🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Ставлю чашку на стіл із гучним звуком і повільно відкидаюсь на жорстку спинку крісла, дивлячись йому в очі.— Все, що відбувалося до цього — це був лише довгий і болісний початок, Давиде.— Початок чого саме? Поясни мені.— Початок мого власного світу. Моїх власних правил.​Він мовчить, не перериваючи мене. А я відчуваю, як усередині з новою силою прокидається те саме холодне, нещадне полум’я, яке єдине тримало мене живою весь цей жахливий час після вибуху.— Усе своє життя я була змушена стояти осторонь і дивитися, як чоловіки вирішують долі тисяч людей. Як вони по-хазяйськи сидять за дубовими столами, ділять чужі території, брудні гроші та абсолютну владу. Я бачила, як вони поблажливо посміхаються жінкам і щиро думають, що ми — просто красиве, дороге доповнення до їхніх великих і кривавих імперій.​Мої пальці мимоволі стискаються на шкіряному підлокітнику крісла до білих кісточок.— А я більше ніколи не хочу бути просто доповненням до чиєїсь величі.Давид дивиться на мене мовчки, неймовірно уважно, наче бачить мене вперше.— Я не хочу бути чиєюсь слухняною донькою. Не хочу бути чиєюсь зручною дружиною. Не хочу бути черговою красивою лялькою в дорогій дизайнерській сукні, яку виводять у світ як трофей.​Мій голос стає все жорсткішим, він звучить як метал, що б’ється об камінь. Він стає гострішим за будь-який ніж.— Я хочу, щоб кожен із них боявся мене так само сильно, як вони бояться будь-якого найвпливовішого чоловіка в цьому жорстокому світі.— Олівіє, зупинись, ти зараз говориш небезпечні речі…— Ні, ти дослухай мене до кінця, раз уже спитав.​Я нахиляюсь трохи вперед, скорочуючи відстань між нами до мінімуму.— Раніше жінку в нашому колі ніхто ніколи не сприймав як серйозного, самостійного гравця. Максимум, на що ми могли розраховувати — це статус тимчасової проблеми. Гарної проблеми. Іноді зручної проблеми. Іноді прикрої перешкоди.В очах Давида щось різко змінюється, там спалахує розуміння масштабу мого задуму.— А я змушу їх усіх, до останнього виродка, назавжди переглянути це іржаве правило. І певні жінки отримають владу, для якої вони їбашать щодня.​У кімнаті знову западає тиша. Довга, густа, напружена до межі, наче перед грозою. А потім Князєв дуже тихо, майже пошепки, запитує:— І скільки людської крові буде пролито в цій твоїй великій революції?Дивлюся йому прямо в очі, не відводячи погляду ні на мить. І чесно, без жодних прикрас, відповідаю:— Рівно стільки, скільки знадобиться для того, щоб вони нарешті схилили коліна.Уже сьогодні о 00:00 🔥