героїв багато внутрішніх проблем. Це історія про пошук себе, про втечу від власних страхів і відповідальності. Тому книга – не просто легкий ромком, тут є над чим задуматися.3. Романтичні сцениАвторкавмієпрописувати романтичні сцени. Вони читалися дійсно приємно. Що не сподобалося:1. Стиль письмаЯ б не сказала, що ця книга читається легко. Перші 200 сторінок майже нічого не відбувалося. Якісь діалоги, роздуми, описи… Авторка часто починає діалог, а потім раптово «відʼїжджає» в довгий флешбек або опис минулого, і лише через кілька сторінок повертається до розмови. Далі будуть спойлери. 😃2. Поведінка головних героїв.За сюжетом Поппі та Алекс 12 років не могли зрозуміти, що вони хочуть бути разом. Чому?У кожного свої травми – і я це розумію. Але вони майже не говорили між собою про важливі речі.Отже, як можна 12 років постійно балансувати між дружбою і чимось більшим — і жодного разу нормально не проговорити свої почуття?3. Нелогічний кінець У фіналі авторка все пояснює психологічними травмами героїв. Добре, це серйозна тема. І я погоджуюся. Кожен з нас має якісь травми, які перешкоджають приймати певні життєві рішення. Але тоді кінець виглядає дуже дивно:12 років страхів, уникання, невизначеності… І раптом, «я пройшла терапію, тепер можемо бути разом», «я теж пройшов терапію».Я дуже підтримую і ціную терапію, але тут це виглядає поверхнево. Наче всі проблеми розв’язалися за один короткий етап. Це довга праця над собою (за допомогою терапії також). Отже, якщо дивитися на історію Поппі та Алекса загалом, я не бачу в ній романтики. Це дуже тяжкі стосунки. Настільки тяжкі, що я навіть вже вкінці і не знала: а чи взагалі вони повинні бути разом? Оцінка: 6,5 з 10#відгук@nezabutni
👀 «Незавершені справи» Ребекки Яррос — це неймовірно цікавий роман про кохання.Після болісного розлучення Джорджія повертається до родинного маєтку. Неочікувано вона змушена співпрацювати з Ноа Гаррісоном — успішним письменником, який має завершити незакінчений роман її прабабусі.Паралельно з цим сюжетом авторка переносить нас у часи Другої світової війни. Прабабуся Джорджії, Скарлетт, неочікувано для себе зустрічає своє кохання. Але чи буде в цій історії щасливий кінець у такі тяжкі часи?Частина про минуле написана чудово. Це неймовірно чуттєва (але й сумна) історія про те, що навіть у найтяжчі часи люди закохуються. Скарлетт служить у британській армії й саме там зустрічає своє кохання — американського пілота. Вони живуть одним днем, адже не знають, що буде завтра.А ось частина про теперішнє мені не дуже сподобалася. Причини, через які сварилися головні герої (Джорджія та Ноа), чесно кажучи, були гіперболізовані. Розумієш, що в реальному житті варто було лише поговорити — і все б вирішилося. Авторка спеціально зробила драму, і це виглядало ненатурально. Як і те, що Ноа закохався в Джорджію з першої хвилини. Уже за кілька днів це було «неймовірне кохання». Чи це я такий скептик? 🤣Але фінал був дуже класний. Він справді виявився несподіваним. Ребекка Яррос уміє здивувати читача. Саме за це я ставлю високу оцінку. Книга чудова, і я раджу її прочитати поціновувачам історій про шалене кохання.І як завжди, дякую сервісу оренди книжок @bookrental_pl за чудові книжки українською в Польщі.Оцінка: 8,5 з 10#відгук@nezabutni
👀 «Життя після Кафки» чеської письменниці Магдалени Плацової — це глибока й чуттєва історія. Видавництво Анетти Антоненко Це розповідь про те, як одна людина здатна вплинути на життя й долі інших.Це історичний роман про кохання відомого письменника Франца Кафки та Феліції Бауер.Хто вона така? Які листи писав їй Кафка?Це історія про подальшу долю Феліції. Вона, єврейка за походженням, як і тисячі інших євреїв, була змушена тікати з Німеччини, коли нацисти прийшли до влади. Авторка книги проводить журналістське розслідування, завдяки якому можна дізнатися багато цікавого про життя цієї жінки, а також про життя самого Кафки.Книга мені дуже сподобалася, але вона неймовірно сумна. Війна, вимушена еміграція, геноцид… Авторка порушує надзвичайно важливі теми. Тому ця книга — не лише про відомого письменника, а й про трагічні часи ХХ століття.Рекомендую цю книгу всім, хто хоче прочитати зовсім іншу літературу. Це ніби й роман, але водночас і нонфікшн. Авторка провела колосальну роботу, тож книгу буде цікаво читати також усім, хто любить історію.Оцінка: 10 з 10#відгук@nezabutni
👀Продовжую вам показувати свої книжки від Видавництва Анетти Антоненко.Ось ці дві я планую прочитати найближчим часом. Анотації дуже цікаві:«Книга Аврори»Це вишукане зібрання текстів аргентинської письменниці, перекладачки та інтелектуалки Аврори Бернардес. Книга об’єднує листи, щоденникові записи, есеї та переклади, які дають глибоке уявлення про її багатогранну особистість і глибоку ерудицію. Вона була не лише дружиною та літературною спадкоємицею Хуліо Кортасара, але й видатною постаттю літературного світу XX століття. Книжка відкриває перед читачем інтимний світ думок, переживань та інтелектуальних пошуків жінки, яка зазвичай залишалася в тіні, але мала потужний голос
«Собака Фальконе»:Зворушлива історія про дружбу, мужність і протистояння Добра і Зла, що розгортається в унікальному середовищі Палермо — місті, де життя й боротьба мають яскраві та часто трагічні відтінки.Наділений провидницьким даром пес Уччо і непримиренний борець з мафією суддя Джованні Фальконе — стають нерозлучними друзями, підтримуючи одне одного в суворій реальності. Несподіваний ракурс оповіді, обраний автором, спонукає ще раз осмислити нещодавню історію італійського суспільства часу мафіозних воєн і початку боротьби з мафією, зваживши на складність вибору, силу дружби й непохитність духу в умовах, коли навіть найменший крок може змінити все.
Невдовзі чекайте мої відгуки на ці книги. 🙂
TGLIST.COM.UA
