😊😊😊🤩😊😊😊— Куди? — я кліпаю. — Зараз? — Зараз, — киває вона. — Поки ти не передумала і не почала страждати красиво, але мовчки.Павло одразу піднімається. — Стоп. Ні. Ви обидві п’яні. — Ми веселі, — поправляє Марина. — Це різне. — Дайте ключі, — додає Ігор. — Я вас хоча б додому відвезу. — Навіщо додому, якщо є Іра? — Марина робить великі очі. — Вона ж не кусається. Ну… майже. — Марина, — Павло намагається говорити спокійно, але я бачу, як у нього напружується щелепа. — Давай завтра. На тверезу голову. Я дивлюся на нього і раптом розумію, що якщо не зараз — то ніколи. — Ні, — кажу впевненіше, ніж відчуваю. — Якщо завтра, я злякаюся. А сьогодні… сьогодні мені все можна. — О, це мій улюблений аргумент, — Ігор плескає в долоні. — Але я все одно проти.Марина вже тягне мене за руку. — Хлопці, ви або з нами, або не заважайте. Це жіноча місія. — Це самогубство, — бурмоче Павло. — Романтично, — підморгує йому Марина. Вони ще щось кажуть, щось доводять, але ми вже пробираємося крізь натовп. Я чую, як Павло кличе мене по імені, але музика ковтає його голос. На виході Марина обертається і показує їм пляшку віскі. — Якщо що — це для хоробрості. — Вам не можна, — кричить Ігор. — Нам треба, — відповідає вона і тягне мене до таксі. Я сідаю, сміюся і раптом відчуваю, як серце б’ється швидше — від алкоголю, від страху, від надії. ПОДРУГА МОЄЇ МАМИ