Ксю Бадб | Еротика на Букнет

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Інакше я б тобі, особисто не телефонувала серед ночі. Ти ж знаєш мої принципи.​Він знову замовкає. Цей чоловік ніколи не патякає зайвого і не відповідає відразу, піддаючись емоціям. Саме ця його риса мені в ньому завжди подобалася. Цей мужик думає. Завжди, кожною клітиною свого мозку прораховує ходи, перш ніж відкрити рота.​— Пам'ятаєш свою давню пропозицію, яку ти зробив мені в цьому ж кабінеті? — порушую я тишу.​— Нагадай. Яку саме?​— Якщо колись мені знадобляться перевірені, відбиті люди, які вміють тримати язик за зубами і не ставлять жодних зайвих запитань під час стрілянини.​— Пам'таю. Було таке.​— Вона ще, блять, актуальна? Чи ти вже здав назад?​Ще одна довга, виснажлива пауза, від якої в мене аж пальці зводить на корпусі телефона.— Конкретно для тебе, Аріночко, — так, актуальна.​— Тоді піднімай свою дупу і приїжджай.​— Коли бути?​— Чим швидше, тим краще. Час грає проти нас, нас скоро почнуть затискати.​— Через дві години буду на порозі в «Парадайсі». Чекай, сонце. ​— Добре. Давай.​— І, Аріно... — його голос раптом стає помітно жорсткішим, обростаючи металевими нотками.​— Що?​— Якщо ти дзвониш мені на мобільний особисто, та ще й з таким наїздом, значить справа не просто неприємна. Там пахне повною дупою.​Я гірко усміхаюся, дивлячись на червоні лінії на карті.— Котику, ти навіть, блять, близько не уявляєш, наскільки все хреново. Приїдеш — прозрієш.В наступному розділі ще один яскравий чоловік з'явиться ( ну ви його вже знаєте)😏

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Аріно — тихо й радісно вимовляє він.​Щиро посміхаюся одним лише куточком своїх губ, зачиняючи за собою двері.​— Привіт, мій любий татусю.​Він одразу ж без вагань відкладає всі свої папери вбік, повністю перемикаючи увагу на мою скромну персону.​— Іди швидше сюди до мене, — лагідно каже він.​Слухняно підходжу ближче до його робочого столу, а він підводиться зі свого шкіряного крісла й міцно обіймає мене за плечі. Обіймає дуже міцно, спокійно і з тим особливим теплом, як зазвичай обіймають лише ті рідні люди, які люблять тебе абсолютно безумовно, попри всі твої численні недоліки та гріхи. І, понад усе на світі ненавиджу вголос визнавати подібні речі, але поруч із цим сильним чоловіком я іноді реально почуваюся зовсім маленькою, беззахисною дівчинкою.​— Мені мама щойно мимохідь сказала, що ти приїхала сюди суто по якійсь важливій справі, — тихо каже він, нарешті повільно відпускаючи мене зі своїх обіймів. — У тебе щось серйозне сталося, Аріно?​— Ну, конкретно поки що нічого страшного не відбулося, але в найближчому майбутньому цілком може статися, — чесно попереджаю я.​Він після цих моїх слів одразу ж дуже пильно й уважно дивиться прямо в мої очі. Оцей специфічний погляд я з самого дитинства знаю дуже добре, адже це був погляд зовсім не турботливого батька. Це був пронизливий погляд досвідченого, нещадного гравця і кримінального авторитета, який здатний за одну єдину секунду тверезо оцінити всі можливі ризики, майбутні наслідки та приблизну кількість потенційних трупів.​— Сідай у крісло й розповідай усе по порядку, — командує він, вказуючи рукою на місце навпроти.​Слухняно опускаюся в м'яке шкіряне крісло, вальяжно закинувши ногу на ногу і намагаючись виглядати максимально розслаблено.​— У мене до тебе є одна дуже специфічна пропозиція, яка потребує твого мудрого аналізу.​— І наскільки ж саме специфічною є ця твоя нова пропозиція? ​— Мова йде про ретельно сплановане викрадення однієї людини, — видаю я головну тезу.Розділ від Аріни 00:00

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Один із цих бійців зосереджено чистить розібрану вогнепальну зброю просто на дорогому велюровому дивані. Інший чоловік спокійно і з хрускотом жере соковите зелене яблуко, недбало поклавши свій штурмовий автомат біля власної ноги. А сама Олівія невимушено сидить серед цього небезпечного збродного товариства в білому шовковому халаті, зухвало закинувши босі ноги прямо на лакований стіл, і виглядає при цьому так, ніби перебуває в приємній компанії своїх найближчих старих друзів.​Боже мій, я іноді реально й абсолютно щиро забуваю, наскільки вся ця сімейка Караєвих глибоко й невиліковно хвора на голову.​— О, Мусаєва прийшла, — Олівія помічає мене і миттєво розпливається в широкій, задоволеній усмішці. — Яке ж це неймовірне щастя з самого ранку бачити твоє вічно незадоволене життям обличчя.​— А я дивлюся, ти тут часу дарма не втрачаєш і вже встигла зібрати навколо себе маленьку приватну армію, — іронічно зауважую, оглядаючи кімнату.​— Це зовсім не армія, як ти могла подумати, а це мої улюблені, слухняні хлопчики, — лагідно мурчить вона у відповідь.​Один із присутніх головорізів від такого формулювання гучно пирхає зі сміху на весь кабінет. І от чомусь саме ця їхня неформальна, розслаблена реакція лякає мене ще більше, ніж якби вони стояли струнко. Бо ці небезпечні вбивці реально поводяться з нею так, ніби вона в їхній зграї абсолютно своя і має незаперечний авторитет.​— Твої слухняні хлопчики виглядають так, ніби вони можуть випадково закопати будь-яку людину в лісі просто за неправильний або занадто зухвалий погляд у твій бік.​— Так, вони дійсно можуть це зробити без зайвих вагань, — спокійно й буденно киває Олівія. — Але ти не хвилюйся, бо конкретно сьогодні вони в мене дуже добрі й нікого не чіпатимуть.​Оише скептично фиркаю від її слів і сміливо проходжу далі вглиб кабінету.​— Сподіваюся, я своїм раптовим візитом нікому з вас не заважаю займатися важливими справами?​— Та ні, все гаразд, ми тут просто разом обговорювали, кого саме нам сьогодні потрібно побити для профілактики, — весело відгукується Караєва.​— О, ну тоді я прийшла як ніколи вчасно зі своїми питаннями, — усміхаюся куточком губ.​Олівія у відповідь голосно сміється й робить короткий, зрозумілий жест головою в бік одного зі своїх найближчих чоловіків.​— Зробіть нам із гостею хорошої міцної кави й повністю зникніть із цього кабінету хвилин на тридцять, щоб ми могли поговорити наодинці.​— А якщо вона тебе тут раптово вб’є, поки нас не буде поруч? — весело хмикає один із найманців, кидаючи на мене швидкий погляд.​— Ну, якщо так станеться, значить, поховаєте нас обох красиво і з почестями, — віджартовується Олівія.Новий розділ від Аріни уже на Букнет❤️

Сьогодні о 18:00 перший розділ 🔥— А якщо я скажу “ні” й просто втечу? — зухвало питаю я, хоча всередині все стискається від передчуття відповіді.​Мама різко, майже блискавично підходить до мене впритул, руйнуючи мою особисту зону комфорту. Її довгі, доглянуті пальці з бездоганним манікюром мертвою хваткою стискають моє підборіддя так сильно, що мені стає по-справжньому боляче.​— Твої безглузді “ні” нікого в цьому світі не цікавлять, Алісо, — тихо, але виразно каже вона мені просто в обличчя, обпалюючи своїм крижаним диханням. — Ти вийдеш заміж за Макса Лютого, і завдяки цьому шлюбу наші імперії нарешті об’єднаються в один непереможний клан. А трохи пізніше, коли в твоїй гарній, але поки що порожній голівці нарешті з’явиться хоч трохи дорослих мізків, ти сама зрозумієш, що це був найкращий варіант для твого ж майбутнього.​Мене буквально трусить від усього, що відбувається: від панічної злості, від липкого страху перед невідомим і від цього жахливого, нищівного безсилля, яке зв'язує по руках і ногах.​Мама відпускає моє обличчя так різко й гидливо, ніби їй неприємно навіть торкатися моєї шкіри. Вона розвертається на своїх високих підборах і швидким кроком виходить із кімнати, навіть не озирнувшись.​Батько важко, зі стогоном зітхає, гасить сигару, повільно підводиться зі свого зручного крісла й підходить до мене.​— Доню, повір мені на слово… ми справді не бажаємо тобі зла чи якихось страждань, — тихо каже він, і в його голосі мені вчуваються нотки вини. — Це справді найкращий варіант із усіх можливих на сьогодні. Просто довірся нашому досвіду. Ми б ніколи не зробили тобі боляче навмисно.

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Підходжу ближче, щоб погляд Марка був прикутий виключно до мене. Повільно, зухвало нахиляюся і, не відриваючи від нього очей, знімаю трусики прямо під сукнею. Рухаюсь максимально повільно, смакуючи момент.На мені — шоковані погляди дівчат, охуєвший вираз обличчя друга Марка і... сам Марк. Він дивиться так, ніби хоче одночасно задушити мене і трахнути прямо тут, до нестями.Прекрасне відчуття, блін. Від нього неможливо відірватися.Переступаю через трусики, піднімаю їх з підлоги і, підійшовши впритул, кладу їх Марку просто на пах. Ледь нахиляюся вперед, майже торкаючись губами його вуха, і шепочу:— Тримай.Потім посміхаюся, розвертаюся і, не кажучи більше ні слова, виходжу з кабінки. Цього вистачить, щоб розбудити в ньому того голодного, дикого звіра, якого він так старанно ховає під маскою білого кролика.Я навіть не озираюся. Чую, як позаду друг Марка присвистує, а дівчата щось схвильовано белькочуть. Мені похуй. Мені потрібен тільки мій маленький білий кролик, який наївно вирішив погратися зі мною, забувши, хто тут насправді головний.Сідаю за свій столик обличчям до входу, піднімаю сукню вище і розсуваю стегна. Мені абсолютно похуй, що хтось може зайти. Офіціант, Марк, хоч сам чорт — мені байдуже.Але все відбувається точно так, як я і планувала.Марк не заходить — він буквально вривається в кабінку. Очі горять диким, тваринним вогнем. Гальма злетіли давно і остаточно.— А ти швидкий, кролику, — кидаю я з насмішкою. — Я думала, ти ще довго будеш там з тими сучками і своїм дружком.Він навіть не дивиться мені в очі. Його погляд жадібно ковзає по моїй шиї, грудях і опускається нижче — туди, де я вже вся течу, мокра і гаряча.— Бачу, ти вирішив почати одразу з десерту, — видихаю я, голос вже хрипкий від збудження.Із запізненням, але гарячий розділ від Аріни уже на Букнет 🔥

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Боже, хто нашого маленького хлопчика сьогодні образив? — сміється вона, і цей сміх б’є по вухах. — Сідай уже. Можеш пожалітися своїй улюбленій сестричці. Я тебе, звісно, навряд чи підтримаю, але хоч поржу від душі.Різко стискаю щелепу, відчуваючи, як жовна ходять під шкірою.— Із чого ти, бляха, ржати зібралася?​Вона навіть не кліпає під моїм важким поглядом.— Із того, що, здається, Мусаєва тебе просто використала, отримала своє і технічно відшила.І от тепер мене реально переклинює. Бо найбільше, сука, бісить те, що вона має рацію. Я стискаю кулаки так сильно, що кісточки хрустять у тиші кімнати.​— Не чіпай його зараз. Ти ж бачиш, що він на межі й зараз просто вибухне.Голос Давида звучить спокійно й рівно. Він виходить із кухні з таким виглядом, ніби він тут теж господар. І чомусь саме його вчасна поява трохи повертає мене до тями, збиваючи цей градус люті.— А цей що тут забув? — фиркаю я, хоча насправді вдячний за перешкоду.​— Боже, Марку, заспокойся нарешті, — Давид дивиться на мене своїм фірмовим вивчайним поглядом. — Що з тобою насправді сталося?Князєв завжди був на порядок спокійнішим за мою сестру, та й за всіх нас, якщо бути чесним. Зараз його присутність реально заземляє. Можливо, це якась його довбана суперсила — зберігати крижаний спокій за будь-яких обставин, навіть коли поруч знаходиться така стихія, як Олівія. А це вже, бляха, рівень надлюдини.​— Тобі налити? — запитує він, не чекаючи відповіді.Сьогодні о 00:00 розділ від Марка💥

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Ти не такий уже частий гість у цих стінах, і зауваж: тебе зустріли прямо на вході, що є рідкісною честю.— Можливо, ти просто не хотіла, щоб я випадково розважався з іншими жінками у твоєму клубі.Коротко і сухо сміюся, відкинувши голову назад.— Ми легко можемо запросити будь-яку з них, якщо ти цього щиро захочеш, ну, звісно, якщо тебе вистачить на двох або трьох жінок одночасно.Нарешті повністю повертаю голову до нього, пильно спостерігаючи за найменшою зміною в реакції. Марк лише повільно усміхається у відповідь, не відводячи погляду.— Навіть так? І ти зовсім не будеш ревнувати?Караєв робить крок ближче, неквапливо забирає сигарету просто з моїх пальців і затягується сам, продовжуючи дивитися мені прямо в очі. Він поводиться занадто нахабно, і це, чорт забирай, мені неабияк подобається.— Марку, я не належу до тих жінок, які страждають від ревнощів, — тихо кажу я, витримуючи його погляд. — Я щиро люблю хороший секс і люблю великі гроші, і я ніколи не говорила, що хороший секс — це обов’язково про двох людей у ліжку.Він затягується ще глибше, повільно випускаючи дим, і його очі небезпечно звужуються.— Ну, тоді мені тут може навіть дуже сподобатися, дивись, звикну і стану постійним гостем.Сьогодні новий розділ від Аріни🔥

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Через 10 років....Тихо сміюся, відчуваючи дивне полегшення. І саме в цей несподіваний момент лікар наносить густий холодний гель мені прямо на живіт.— Бляха! Якого біса воно таке холодне?!— Це абсолютно нормально, пані Караєва, — спокійно й професійно відказує лікар, не відволікаючись від налаштування монітора.— Для кого це нормально? Для якихось закінчених психопатів?Давид поруч уже буквально задихається від пригніченого сміху, намагаючись не заважати лікарю.— Не смійся, це виключно твоя персональна вина, — огризаюся я.— Тільки моя? — він здивовано піднімає брови.— А чия ж ще? Це ти зробив мене вагітною, Князєв.— О, так ось виявляється, як це працює в реальному світі.— Князєв, замовкни, бо я тебе зараз...— Все, все, я мовчу, — він піднімає вільну руку в жесті капітуляції.​Лікар мовчки водить ультразвуковим датчиком по моєму животу, уважно й зосереджено дивлячись на чорно-білий монітор. І раптом він на мить завмирає, перестаючи дихати. Я миттєво напружуюся всім тілом, відчуваючи небезпеку там, де її не мало бути.— Що сталося? Що таке? — запитую я різко, готуючись до найгіршого.​Він продовжує мовчати кілька довгих секунд. Потім дивиться на екран ще раз, щось перевіряючи, і раптом починає усміхатися. Дуже дивно й багатозначно усміхатися.— Ну що ж... — каже він повільно, нарешті відриваючись від монітора. — Вітаю вас. У вас тут, схоже, випав справжній біологічний джекпот.

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— БОЖЕ МІЙ, НАРЕШТІ! НУ НАРЕШТІ ЦЕ СТАЛОСЯ! — саме ці слова, вигукнуті з такою силою, що, здається, задрижали шибки, стають першими, які ми чуємо, щойно переступаємо поріг батьківського дому.​Міла Саліфова буквально налітає на Олівію раніше, ніж я встигаю нормально зачинити за нами важкі вхідні двері, відрізаючи вечірню прохолоду вулиці. Вона обхоплює її в обіймах так палко, ніби вони не бачилися цілу вічність, а не кілька тижнів.​— Я вже серйозно почала думати, що ти ніколи не дочекаєшся від цього впертого, безголового барана справжньої пропозиції! — вигукує мати, сяючи від щастя.— Мам, ну припини... — намагаюся вставити я хоча б слово, проте мене ігнорують.— Мовчи, Давиде, я зараз розмовляю не з тобою, а з моєю майбутньою невісткою, — відрізає вона, навіть не дивлячись у мій бік.​Олівія поруч зі мною тихо, але щиро сміється, розслабляючись під натиском материнської енергії. І, бляха, це було найнебезпечніше, що вона могла зробити в даній ситуації. Бо тепер моя мати офіційно отримала в її особі вірного союзника, а я — остаточно втратив контроль над вечором.​— Олівіє, люба, покажи мені каблучку ще раз! Ні, стій, почекай, не поспішай, спочатку скажи мені головне: коли саме відбудеться весілля? Яка обрана дата? Ви вже встигли щось вирішити самостійно? І яка буде сукня — ти обереш щось класичне чи знову плануєш шокувати все це консервативне місто й прийдеш на церемонію в чорному? — питання сипляться з неї, наче з автомата.— Міло, ми тільки... — намагається вставити Олівія, уже ледь стримуючи гучний сміх від цього напору.— І скільки у нас буде гостей? Господи, треба ж негайно скласти список, нікого не забути! Ні, стоп, найголовніше інше — ви хоч цього разу зробите нормальне, людське весілля чи знову влаштуєте якийсь черговий кримінальний апокаліпсис із перестрілками та вибухами? — мати не зупиняється ні на мить.— Ми ще не встигли обговорити деталі... — пробує знову Олівія.— А про дітей? Ви вже думали про дітей? Коли я дочекаюся онуків?Наступний розділ від Давида і тут буде реакція його батьків на весілля 😉❤️

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— То що тут у нас? Нарешті приїхали офіційно оголосити про своє весілля?​Мама миттєво переводить зацікавлений погляд на мене. Я важко й виразно зітхаю, намагаючись не зірватися.— Боже, Марку, ти хоча б один раз у своєму житті можеш не лізти поперед батька в пекло і не забігати вперед усіх?— Ні, сестричко, не можу. Це наша спільна генетична проблема, змирися.— Я тебе зараз просто тут пристрелю, чесне слово.— Ага, звісно, дуже романтично буде оголошувати родині про заручини, стоячи поруч із трупом рідного брата.​Я лише закочую очі від його коментарів. А потім, не кажучи ні слова, повільно піднімаю руку, демонструючи всім присутнім каблучку. На коротку секунду в домі стає абсолютно, неприродно тихо. Мама вражено прикриває рот долонею, намагаючись стримати емоції. Марк розпливається в широкій, задоволеній усмішці. А батько переводить погляд спочатку на каблучку, а потім дуже серйозно дивиться на Давида.​— Ти або дуже сміливий чоловік, Князєв, раз зважився на таке... — повільно й вагомо вимовляє він.— Або я просто дуже закоханий у вашу доньку, — спокійно й твердо відповідає Давид, не відводячи очей.В цьому розділі Олівія і Давид поїдуть до батьків Олівії❤️