Україна вже багато років живе у боротьбі за своє право бути вільною і незалежною державою. Російсько-українська війна стала тяжким випробуванням для всього нашого народу. Вона принесла у мирні міста і села біль, тривогу, втрати та нескінченне чекання. Але водночас саме ця війна показала світу силу українців — силу людей, які у найтемніші часи здатні об’єднатися, стати на захист рідної землі й пожертвувати найдорожчим заради майбутнього своєї країни.Сьогодні Україна тримається на мужності своїх Захисників — звичайних людей, які ще вчора працювали, будували плани, жили мирним життям, а сьогодні стали воїнами. Кожен із них — окрема доля, окрема історія жертовності та любові до Батьківщини.28 травня Макарівщина у скорботі прощалася із Захисником України — Романом Валерійовичем Бугаєнком. Людиною щирого серця, світлої душі та великої внутрішньої доброти. Людиною, яка без вагань стала на захист рідної землі у найважчий для країни час.Роман Бугаєнко народився 20 березня 1987 року в Макарові на Київщині. У ранньому віці втратив маму . Хлопця виховувала бабуся. Атестат про повну середню освіту здобув у Макарівській школі № 2.У 2004 році вступив на стаціонарне навчання до Київського аграрного університету. Проте життєві обставини змусили його перевестися на заочну форму навчання. Однак університет Роман закінчив з відзнакою. Попри труднощі, Роман не зупинявся, прагнув самостійно будувати своє життя, чесно працювати й бути опорою для бабусі.Після отримання вищої освіти, через певні обставини, не вступив до аспірантури та розпочав трудовий шлях. Працював торговим представником у компаніях «Сан Інтербрю» та «Кока-Кола». Згодом повернувся до рідного Макарова та влаштувався до гольф-клубу «Гольф-стрім» у Гавронщині. Останнім місцем його роботи стала логістична компанія.Роман був людиною праці — відповідальною, щирою та скромною. Він не прагнув гучних слів чи визнання, але всюди залишав по собі добру пам’ять. Його поважали за чесність, людяність і вміння підтримати у складну хвилину. Він умів слухати, умів співпереживати, умів бути поруч тоді, коли це було найбільше потрібно.Коли над Україною нависла смертельна загроза російської агресії, Роман не залишився осторонь. Він став на захист територіальної цілісності та незалежності України. Попри всі прохання бабусі не йти на фронт, відповів, що він є українцем. І саме він має захищати дітей України, як його вчила мама, а потім і бабуся.Солдат Роман Бугаєнко служив помічником гранатометника 2-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 7-ї роти оперативного призначення 3-го батальйону оперативного призначення військової частини 3018 Національної гвардії України.Серед побратимів Роман залишив по собі пам’ять як про надзвичайно світлу людину. Навіть у найважчі моменти його добрий, щирий і теплий погляд допомагав іншим триматися. Він був виконавчим, відповідальним, надійним. На таких людях — чесних, працьовитих і чистих душею — тримається наша країна.6 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Федорівка Покровського району Донецької області, життя Романа Бугаєнка обірвалося.Для рідних, друзів і побратимів Роман назавжди залишиться людиною світла і доброти. Людиною, яка вміла підтримати словом, подарувати спокій і впевненість навіть у непрості моменти. Його життя було прикладом чесності, працьовитості та людяності.Сьогодні Макарівщина проводжала у вічність свого Захисника з болем і вдячністю. Болем — бо війна забирає найкращих. Вдячністю — бо саме завдяки таким людям Україна продовжує жити, боротися і стояти.Пам’ять про Романа житиме у серцях тих, хто його любив і знав. У спогадах про його щирість, добре серце і відданість людям. Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто до останнього був вірним Україні та своєму обов’язку.Схиляємо голови у скорботі.Дякуємо за мужність і жертовність.Вічна пам’ять Герою.Вічна слава Захиснику України.Романа Бугаєнка поховали на Алеї Слави на кладовищі у Макарові.https://www.facebook.com/makrikm - джерело інформації та фото
Результати футбольних матчів за участі команд МакарівщиниWHITEBIT SUPERLEAGUE2017 р.н. (6+1) (тренери Я. Шалон та О. Жгут)Golden League7-й турФСК МАКАРІВ – КАСКАД Бровари 2:3Silver League7-й турФСК МАКАРІВ-2 – АКАДЕМІЯ АЛІЄВА-2 Буча 1:1* * *2014 р.н. (8+1) (тренери Р. Головатюк та О.Жгут)Silver League2-й півфінал за 5-те місцеФСК МАКАРІВ – ДЮСШ-26 Київ 4:0 (Дмитро Федоров (дубль), Єгор Жгут, автогол)За результатами двох півфінальних матчів наші земляки отримали змогу позмагатися за 5-ту сходинку турніру ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИЙ ЧЕМПІОНАТ БУЧАНСЬКОГО РАЙОНУ2009/2010 р.н. (тренери Р. Головатюк та О. Жгут)9-й турФСК МАКАРІВ – ДЮФК ТАЛАНТ Глеваха 3:2 (Михайло Василенко, Назар Бондар, Ярослав Рубанчук)ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИЙ ЧЕМПІОНАТ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІU-15 (2011/2012 р.н.) (тренер О. Жгут)Перша ліга13-й турФСК МАКАРІВ – ФАВОРИТ Бориспіль 5:2 (Ілля Цибровський (дубль), Назар Бондар, Назар Литвин, Максим Тарасенко)* * *U-13 (2013/2014 р.н.) (тренер В. Щербаков)14-й турФСК МАКАРІВ – СФК СОКІЛ М.-Рубежівка 5:1 (Ілля Мацеєв (пента-трик))* * *U-11 (2015/2016 р.н.) (тренер Р. Головатюк)14-й турФСК МАКАРІВ – СФК СОКІЛ М.-Рубежівка 2:3 (Денис Гусар, Михайло Нестерчук)* * *U-9 (2017/2018 р.н.) (тренер Я. Шалон)4-й турДЮСШ БОРОДЯНКА-ПОЛІССЯ – ФСК МАКАРІВ – 0:3ФМР ДЮСШ Фастів – ФСК МАКАРІВ 7:05-й турДЮСШ БОРОДЯНКА-ПОЛІССЯ – ФСК МАКАРІВ – 0:2ФМР ДЮСШ Фастів – ФСК МАКАРІВ 3:16-й турДЮСШ БОРОДЯНКА-ПОЛІССЯ – ФСК МАКАРІВ – 2:2ФМР ДЮСШ Фастів – ФСК МАКАРІВ 7:0Наймолодші учасники обласної першості від Макарівщини посіли друге місце у своїй групі і, на жаль, не вийшли у фінал.SFCK BETKING SPRING 2026Друга ліга5-й турФСК Макарів-Saints – ВАЛЬКІРІЯ Київ 3:2 (Іван Ющенко (дубль), Денис Расюк) ЧЕМПІОНАТ БУЧАНСЬКОГО РАЙОНУВища ліга15-й турІСКРА Наливайківка – СК ЗАБІР’Я -:+ (відмова Іскри) ЧЕМПІОНАТ КИЇВЩИНИПартизан закінчив ювілейний чемпіонат Київщини на 6-й сходинці в турнірній таблиці. Це найвищий показник за 4 сезони у обласні першості. До цього двічі було 10-те місце, та минулого року 8-ма сходинка.t.me/makariv_media 👈наш Telegram-канал
Війна залишає по собі не лише зруйновані міста й спалені дороги. Найстрашніше її слід — це людські долі, життя, які вона калічить і обриває. Вона забирає у дітей батьків, у дружин — чоловіків, у матерів — синів. Вона випробовує людину на межі можливого, змушуючи проходити крізь біль, страх, поранення, полон і виснаження.Особливо боляче, коли навіть після повернення з війни серце Захисника не витримує всього пережитого. Бо війна продовжує жити у ранах, у спогадах, у тиші безсонних ночей і в тягарі пережитих страждань.Сьогодні Макарівська громада прощається із Захисником України — Володимиром Миколайовичем Павленком.Володимир Павленко народився 19 січня 1993 року в селі Маковище на Макарівщині. Атестат про повну середню освіту здобув у місцевій школі.Саме у рідному селі він зустрів свою долю — дівчину Аліну. Вони створили сім’ю, будували спільне життя, мріяли про майбутнє. У 2015 році у подружжя народився син Артем, який став найбільшою радістю й гордістю для батька.Володимир був людиною родини — люблячим чоловіком, турботливим батьком, людиною, яка жила заради своїх близьких і прагнула для них мирного та щасливого життя.У грудні 2024 року він став на захист територіальної цілісності та незалежності України. Солдат Володимир Павленко служиврозвідником-гранатометником 2-ї розвідувальної групи спеціального призначення 2-го загону спеціального призначення 71-ї окремої аеромобільної бригади.Він виконував складні та небезпечні бойові завдання, щодня ризикуючи власним життям заради України, заради своїх рідних, заради майбутнього свого сина.30 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Волноваському напрямку, будучи пораненим, Володимир потрапив до російського полону. Там він пройшов через тяжкі випробування, фізичний біль і моральні страждання, які важко уявити тим, хто не бачив війни зблизька.Після повернення додому на нього чекала важка операція та довга, виснажлива реабілітація. Але навіть після всього пережитого Володимир мужньо боровся за життя. Він тримався заради родини, заради дружини й сина, заради тих, хто любив і чекав його.Поруч із ним увесь цей час була дружина Аліна. Вона безмежно любила свого чоловіка — він був її підтримкою, її душею, її найближчою людиною. Разом вони боролися за кожен день, за кожну надію, за право просто жити поруч.Та, на жаль, серце Володимира не витримало всіх випробувань війни.19 травня 2026 року Захисник відійшов у вічність.Сьогодні ми проводжаємо в останню путь воїна, який пройшов через пекло війни й полону, але до останнього залишався сильним духом.У нього залишилися дружина Аліна, син Артем, батьки, рідні та близькі — люди, для яких він назавжди буде Героєм, прикладом мужності, витримки й незламності.Неможливо знайти слова, які здатні полегшити цей біль. Але ми можемо зберегти пам’ять про Володимира — людину, яка любила життя, любила свою родину і віддала здоров’я та сили заради України.Його ім’я житиме у серцях рідних, у пам’яті побратимів, у вдячності громади.І поки живе пам’ять — живе й він.Схиляємо голови у глибокій скорботі.Дякуємо за мужність, стійкість і жертовність.Володимира Павленка поховали на кладовищі у Маковищі.https://www.facebook.com/makrikm - джерело інформації та фото
Війна безжально розділяє людські життя на «до» і «після». Вона змушує мирних людей брати до рук зброю, залишати свої домівки, родини, звичну працю — і ставати на захист країни. Вона приносить у родини тривале чекання, біль невідомості і гіркі звістки, яких найбільше бояться матері, дружини й діти.Особливо важко усвідомлювати втрати тих чоловіків, які були справжньою опорою для своєї сім’ї — турботливими батьками, чоловіками, синами. Тих, хто мріяв жити поруч із рідними, бачити, як дорослішають діти й онуки, будувати майбутнє у вільній Україні. Але війна вирішила інакше.Сьогодні Макарівська громада з болем у серці прощається із Захисником України — Олексієм Олександровичем Бенденком.Олексій Бенденко народився 1 січня 1983 року у селі Калмазове на Кіровоградщині. У 2000 році переїхав до Вінницької області. Саме там доля подарувала йому зустріч із майбутньою дружиною Тетяною. Подружжя створило сім’ю, у якій народилися й виросли три доньки. Для своїх дітей Олексій був люблячим батьком, підтримкою та прикладом працьовитості й відповідальності.У 2006 році родина переїхала на постійне місце проживання до Макарова. Тут Олексій працював механіком у Макарівському районному дорожному управлінні. Його знали як людину праці — спокійну, відповідальну, надійну. Він жив звичайним життям українця, який чесно працював заради своєї родини та майбутнього дітей.У 2015 році Олексій був призваний до лав Збройних Сил України та брав участь в антитерористичній операції. Уже тоді він став на захист держави, коли Україна потребувала своїх синів.А коли у 2022 році на українську землю прийшла повномасштабна війна, він знову не залишився осторонь.У лютому 2022 року Олексій став на захист Макарова. Виконував бойові завдання у лавах тероборони в районі лікарні.У червні 2022 року Олексій Бенденко став на захист територіальної цілісності та незалежності України. Солдат Олексій Бенденко служив стрільцем-зенітчиком зенітно-ракетного взводу мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.Він мужньо виконував свій військовий обов’язок, захищаючи українську землю від ворога, вірячи у Перемогу та мріючи повернутися додому до своїх рідних.7 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області Олексій Бенденко зник безвісти.Для рідних почався важкий і виснажливий час очікування. День за днем вони жили надією, вірили у диво, чекали бодай якоїсь звістки. Мати, сестра, дружина Тетяна, доньки й онука до останнього сподівалися, що Олексій повернеться живим.Та, на превеликий жаль, війна знову принесла страшну правду.Лише у травні 2026 року родина отримала сповіщення про загибель Захисника.Сьогодні ми проводжаємо в останню путь людину, яка віддала своє життя за Україну, за мирне майбутнє своїх дітей і кожного з нас.Неможливо знайти слова, які здатні втамувати біль родини. Неможливо повернути чоловіка, батька, сина, дідуся. Але ми можемо і повинні пам’ятати, якою ціною виборюється наша свобода.Олексій прожив життя чесно і гідно. Був людиною праці, людиною родини, людиною честі. А у вирішальний момент став Воїном.Його ім’я назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, побратимів і всієї громади.Герої не вмирають.Вони живуть у нашій пам’яті, у сльозах рідних, у тиші молитви й у кожному мирному дні, який вони для нас вибороли.Схиляємо голови у глибокій скорботі.Дякуємо за мужність і самопожертву.Поховали Олексія Бенденка на Алеї Слави на кладовищі у Макарові.https://www.facebook.com/makrikm – джерело інформації та фото
Всю ніч Київщина перебувала під масованою ворожою атакою. Ворог бив дронами та ракетами по мирних населених пунктах. Під ударом — звичайні домівки людей, наше мирне життя.На жаль, у Бориспільському районі постраждали п’ятеро людей. Чоловіка та жінку з осколковими пораненнями госпіталізовано до місцевої лікарні. Ще трьом жінкам медичну допомогу надали на місці.Також у Фастівському районі травмовано жінку 1984 року народження. Медична допомога надана на місці.Станом на зараз наслідки атаки фіксуємо у шести районах області.У Бучанському районі виникла пожежа складської будівлі та двох автомобілів.В Обухівському районі пошкоджено три приватні будинки.У Броварському районі — три приватні будинки, автомобіль та підприємство.У Бориспільському районі пошкоджено багатоповерховий будинок, шість автомобілів, підприємство, приватний будинок та господарські споруди.У Фастівському районі пошкоджено багатоповерховий будинок. У Білоцерківському районі — приватний будинок.У багатьох місцях триває ліквідація пожеж. Всі оперативні служби працюють безперервно. Разом із громадами та партнерами вже організовуємо допомогу людям, чиє житло постраждало.Ворог вкотре воює проти самого життя. Хоче посіяти страх і зламати нас. Але Київщина вистояла і тримається. Ми допоможемо кожній постраждалій родині, відновимо все пошкоджене та обов’язково станемо ще сильнішими.@Mykola_Kalashnyk
‼️ До уваги мешканців Макарівської громадиУ с-щі Макарів зафіксовано випадок сказу у безпритульного кота. У зв’язку з цим населені пункти громади, а саме: с-ще Макарів, с. Колонщина, с. Вишеград, с. Мар’янівка, с. Гавронщина, с. Плахтянка, с. Почепин, с. Наливайківка, с. Маковище, с. Копилів, с. Калинівка, с. Липівка, с. Лозовик, с. Фасівочка, с. Завалівка, с. Зурівка, с. Мотижин, с. Людвинівка, с. Фасова, с. Юрів, с. Копіївка, с. Ситняки віднесено до загрозливої зони.💉 З 09 травня по 09 липня 2026 року на цих територіях діятимуть карантинні обмеження та проводитиметься безкоштовна вакцинація собак і котів проти сказу. Щеплення здійснюватимуть фахівці Бучанської районної державної лікарні ветеринарної медицини.📌 Запис на вакцинацію здійснюється за адресою: с-ще Макарів, вул. Димитрія Ростовського, 152📲 Контактні телефони:▫️ 050 259 09 90 - КУДЛАЙ Елла Валентинівна▫️ 050 771 43 16 - КІЦУН Сергій Іванович▫️ 097 740 51 17 - НЕДЗЕЛЬСЬКИЙ Ігор Володимирович.‼️ Щеплення безкоштовне. За бажанням власників тварин можна вакцинувати і в приватних клініках, але про це обов’язково потрібно повідомити державну ветеринарну службу.Просимо мешканців поставитися відповідально та подбати про безпеку своїх тварин і оточення.
Результати футбольних матчів за участі команд МакарівщиниWHITEBIT SUPERLEAGUE2017 р.н. (6+1) (тренери Я. Шалон та О. Жгут)Golden League6-й турФСК МАКАРІВ – UPTOWN-2 Київ 4:2Silver League6-й турФСК МАКАРІВ-2 – ФК ОЛІМПІК-3 Київ 2:1* * *2014 р.н. (8+1) (тренери Р. Головатюк та О.Жгут)Silver League5-й турФСК МАКАРІВ – ЧАЙКА-2 Вишгород 1:1 (Єгор Жгут)ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИЙ ЧЕМПІОНАТ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІU-15 (2015/2016 р.н.) (тренер О. Жгут)Перша ліга11-й турФСК МАКАРІВ – СФК СОКІЛ (М. Рубежівка) 4:1 (Назар Литвин (дубль), Кіріл Сябренко, Владислав Бондарчук)* * *U-13 (2013/2014 р.н.) (тренер В. Щербаков)12-й турФСК МАКАРІВ – «КОЛОС-КОВАЛІВКА» Глеваха 0:9* * *U-11 (2015/2016 р.н.) (тренер Р. Головатюк)12-й турФСК МАКАРІВ – «КОЛОС-КОВАЛІВКА» Глеваха 0:5SFCK BETKING SPRING 2026Друга ліга1-й турФСК Макарів-Saints – БЛАГОРА ІНВЕСТ Крюківщина 4:1 (Андрій Скоряк, Ярослав Сопленко (хет-трик))2-й турФСК Макарів-Saints – GAVA FUTSAL TEAM Київ 3:1 (Андрій Скоряк, Руслан Лазебний, Іван Ющенко)3-й турФСК Макарів-Saints – TLT Київ 5:5 (Артем Міцюля, Андрій Скоряк (дубль), Богдан Башкір, Данило Вертелецький)ЧЕМПІОНАТ БУЧАНСЬКОГО РАЙОНУВища ліга13-й турІСКРА Наливайківка – АКОЛ Петропавлівська Борщагівка 0:1ЧЕМПІОНАТ КИЇВЩИНИ22-й турПАРТИЗАН Кодра – КНУБА Київ 1:0 (Анатолій Фурсенко)Партизан здобуває важку перемогу, і за два тури до закінчення змагань виходить на 5-ту сходинку в турнірній таблиці… t.me/makariv_media 👈наш Telegram-канал
Війна не просто змінює карти і кордони — вона змінює людські долі...Вона приходить у життя тихо, але залишає після себе глибокий біль, який не минає з часом. Вона забирає тих, хто був опорою для родини, хто щодня працював, будував, підтримував інших і жив звичайним, чесним життям.У цій боротьбі Україна втрачає своїх найкращих — людей праці, людей честі, людей великого серця. Тих, хто не шукав війни, але коли вона прийшла — не відступив. Не сховався. Не залишив свій обов’язок на інших.Сьогодні ми схиляємо голови у глибокій скорботі, прощаючись із Захисником України — Миколою Несукаєм.Микола Петрович Несукай народився 4 вересня 1971 року у селі Зелене Донецької області. Атестат про базову середню освіту отримав у місцевій школі. Згодом закінчив сільськогосподарський технікум у місті Слов’янськ.Свою трудову діяльність він присвятив сільському господарству. Протягом 30 років працював механіком-трактористом у Криворізькій громаді. Це була справа, яку він знав і любив, у якій був справжнім фахівцем. Його поважали за відповідальність, сумлінність і готовність допомогти. Він був із тих людей, на яких можна покластися без зайвих слів.У житті Микола Петрович був щирим, скромним і чуйним. Любив свою родину, шанував українські традиції, був активним учасником життя громади. Його добре слово, його підтримка, його людяність залишаться у пам’яті всіх, хто мав щастя його знати.У липні 2024 року він добровільно став на захист територіальної цілісності та незалежності України. Обрав шлях воїна — свідомо, гідно, без вагань.Старший солдат Микола Несукай служив стрільцем-помічником гранатометника 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Під час служби проявив мужність, стійкість і самовідданість. Вірно виконував накази, дбав про побратимів, був прикладом сили духу та відданості.16 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоіванівка Суджанського району Курської області, життя Миколи Петровича обірвалося.Для рідних і друзів він назавжди залишиться люблячим батьком, вірним товаришем, людиною, яка вміла підтримати і розділити будь-який момент життя. Його доброта, його принциповість, його людяність залишили глибокий слід у серцях тих, хто його знав.Сьогодні ми стоїмо перед болем втрати, який неможливо виміряти словами. Але поруч із цим болем — велика вдячність. За його працю. За його чесне життя. За його мужній вибір стати на захист України.Такі люди не зникають безслідно. Вони залишаються у пам’яті рідних, у спогадах друзів, у вдячності громади і в історії держави.Його життя — це приклад гідності.Його вчинок — це приклад відваги.Його ім’я — це частина нашої спільної пам’яті.І поки ми пам’ятаємо — він живе.Схиляємо голови у глибокій скорботі.Дякуємо за подвиг.Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.Миколу Несукая поховали на кладовищі у с. Фасова.Джерело інформації та фото
28 квітня 2026 року у військовому гарнізоні в селищі Князе-Волконське-1 (Хабаровський край) відбувся замах на російського воєнного злочинця — генерал-майора Азатбека Омурбекова. Про це InformNapalm повідомляє у Фейсбуці.У 2022 році Омурбеков командував 64-ю окремою мотострілецькою бригадою та віддавав накази російським катам під час окупації Андріївки та Липівки.За наявною інформацією, вибуховий пристрій спрацював у поштовій скриньці на сходовій клітці житлового будинку. Внаслідок вибуху загинув командир батальйону навчального зв’язку підполковник Кузьменко, ще кілька осіб отримали поранення.Стан самого Омурбекова наразі невідомий. Інцидент намагаються приховати.Нагадаємо, що українська влада та кілька розслідувальних проєктів пов’язують 64-у окрему мотострілецьку бригаду із вбивствами мирних жителів на Макарівщині (Андріївці, Липівці, на дорозі Липівка – Макарів та Липівка - Королівка). Про роль Омурбекова йдеться і в фільмі-розслідуванні Радіо Свобода, автором якого є журналіст Дмитро Джулай.
Російсько-українська війна триває вже роки, змінюючи долі людей, стираючи звичне життя і залишаючи після себе глибокі рани. Вона проходить через кожну родину, через кожну громаду, нагадуючи про ціну свободи і незалежності. У цій боротьбі Україна втрачає своїх синів — тих, хто ще вчора жив поруч із нами, а сьогодні назавжди залишається в пам’яті.Є імена, які звучать тихо, без зайвих слів, але залишають після себе глибокий слід у серцях людей. Це імена тих, хто жив поруч із нами — працював, виховував дітей, підтримував близьких, був частиною своєї громади. І лише у найважчий час ці люди стають воїнами — не заради слави, а заради обов’язку, заради тих, кого люблять.Сьогодні ми проводжаємо в останню путь саме таку людину — Сергія Ганагу.Сергій Миколайович Ганага народився 30 червня 1977 року в селі Фасова на Макарівщині. Його дитинство пройшло у Макарові, де він зростав, формувався як особистість і знаходив своє місце у житті.Атестат про повну середню освіту отримав у Макарівській середній школі №1. У 1995 році був призваний на строкову військову службу до лав Збройних сил України. Службу проходив сумлінно, відповідально, і у 1997 році демобілізувався у званні старшого сержанта.У січні 2023 року, коли Україна вже жила в умовах повномасштабної війни, Сергій знову став на захист територіальної цілісності та незалежності держави.Старший сержант Сергій Ганага з позивним «Старовір» служив командиром відділення у складі 32-ї окремої механізованої бригади. Пройшов навчання в Німеччині, після чого виконував бойові завдання поблизу населеного пункту Берестове Харківської області.Під час служби отримав поранення. Після лікування був переведений до Житомирської області, де продовжив службу на посаді начальника сховища відділення зберігання військово-технічного майна 144-го окремого батальйону територіальної оборони.Він не залишив службу, не відступив, залишався вірним присязі до кінця.16 квітня 2026 року Сергій був відправлений у відпустку за станом здоров’я. Але вже 23 квітня його стан різко погіршився. Захисника було госпіталізовано до Макарівської лікарні, де його серце зупинилося в приймальному відділенні.У нього залишилися мати, дружина, дві доньки та онук – ті, для кого він був опорою, захистом і частиною життя.Сергій не прагнув гучних слів. Він просто робив те, що вважав правильним. Жив чесно. Служив віддано. І пішов, залишивши по собі пам’ять справжньої людини.Сьогодні ми не лише прощаємося – ми дякуємо.За витримку. За відповідальність. За вибір, який не кожен здатен зробити.Його шлях завершився, але його приклад залишається з нами.І поки ми пам’ятаємо – він поруч.У нашій пам’яті, у нашій вдячності, у кожному мирному дні, за який він боровся.Вічна пам’ять Сергію.Вічна шана Захиснику України.Поховали Сергія Ганагу на Алеї Слави на кладовищі у Макарові.https://www.facebook.com/makrikm 👈джерело інформації та фото
