🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩— Я. Тобі. Що. Сказала, Давиде? Дай мені відповідь!— Не лізти у твої справи, — спокійно відповідає він.— І? Що ми бачимо зараз?— Я лізу.​Мене накриває хвилею чистої агресії.— Ти, бляха, зовсім охуїв у моєму домі? — Крок вперед дається мені значно важче, ніж мені б того хотілося, але я не зупиняюся, скорочуючи дистанцію. — Це виключно мої справи, Князєв! Мої розбірки!​— Тебе хотіли вбити, Олівіє. Це вже не просто «справи».— Я знаю це краще за тебе! Кожною своєю гематомою знаю!— І ти лежала тут останні дні, як безпорадне…— Закрий свій рот! — зриваюся я на крик.​Відчуваю, як дихання миттєво збивається, стаючи коротким і рваним. Гострий біль повертається різкою спалахом у боку, але я не можу і не хочу зупинятися.— Я чітко сказала тобі не втручатися в моє розслідування!— А я так само чітко сказав, що я не збираюся тебе слухати в цьому питанні.— Це не твоє життя, Давиде! Це не твоя війна!— Ти — не «не моє».​У кабінеті запала тиша. Я приголомшено дивлюся на нього, намагаючись усвідомити почуте.— Що? — перепитую я, ледь ворушачи губами.​Чоловік робить крок ближче, і тепер між нами залишається лише кілька сантиметрів простору.— Я не хочу втратити тебе, Олівіє. Крапка.«Мережа брехні» розділ уже о 00:00❤️