😊😊😊😊😊😊😊😊😊😊😊😊😊 — Доброго дня, пане Ізмаїлов, — голос ріже, як скальпель. Тонкий, точний, льодовий. Голос жінки, яка ховає в сумочці пістолет і не вагається, коли настає час тиснути курок.Жінка.Брюнетка, набагато нижча від мене, але така, що змушує прокинутись інстинкти виживання. В обтягуючій чорній сукні й жакеті, що сидить так, ніби її ліпили на ній. Очі — темні, глибокі, проникають просто в мізки, розривають шкіру зсередини. З них дивиться смерть у дорогому ароматі.Йде повільно. Стегнами водить, наче гіпнотизує. За нею двоє амбалів — мовчазні, схожі на дві бетонні колони, що можуть завалитись у будь-який момент, точно ті, кого брав на службу Багіров.Сідає навпроти мене, ногу на ногу, з показовою грацією. Вдихає драматично. — Пане Ізмаїлов, якісь проблеми?Махаю секретарці — вийти. Кидаю оком на Мусаєва — у нього на обличчі “ахуй рівня Бог”. Саме так.— Вибачте, а ви?— Я — Рита Багірова. Вдова покійного Багірова. І це я вам писала щодо співпраці.https://booknet.ua/book/temna-koroleva-zmalova-b437667