Пані Наталя | Я лежала на підлозі і сльози текли градом затікаючи у вуха і ніс.Здава...

Я лежала на підлозі і сльози текли градом затікаючи у вуха і ніс.Здавалося, що життя знову подало руку і можна продовжувати жити, але виявилося, що це було лише для того, щоб знову вкласти лицем в підлогу.І вже наче звикаєш, що особливих заслуг не потрібно, щоб воно піздануло тебе по голові, але кожного разу удар все сильніший.Спочатку темніє в очах і ти не розумієш, що відбувається. Потім безсило падаєш додолу у безпам’яті. Розплющуєш очі і лише тоді біль доганяє. Наче небо в один момент падає тобі на груди і його вага ламає ребра і перетворює серце в місиво. Як сніг під ногами в плюсову температуру.Ти лежиш вся в сльозах, з очима, як в китайця, ледь щось бачиш і лише відчуваєш дзвін у вухах. Він випалює висок наскрізь. Пронизливий та пульсуючий.А потім встаєш. Встаєш з останніх сил і йдеш. Займаєшся справами, зустрічаєшся з друзями, робиш рутинні справи і наче не помічаєш тієї діри всередині. І ніхто не помічає. І ти думаєш, якщо я можу обдурити їх всіх, то і себе зможу, треба просто постаратися.Але ти не можеш і не зможеш. Бо є речі, які не залежать від тебе. На які ти не можеш вплинути. Вони не стосуються тебе і від цього стає ще гірше. Треба мати велику мужність, щоб тримати удар долі, рішення якої вже давно записане на небесах. Треба просто пережити, потерпіти, втримати небо, коли воно падає тобі на голову.В такі моменти рятує лише віра. І по вірі вашій воздасться вам. Тому я вірю. Вірю лише в краще і я знаю так воно і буде, бо іншого варіанту немає.