UAF | Ukrainian Armchair Front

На Foreign Affairs вийшла стаття Майкла Кофмана, де він аналізує стан російсько-української війни на порозі її п’ятого року. Ключові тези▪️ Хоча Росія зберігає тактичні переваги, її наступи не дають вирішальних проривів. Втрати в особовому складі вже перевищують можливості поповнення, економіка стагнує, а витрати на війну вже сягають 8% ВВП. Натомість Україна завершила 2025 рік у кращому становищі [краще ніж 2024 рік], ніж очікувалося, і продовжує адаптуватися.▪️ Центральним елементом залишається «зона ураження» [kill zone], де перевага в дронах безпосередньо впливає на контроль над полем бою. Росія змогла частково нівелювати українську перевагу, змістивши “зону” ближче до українських ліній. Натомість 2026-й стане продовженням боротьбою за цю перевагу. Таке собі перетягування канату — зміщення "кіл-зони" ближче до умовної лінії противника.▪️ Росія стикається з дефіцитом якісного особового складу, зростанням дезертирства та неможливістю розширювати армію. Україна має проблеми з ротацією та управлінням, що призводить до непотрібних втрат. Обидві сторони страждають від виснаження, але Росія не може досягти своїх цілей суто військовими засобами.Кофман прогнозує подальше розширення регіонального виміру війни (удари по судноплавству, порушення повітряного простору НАТО). Для України ключовим є повернення переваги в далекобійних ударах і стабілізація фронту. Путін програв обидві свої ставки 2025 року — ні обвалу української оборони, ні відмови США від підтримки не сталося. Війна залишається змаганням волі та ресурсів.Тому попри втому України [але не відчай], пише Кофман, фундаментальна невідповідність між російськими військовими можливостями та політичними цілями робить час все більш несприятливим для Кремля.Повний переклад на Друкарні. Краще прочитати повну версію. Це ж Кофман :)

Бійці 412 Nemesis розповіли про перемогу над військами НАТО на навчаннях В українських медіа широко цитується матеріал Wall Street Journal про військові навчання в Естонії у травні минулого року. Видання розповідає, як невелика група українських екіпажів БПЛА змогла за день розгромити угруповання “умовного противника”, що складалося з підрозділів військ НАТО.До складу української команди входили бійці підрозділів Сил безпілотних систем: оператори бомберів 412 бригади Nemesis та екіпажі FPV 427 бригади Rarog. Також з української сторони у навчаннях брали участь оператори FPV Інтернаціонального легіону ГУР та представники системи ситуаційної обізнаності Delta.Технології кардинально змінили і продовжують змінювати поле бою. Українські підрозділи охоче діляться набутим досвідом війни дронів з західними партнерами. Україна максимально зацікавлена у тому, щоб війська країн НАТО переосмислили тактику ведення сучасних бойових дій та якомога швидше і якісніше підготувалися до російської загрози.412 ОБрБпС NemesisInstagram | TikTok | YouTube | Facebook

Матеріал Financial Times, схоже, чимало кого заплутав щодо реального стану справ. Але якщо почати з базових речей, то стане трохи простіше розуміти, якою логікою керується війна та її учасники. Існує теорія конфлікту, яка описує універсальні механізми завершення воєнних протистоянь і зводить їх до кількох типових сценаріїв, яка нам і допоможе трохи розібратись. Щоб зрозуміти, що відбувається зараз, варто почати з базових речей: як узагалі завершуються війни та якою логікою керується російська стратегічна культура. А вона побудована на принципі гри з нульовою сумою — де виграш однієї сторони означає повну поразку іншої. У такій логіці дипломатія на поточному етапі не розглядається Кремлем як інструмент завершення війни, а лише як спосіб отримати тактичний виграш часу. Переговори для них — не фінал війни, а частина самої війни. Теорія конфліктів описує кілька типових сценаріїв завершення воєн, і саме через них варто дивитися на поточну ситуацію.У межах цієї теорії перший сценарій є найпростішим з точки зору опису та зрозумілий для багатьох, але найменш реалістичним сьогодні. Йдеться про повну воєнну поразку однієї зі сторін, коли інша отримує змогу нав’язати свої умови для досягнення всіх цілей. Наразі жодна зі сторін не має достатньої переваги для остаточного розгрому противника на полі бою, тому цей варіант у короткій перспективі виглядає малоймовірним. Другий сценарій передбачає ситуацію, коли одна зі сторін доходить висновку, що подальше витрачання ресурсів не відповідає досягнутим результатам. Цей варіант теж сьогодні малоймовірний, оскільки російське керівництво розглядає війну не лише як інструмент територіального контролю, а й як спосіб підтримання статусу великої держави в новому багатополярному світі з відповідним впливом. У межах цієї логіки такі режими традиційно допускають великі людські втрати та економічні витрати, компенсуючи внутрішні проблеми репресивними механізмами заради досягнення поставлених цілей.Третій сценарій передбачає компроміс і взаємні поступки з формуванням нових реалій. Для Кремля такий варіант невигідний, оскільки їхньою стратегічною ціллю залишається повна ліквідація української суб’єктності та розширення впливу, а будь-які домовленості сприймаються лише як тимчасова пауза перед новим етапом війни. Додатково це виглядало б як слабкість чинного керівництва Росії, а російська політична культура не передбачає відступів під зовнішнім тиском з боку американців чи європейців. Бо така країна та керівництво буде сприйматись як слабке в світі, і менші країни будуть відходити до більш впливових країн.Ну і найбільш імовірний у межах цієї логіки залишається сценарій, коли одна зі сторін втрачає здатність продовжувати війну через виснаження сил та необхідних ресурсів, та ослаблення режиму який змушений вести переговори. У прикладному вимірі це зводиться до темпів знищення військ опонента настільки, щоб створювати критичні проблеми з формуванням нових сил, та санкційний тиск партнерів, які можуть зламати залишки економіки. Тобто звести все до простого: системно робити умови продовження війни більш ризикованими втрати контролю та влади для путіна та його оточення більшими, ніж продовження війни як менш ризикований шлях для його збереження.Продовження в наступному дописі ⤵️

Завжди зʼявляюсь тоді, коли мені від вас шота нада. На цей раз треба допомогти корєшу, з котрим працюємо всю повномасштабку. Хто дуже давно на каналі, той памʼятає Володимира та фонд «Відсоння», який активно допомагав йому з усілякою гуманітаркою для його рейсів і навіть визвався зробити йому волонтерське посвідчення. Зараз засновник фонду воює в одному з батальйонів СБС, я сам майже звалив до нього, та потихеньку там збирається вся наша «околоканальна» двіжуха. Хлопаки дуже результативні та вмотивовані, тому допоможіть і їм, бо якщо вони просять (а це дуже рідко), значить так надо. Ось баночка:https://send.monobank.ua/jar/gRd1qtcGvЗібрать треба 95 000 гривнів. А для затравочки кидаю фото з Запоріжжя. В те місце, де робились фото, вже активно намагається лазить підор. На фото зі мною головний сержант нашої роти, якого разом зі мною перевели в 128 ТрО, звідки він пішов в СЗЧ і повернувся в 144-ту. Зараз поранений, бо як нормальний головний сержант з яйцями першим пішов на зачистку та отримав декілька маслін.

Я не перестаю дивуватися людям, які постійно пишуть щось типу «он країна партнер Х торгує з русаками, а допомагають нам на суму Y».Достатньо відкрити історію будь-якої великої війни, щоб побачити наприклад як це було раніше.Перша світова. США, будучи партнерами Антанти, роками вільно торгували з Німеччиною через нейтральні країни. Скандинави постачали всім сторонам товари та сировину, Нідерланди виступали реекспортерами американських товарів та сировини до Центральних держав і водночас активно торгували з Британією та Францією важливими для них товарами та сировиною. Друга світова. США та Нідерланди вільно торгували та постачали нафту Японії, яка вела війну проти їхніх партнерів та союзників (часткова навіть проти них же) аж майже до Перл-Харбора. Та інші країни, скажімо так, нейтрально-партнерські країни торгували з усіма сторонами як напряму, так і через посередників. А Швейцарія наприклад, відігравала унікальну роль, купуючи нацистське золото (часто награбоване в окупованих країнах) в обмін на швейцарські франки — єдину вільно конвертовану валюту, доступну нацистам для зовнішніх закупівель. Тому так, нам це неприємно, хотілося б, щоб було повне ембарго, але такого не буде на сто відсотків. Світ набагато складніший, існують десятки країн та компаній, які на цьому не проти заробити, чи існують сектори, де світ не може повністю чи різко зупинити торгівлю з русаками, наприклад у сфері добрив, де росіяни грають ключову роль на світовому ринку, енергоресурси, які не можна замінити за рік-два часу після того, як десятиліттями була вибудована інфраструктура з росії, і так далі. Політики в першу чергу будуть і мусять думати про себе та свою країну, а потім уже ми, так само як нам важливіше, що у нас відбувається, ніж наприклад, що там коїться у Сирії чи Білорусі.

⚡️Удар Фламінго 🦩: 4/4 влучання по підряднику виробництва Су-34/35/57 у Бєлгороді 23 вересня 2025 року.Щодо ворожої пропаганди. Противник заявляє, що з 4 ракет "до заводу долетіла лише одна", але супутникові знімки свідчать про інше: ймовірно 4/4 ракети досягли району цілі, а радіус відхилення - <80 м. Найбільша зона руйнувань (25 м) не відповідає версії про "одне влучання" - це схоже на спробу применшити наслідки.📄 Важливе уточнення: удар був не по “Белгородскому заводу фрез”, а по ТОВ «СКИФ-М» - високотехнологічному виробнику спецінструменту для обробки титану/алюмінію/композитів (CFRP-титан), критичного для авіавиробництва рф. До 70% їхньої продукції заточено під аерокосмічні матеріали; ланцюжок - МіГ і Су (Су-34/35/57).Попри війну компанія продовжувала імпорт понад $7,6 млн/рік, зокрема з Німеччини, та завозила високоточні станки/центри (Stahli FH2-505, Hermle C40U). Ураження припало по основній виробничій зоні, і з огляду на характер пошкоджень відновлення, якщо й можливе, буде довгим і складним.Співавтор посту - КіберБорошно

Європейці, які зібралися в Брюсселі сьогодні увечері осмислювали різку атаку на них з боку президента України, який звинуватив їх у невмінні «взяти на себе лідерство в захисті свободи», передає The Financial Times💬 Ми дещо зрозуміли за останні дні та тижні, — заявила прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен, прибуваючи на саміт. — Коли Європа не роз’єднана, коли ми стоїмо разом і коли ми чітко та твердо демонструємо готовність відстоювати себе, результати будуть💬 Ми багато років тісно співпрацювали зі США, але маємо робити це з повагою, без погроз один одному. Тому я сподіваюся знайти політичне рішення в рамках демократії та нашої співпраці як союзників, — сказала ФредеріксенФредеріксен зазначила, що одним із результатів дискусій стало розуміння, що «нам потрібна постійна присутність НАТО в Арктичному регіоні, включно навколо Ґренландії».💬 Ми завжди приймали лідерство США, це абсолютно природно, — заявив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск. — Але для всіх нас дуже важливо розуміти різницю між домінуванням і лідерствомПрем’єр-міністр Ірландії Міхал Мартін заявив, що відносини між ЄС та США залишаються критичними, додавши, що «обидві сторони мають докладати зусиль для цих відносин і вдихати в них нове життя».Обговорення під час вечері було затьмарене атакою Зеленського на країни, які з 2022 року надали його державі майже €200 млрд військової та фінансової допомоги. Кілька лідерів зазначили, що важливо не втрачати з уваги війну в Україні серед дискусій про Ґренландію.Ця була вкрай незвичайна критика з боку Зеленського, яка пролунала після зустрічі з Трампом. Запитаний FT, чому Зеленський обрав настільки різку критику Європи, високопосадовий помічник українського президента пояснив, що той прагнув спонукати Європу до дій. Європа, за його словами, «має стільки сили», але постійно недооцінює її.«Кожного разу, коли ми намагаємося щось зробити [у партнерстві] з Європою», вони неохоче діють сміливо як єдина сила, додав посадовець. Натомість вони чекають «позитивного» сигналу від США щодо того, як діяти.💬 Це дивно, — додав посадовець. — Європа — велика сила, але їй бракує сміливості це визнатиПрем’єр-міністр Нідерландів Дік Схооф відповів, що розуміє розчарування Зеленського.💬 Він веде війну майже п’ять років, жахливу війну, яка триває безупинно, і агресія Росії анітрохи не слабшає, — сказав він. — Велике питання — чи готовий він до миру. Тим часом ми спілкуємося один з одним: Європа, США та Україна. Я розумію його розчарування, але ми дуже наполегливо працюємо над цим

В прифронтових містах атмосфера вистражданої правди та простолінійності. Тут речі називають своїми іменами в обхід м'якотілих формулювань. Бо тут гостріше болить, гучніше гримить. Бо стіни будинків лунають голосом незручних істин. Але куди правду подіти? Ібо качелі проти ТЦК-ЗСУ мають одну мету — зрив мобілізації, а відтак крах колективної боєздатності через СЕПСИС ТИЛУ. А далі, введення колективного організму нації в режим аутоімунного захворювання. Орєшнік ніщо порівняно з антимобілізаційною кампанією накресленою в кабінетах лубянки. Хто не воює чи не сприяє міці фронту, той масштабує успіхи росії. Ухилянт — зброєносець і шнир окупанта. Настав час коли бездіяльність і абстрагованість від викликів війни є найвищим злочином, себто колаборантством. За це потрібно буде понести відповідальність. А тому — війна ухилянтам, джихад байдужим. #Єбаш_ждунів_та_ухилянтам#Війна_ухилянтам #ТЦК=ЗСУ #ТЦК_ULTRAS P.S. дякую невідомим патріотам за правильні та праведі графіті у прифронтових містах.Масштабуймо опір ухилянтській мразоті!

Сьогодні у ватніків сакральна дата — 1418 днів війни. Для них це просто вимір часу, а дуже яскравий та зручний символ перемоги, яким накачували поколіннями через призму величі та могутності.1418 днів або 3 роки, 10 місяців і 18 днів. Саме стільки тривав окремий етап Другої світової війни, який радянська історіографія виокремила під назвою «Велика вітчизняна». Йдеться про період з червня 1941 року до травня 1945-го. Це варто зафіксувати як з ідеологічних міркувань, так і для розуміння масштабів і темпів.За цей час нацистська Німеччина змогла розгорнути стратегічний наступ одразу на кількох напрямках.Група військ «Північ» пройшла від району Сувалки та Каунаса до Ленінграда, подолавши з боями майже тисячу кілометрів.Група військ «Центр», яка стартувала з району Брест–Білосток, підійшла до Москви, пройшовши з боями до 1200 кілометрів.Група військ «Південь» з території Польщі та Румунії вийшла до Кавказу, з бойовим шляхом до 1300 кілометрів. Кампанія швидкої перемоги не принесла. Війна перейшла у фазу виснаження. Наразі це не ключовий момент, ключове тут розуміння хронології та темпів. Після піку наступу почався зворотний рух.Радянський союз зміг стабілізувати фронт шляхом поглинання колосальних втрат. Відновила систему управління. Перевела економіку у режим повної мобілізації, зокрема за рахунок масштабної допомоги з боку США.Далі розпочався системний наступ. Не одномоментний. Не лінійний. Це була серія операцій. Послідовних. З високою ціною втрат як серед людей, так і техніки. З постійним нарощуванням ресурсу. Фронт рухався на захід не швидко, а поступово.У період 1942–1945 років радянські війська пройшли понад 2000 кілометрів від ключових точок початку контрнаступу — району Сталінграда або лінії під Москвою — до Берліна, з урахуванням маневрів і зигзагів фронту. Пряма відстань від Сталінграда (передгір'я Кавказу і річки Малка) до Берліна становить більше 2200 кілометрів, від Москви — 1609, але реальний шлях наступу сягав до 2500 кілометрів через масштабні операції.Фіналом став штурм і взяття Берліна. Після років тяжких боїв. В умовах складної логістики. З технікою того часу. Усе це потрібно лише для фіксації дистанцій, які були пройдені за 1418 днів в обидві сторони. І для розуміння реального масштабу того, що сьогодні подається як «велічіє», на тлі нинішньої війни, де просування вимірюється десятками кілометрів на рік, а сам факт стримування держави з такою ресурсною базою, економікою, та наслідством радянського союзу як у росії, є окремим показником наших сил при всіх наших проблемах.

Сьогодні розганяли, що в Венесуелі відбувається переворот, а виявилось, що ганялись всі за дроном.Але все ж таки пару думок напишу. Операція, яку провели американці, була не просто вдалою, а зразково продуманою з точки зору задуму, техніки й таймінгу.Мадуро з дружиною взяли прямо в ліжку. Уся історія вклалася в пів години. Картинка — ідеальна. Саме така, яку люблять камери і соціальні мережі. Інфополе забите повністю. Десятки тисяч дописів щодня. Америка — стронг, все в цьому дусі. Трамп і його команда акуратно знімають вершки, конвертуючи швидку дію в політичний капітал. Власне, з медійної точки зору все зроблено правильно і навіть показово.Але при цьому варто не плутати яскраву операцію з відповіддю на головне питання — що буде далі.А далі, на мою особисту думку, починається складне. Сам факт вивезення Мадуро не створює стабільності автоматично. Не створює взагалі. Венесуела — це фрагментований простір зі значною кількістю збройних угруповань, розірваними ланцюгами управління й відсутністю єдиного центру контролю. Наскільки я зрозумів із прочитаного за ці пару днів.Питання залишається відкритим у всіх, хто розуміється на латинській Америці: чи відбудеться акуратний транзит влади, а не затяжна турбулентність за зразком Лівії чи Ємену.