Пані Наталя | Уявіть, що ви випадково або не зовсім випадково втратили, наприклад, в...

Уявіть, що ви випадково або не зовсім випадково втратили, наприклад, вказівний палець руки. Ну як «втратили» — вам його відгризли або відрубали.Боляче? Звісно!Неприємно? А що тут може бути приємним?Ви прийшли до тями, заспокоїлися після больового шоку, зрозуміли, що треба діяти, і одразу поклали палець у лід. Зібралися з силами й поїхали до швидкої допомоги з величезною надією, що вам його пришиють назад.Ви їдете й розумієте, що навіть якщо його пришиють і всі тканини приживуться, він усе одно вже ніколи не буде таким, як раніше. Але ви все одно їдете, тримаєте цей пакет із льодом і самотнім пальцем усередині так акуратно, що хтось подумав би, ніби це якась бомба.А раптом усе буде добре? Раптом він навіть стане довшим, рухливішим чи, навпаки, сильнішим? Хто знає — треба пробувати.Ви вибігаєте з машини, стискаючи рушник навколо руки й тримаючи цей пакет. Біль пекельний, але ж надія вмирає останньою. Отже, треба терпіти, треба боротися!А тепер уявіть, що ви не встигли доїхати до лікарні вчасно. Або лікар не встиг усе зробити в терміни. Або, чорт знає, що взагалі сталося — і ваш улюблений вказівний палець уже «мертвий». Ну, начебто він і до цього був таким, але ось зараз вам кажуть:— Вибачте, але нам не вдалося врятувати ваш палець. Вам його лишати?Лікар коле наркоз і швиденько зашиває рану.І ось ви стоїте посеред лікарні із зашитою дурною раною й пальцем у вже не такій гарній долоні. Крутите його, намагаєтеся прикласти до руки, згинаєте і не знаєте, що з ним робити. А чого б не крутити? Адже наркоз ще діє, і ви бачите все зовсім інакше. І розумієте, що тепер треба звикати жити без нього.Справляйся! Тримайся! Добре, що рука залишилася! — повторюєте ви собі, а в голові весь час крутиться одна й та сама думка: «Треба зберегти — а раптом колись його все ж таки зможуть пришити назад».Але це «колись» ніколи не настане.