🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩Офіціант підходить, простягає меню, і Лара, не втримавшись, питає:— Вибачте, а що за подія? Ці троянди... це якесь свято?Офіціант посміхається ввічливо, але погляд миготить — ніби знає, що це делікатно.— Це подарунок для пані Ізмаїлової, — каже він тихо. — Вчора кур'єр привіз. Тисяча одна троянда. Без підпису, але... вражаюче, правда?Лара киває, сідаючи, її очі блищать цікавістю.— Тисяча одна? Як у казці. Пані Ізмаїлова... це власниця? Щасливиця. Хтось дуже старається добитися її уваги.Я.. я киплю. Всередині все вирує, як вулкан: троянди для неї? Від кого? Кур'єр вчора? Тиждень тиші, і тепер це? Ревнощі спалахують гаряче, сліпо — уявляю, як вона отримує їх, усміхається, думає про когось іншого. «Ти один з багатьох», — її слова лунають в голові, і кулаки стискаються під столом. Хто посмів? Конкурент? Союзник? Чи хтось, хто хоче влізти між нами? Стримуюся, ковтаю гнів, як гірку пігулку, не показую нічого — посміхаюся Ларі, відкриваю меню.— Можливо, шанувальник, — кажу спокійно, голос рівний, але всередині буря. — Замовимо? Омлет для мене, і кава.Лара киває, замовляє салат, і ми переходимо до бізнесу: угоди, контракти, цифри. Вона говорить про ризики, про нові закони, і я слухаю, але думки далеко — про неї, про троянди, про те, як розтрощити того, хто надіслав. Гнів пульсує в скронях, але я стримаюся: не можу показати слабкість. Не перед Ларою, не перед залом, де напевно є її очі й вуха. Обід минає, ми їмо, говоримо, але смак їжі — як попіл. Вона тут, десь за стінами, і знає, що я прийшов з іншою. Але троянди... вони змінюють усе. Хто посмів?Сьогодні розділ від Князєва о 00:00