🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Князєв миттєво реагує на мій рух і відсторонюється на кілька сантиметрів, заглядаючи мені в обличчя.— Бляха, Олівіє, вибач мені, я зовсім забув про твій стан, — шепоче він із явним каяттям у голосі.— Якщо ти зараз справді припиниш мене цілувати тільки через мої довбані ребра, я тебе щиро зненавиджу, Князєв, — відповідаю я, намагаючись вирівняти дихання.​Його очі моментально темнішають, наповнюючись чимось важким і густим.— Караєва, ти зараз взагалі не в тому фізичному стані, щоб говорити мені такі провокаційні речі.— А ти зараз точно не в тому стані, щоб намагатися мене повчати чи виховувати.​Чоловік тихо й хрипко сміється прямо мені в губи, а потім знову цілує мене. Цього разу він діє набагато повільніше, обережніше, з такою делікатністю, наче я — тендітна кришталева ваза, яка може розсипатися на дрібні друзки просто в нього в руках. І це відчуття, сука, настільки незвичне й нове для мене, що всередині все мимоволі стискається в тугий вузол. Бо зі мною ніколи в житті не поводилися подібним чином. Не так обережно. Не так ніжно. Не так, наче я справді представляю для когось якусь велику цінність.​Його обійми поступово стають міцнішими, створюючи навколо мене захисний кокон, і я врешті-решт дозволяю собі повністю розслабитися, довірливо поклавши голову йому на плече. Я чітко чую, як глухо й прискорено б’ється його серце під тонкою тканиною футболки, і від цього монотонного звуку мені чомусь стає набагато спокійніше. Виникає дивне відчуття, наче я справді нарешті повернулася додому після довгої та виснажливої подорожі.«Мережа брехні» вже сьогодні о 00:00