🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Я зовсім не проти того, щоб змінити обстановку разом із тобою.​Завмираю, не вірячи власним вухам. Потім повільно, контролюючи кожен рух, ставлю чашку назад на поліровану поверхню столу.— Що ти зараз верзеш?— Кажу, що я теж не проти трохи змінити обстановку і відпочити за містом.— Ти що, раптово оглух? Я сказала, що за місто їду я. Я сама. Це не означає «ми».​— А я тебе питаю, куди саме ми зараз їдемо удвох, — спокійно перебиває він.​Мені шалено хочеться встати, вхопити важку кришталеву попільничку зі столу й з усієї сили запустити йому в голову. На жаль, вставати надто різко я ще не можу фізично, бо ребра б одразу нагадали, хто тут господар. А шкода, момент був би епічний.​— Князєв, ти зараз так невдало жартуєш?— Ні, я серйозний як ніколи.— Ти не їдеш зі мною. Крапка.— Їду.— Ні.— Так, Олівіє.​— Давиде, бляха, я ж людською мовою сказала тобі: збирай речі й котися додому.— Я почув твою думку.— І що далі?— Просто відхилив твою пропозицію як неприйнятну.Якась в мене особлива любов до цих двох і їхніх діалогів😏😅❤️