Корінна ікона Божої Матері «Знамення» є однією із найдавніших ікон на Русі.У ХIII столітті під час татарської навали місто Курськ, розорене полчищами Батия, прийшло в запустіння. Одного разу на околицях міста мисливець помітив ікону, яка лежала біля коріння дерева і була звернена ликом до землі. Він підняв її і побачив, що вона подібна до ікони «Знамення».Одночасно з явленням цієї ікони сталося і перше чудо. Тільки-но мисливець підняв святу ікону з землі, як на місці, де вона лежала, з силою забило джерело чистої води. Це сталося 8 вересня 1295 року. Мисливець не наважився залишити ікону в лісі і, побудувавши на місці знаходження невелику дерев’яну каплицю, поставив у ній новоявлений образ Богоматері.Невдовзі про це дізналися жителі міста Рильська, розташованого неподалік, і стали відвідувати місце явлення для поклоніння новій святині.Ікону перенесли до Рильська і поставили в новому храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Але ікона пробула там недовго: дивовижним чином вона зникла і повернулася на місце свого явлення. Жителі Рильська неодноразово брали її і відносили до міста, але ікона незбагненним чином поверталася на колишнє місце. Тоді всі зрозуміли, що Богоматір благоволить до місця явлення Свого образа.Щороку в п’ятницю дев’ятої седмиці після Великодня ікону «Знамення» урочисто з хресним ходом переносили із курського Знаменського собору на місце її явлення до Корінної пустині, де вона і залишалася до 12 вересня. Потім її знову урочисто повертали до назад. Цей хресний хід був встановлений 1618 року спомин її першого явлення.Чудотворна Корінна ікона Божої Матері була вивезена за кордон під час громадянської війни, у 1920 році. Нині вона знаходиться в одному із храмів Нової Корінної пустині під Нью-Йорком.
КЕРУЮЧИЙ ЄПАРХІЄЮ ЗВЕРШИВ ЛІТУРГІЮ ПЕРЕДОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ Увечері 19 березня 2025 року, у середу третього тижня Великого посту, день вшанування ікон Божої Матері «Благодатне Небо» та «Ченстоховська», Високопреосвященніший Володимир, митрополит Камʼянський і Царичанський, очолив Літургію Передосвячених Дарів у храмі на честь святого благовірного князя Ігоря Чернігівського м. Камʼянське.Перед Богослужінням Владика звершив заупокійну літію на могилі спочилого настоятеля храму, протоієрея Ігоря Дідовця. Його Високопреосвященству співслужило духовенство міста, а також Петриківського благочиння. У цей вечір відбулася сповідь духовенства Петриківського благочиння.Також особливим було те, що в цей день в храм завітали святині для поклоніння та духовної підтримки під час Великого посту.Наприкінці Владика привітав всіх зі святом, побажав всім миру та закликав на всіх Боже благословення.🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==ФОТОРЕПОРТАЖ ⬇️📸🤳🎞️
АРХІПАСТИР ЗВЕРШИВ МАЛЕ ПОВЕЧІРʼЯ З ЧИТАННЯМ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ АКАФІСТА ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ Увечері 7 березня 2025 року, у пʼятницю першого тижня Великого посту, Високопреосвященніший Володимир, митрополит Камʼянський і Царичанський, очолив мале повечірʼя з молебним каноном до Божої Матері перед шанованим образом «Непразна» у Свято-Варваринському храмі м. Камʼянське (сел. Карнаухівка).Під час богослужіння було прочитано першу частину акафісту до Пресвятої Богородиці.Такого роду богослужіння походять з терен Єрусалимської Церкви. Традицію проведення у Великому посту, подібних богослужінь з благословення правлячого архієрея було розпочато ще у 2017 році. Молебні співи проводяться перед шанованими образами Пресвятої Богородиці єпархії.Після завершення богослужіння Владика звернувся до всіх присутніх зі словом проповіді. 🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==
Блаженний Аврелій Августин Іпонійський«Сповідь».Боже мій, а я, я все-таки хочу визнати всі свої ганебні вчинки, славлячи Тебе. Дозволь мені, благаю Тебе, заново переглянути й відновити в пам’яті всі манівці колишнього блукання і принести Тобі вогненну жертву радості. Бо хто ж я сам без Тебе, як не провідник, що веде у прірву? Хто ж я й у хвилину щастя, як не істота, яка підкріплюється Тобою, Хто ніколи не псується? Що ж таке людина, будь-яка людина, оскільки вона людина? Але нехай насміхаються з нас сильні й могутні, а ми, кволі й безпомічні, сповідаємося перед Тобою.Благо є сповідатися Тобі, Господи, і ректи: “Змилосердься наді мною, вилікуй душу мою, бо я згрішив проти Тебе”, і, замість зловживати Твоєю терпеливістю й дозволяти собі грішити, треба пригадати собі слова Вчителя: “Ось одужав єси; не гріши більше, щоб тобі не стало гірше”.Треба було (раніше) звернути свою душу до Тебе, Господи, щоб Ти вилікував її. Я знав це, але й не хотів, і не мав сили, бо ж думав про Тебе, що Ти не являєш собою нічого реального й постійного. Бо не Ти, а пуста омана і мій блуд були богом моїм. А коли я навіть намагався залишити там свою душу, щоб вона спочила, вона котилася з порожнечі й знову падала на мене. І я сам для себе залишався місцем нещастя, де я не міг ні лишитися, ні вибратися звідтіля. Бо куди ж могло втекти моє серце від мого серця? У яку далеч я міг утекти сам від себе? Де ж я міг сховатися перед своєю власного погонею? Блаженний, хто любить Тебе, хто друга свого любить у Тобі, а ворога свого з любові до Тебе! Бо лише той єдиний не втрачає жодної дорогої істоти, хто любить усіх у Тім, кого не можна втратити. А хто ж це, як не Бог наш, Бог, що “створив небо й землю” і сповнює їх, тому що, сповняючи їх, створив їх. Ніхто не втрачає Тебе, хіба тільки той, хто покидає Тебе. А куди йде, куди тікає той, хто покидає Тебе, як не до Твого гніву від Твоєї лагідності. Бо ж у якій своїй карі він не знайде Твого закону? Бо “Закон Твій — це правда, а Правда — це Ти”
У КАМʼЯНСЬКОМУ ПЕРЕД МАСЛЯНИМ ТИЖНЕМ ВІДБУВСЯ ПОКАЗ ВИСТАВИ «НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ»21 лютого 2025 року, напередодні Масляного тижня, в Академічному музично-драматичному театрі ім. Лесі Українки м. Кам’янське відбувся особливий показ вистави «Ніч перед Різдвом». Захід було організовано спільно театром та Кам’янською єпархією для священнослужителів і парафіян храмів єпархії.Перед початком вистави до присутніх звернувся митрополит Кам’янський і Царичанський Володимир. Він наголосив на важливості духовно-культурного виховання та подякував театру за співпрацю, яка допомагає популяризувати українську класику й народні традиції.Показ відбувся на основній сцені театру та зібрав велику кількість глядачів. Вистава, створена за мотивами повісті Миколи Гоголя, відтворила атмосферу українського Різдва з його містикою, гумором і народними звичаями, що особливо символічно напередодні Масляного тижня – часу народних гулянь та підготовки до Великого посту.🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==
Усе це святий мученик переносив із великим терпінням і тільки повторював: «Слава Тобі, Боже наш!» Після мук святого кинули до в’язниці і п’ять днів протримали там без їжі та води, а потім понівеченого святого прибили до хреста і залишили на ніч. Мучителі сподівалися, що він помре вночі на хресті. Передчуваючи близьку смерть, святий Феодор уже звертався до Бога з останніми молитвами.Господь судив прославити Свого святого перед усіма жителями Гераклії. Вранці воїни, котрі брали участь у страті, побачили святого мученика живим і неушкодженим: Господь зцілив понівечене тіло святого і звів його з хреста, на якому той був залишений на всю ніч. Переконані на власні очі в безмежній могутності християнського Бога, вони тут же, неподалік від місця невдалої страти, прийняли Святе Хрещення. Мученик Феодор утримав жителів і воїнів, які увірували в Христа, від заколоту, кажучи їм: «Перестаньте, улюблені! Господь мій Іісус Христос, висячи на хресті, утримував ангелів, аби вони не вчинили помсти роду людському».Мученик Христовий добровільно віддав себе в руки мучителів. Йдучи на страту, святий одним словом відкривав двері в’язниць і звільняв в’язнів. Жителі Гераклії, які торкалися його одягу, зцілювалися від хвороб і звільнялися від бісів. Перед тим, як віддати себе в руки ката, мученик Феодор заповів поховати своє тіло в Євхаїтах у маєтку батьків. Своєму слузі Уару наказав записати всі муки, яких він зазнав, для повчання майбутніх поколінь християн. Потім мученик Христовий довго молився і, врешті, вимовивши слово «амінь», схилив під меч свою чесну і святу главу. Народ вшанував святі останки мученика великими почестями. 8 (21) червня того ж року їх було урочисто перенесено до Євхаїт. Під час перенесення тіла святого і вже в самому місті відбувалися численні чудеса на славу Христа Бога.Святий великомученик Феодор Стратилат, вірний до смерті Господу Іісусу Христу, безстрашний і жертовний воєначальник, хоробрий солдат, здавна шанується як покровитель православного воїнства.
Преподоний Воніфатій (в миру Даміан Федорович Виноградський) народився в 1785 році у селі Михайлівка на Кіровогдащині в родині Федора та Євдокії Виноградських. Початкову освіту здобув в рідному селі. Одружився в двадцятирічному віці. У 1811 р. втупив на військову службу, та брав участь в війні з Наполеоном. У 1818 році повернувся до рідного села, де продовжив займатися сільським господарством. Зі згоди дружини вирішив покинути рідне село та піти в монастир.Прийшовши до Києва, спочатку проживав в різних монастирях та при храмах. 8 липня 1850 р Київський митрополит Філарет (Амфітеатров) призначив Даміана у Ржищівський монастир (тепер жіночий), але він, з благословення свого настоятеля, залишився жити в Києві. 14 жовтня 1851 р. єпископом Чигиринським Аполлінарієм назначений на послух в Києво-Михайлівський монастир і тут прийняв постриг в чернецтво (19 грудня 1854 р.), і наречений Воніфатієм. Потім Воніфатій в 1856 р. висвячений в сан ієродиякона, а в 1860 р. в ієромонаха. Земляки ієромонаха Воніфатія, які прибули в 1861 р. в Михайлівський монастир на прощу, просили о. Воніфатія повернутися на батьківщину і там влаштувати скит. О. Воніфатій з’явився до настоятеля Михайлівського монастиря, єп. Серафима, з проханням і за благословенням відпустити його на батьківщину для влаштування там скита, але преосвященний, вручаючи йому ікону, сказав: “Ось тобі від мене благословення Боже і ікона Архістратига Михаїла та Великомучениці Варвари, йди в хутір Феофанію, засновуй там скит“. Ієромонах Воніфатій, взявши з Михайлівського монастиря 2-х ієромонахів, 2-х ієродияконів і 3-х послушників, з любов’ю взявся за доручену йому справу і, дійсно, з Божою поміччю зумів покласти початок чернечого життя в Феофанії. В 1867 році, з благословення Преосвященного Порфирія (Успенського) спорудив нову кам’яну церкву в ім’я Всіх Святих.За місяць до смерті ліг він на своє убоге ложе і більше не вставав. О 10 годині ранку 27 грудня 1871 року ігумен Воніфатій, причастившись Святих Христових Таїн, з миром віддав душу свою Богу, на 85-му році свого богоугодного життя. Похований в Пантелеймонівському монастирі Феофанії, за вівтарною стіною церкви Всіх Святих.
НА ПАРАФІЯХ ЄПАРХІЇ ВІДБУЛИСЯ ВАЖЛИВІ ЗБОРИ ПАРАФІЯНУ Свято-Успенській, Свято-Миколаївській та Свято-Варваринській парафіях с. Китайгород Кам'янської єпархії відбулися важливі збори парафіян, на яких було обговорено актуальні питання, що стосуються релігійної та церковної ситуації в Україні. Під час зборів парафіяни, духовенство та представники громади одностайно висловили підтримку Українській Православній Церкві, підтвердивши свою вірність та визнання Блаженішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія як духовного керівника.Зокрема, під час зустрічі відбулося голосування, на якому всі присутні одностайно вирішили, що релігійні громади й надалі залишатимуться у складі Української Православної Церкви. Учасники зборів підтвердили свою непохитну позицію щодо підтримки канонічної Церкви, висловивши рішучість зберігати єдність і вірність в умовах непростих часів для українського православ'я.Парафіяни підкреслили, що для них важливим є не тільки духовне життя, а й збереження історичної та канонічної спадщини Української Православної Церкви, яка є частиною національної ідентичності українського народу. Також вони зазначили, що їхні молитви та підтримка спрямовані на зміцнення єдності в Україні та молитву за мир і благополуччя всієї країни.Це рішення стало ще одним підтвердженням того, що релігійні громади на місцях віддано стоять на боці української православної традиції і разом з усією Україною прагнуть миру та стабільності в умовах складної ситуації.
Було побудовано і відновлено більше ста храмів, в тому числі багато старовинних, до цього часу занедбаних.Призначення святителя Володимира митрополитом Московським відбулося 21 лютого 1898 року, а 28 березня того ж року він вступив в управління єпархією. І розуміючи ступінь своєї відповідальності, керований ідеєю зростання духовного життя, тут владика продовжив свої труди. Простий в спілкуванні з усіма, але твердий і наполегливий у своїх вимогах і розпорядженнях, він наполягав на тому, щоб все столичне духовенство якомога ближче стояло до народу, щоб священики частіше звершували богослужіння і проповідували. Були введені богослужбові бесіди з роздачею релігійно-повчальних брошур, релігійно-просвітницькі читання для народу, для дітей бідних, для учнів нижчих і середніх шкіл, спеціальні читання для фабричних робітників в народних домах і публічні богословські читання для інтелігенції.У 1912 році майбутній священномученик був призначений митрополитом Петербурзьким, йому було присвоєно звання і передані права першого з членів Святішого Синоду. Цей період життя владики можна вважати в його архієрейському служінні досить складним. На його адресу постійно лунали звинувачення.Громадська думка про архіпастирську діяльность митрополита Володимира в своєму обуренні впадала з однієї крайності в іншу. Одним здавалося, що архіпастир в своєму служінні занадто захоплений політичними питаннями. Іншим він здавався безініціативним і поступливим там, де потрібна твердість характеру.У листопаді 1915 року владика був переведений до Києва із збереженням звання і прав першого з членів Святішого Синоду. Це призначення вважалося «почесним засланням». Дійсно, останній — Київський період служіння митрополита Володимира був найважчим, випереджаючи його мученицьку кончину.Митрополиту Володимиру довелося боротися з впливом революційного настрою народних мас на церковне життя. Після лютого 1917 року його служіння стало пов’язане не тільки з духовними спокусами і труднощами, але і небезпекою фізичної розправи. Але святитель розумів, що за віру може постраждати. Так і сталося.Увечері 25 січня (7 лютого за н. ст.) 1918 року п’ятеро озброєних солдатів на чолі з матросом увірвалися в покої владики в Києво-Печерській Лаврі і, давши йому на збори трохи більше півгодини, вивели митрополита Володимира спочатку на лаврський двір, а потім за Економічні ворота Лаври.У свою передсмертну хвилину в молитві до Господа митрополит просив і про прощення своїх убивць. Благословляючи їх обома руками, владика прийняв мученицьку кончину: в акті медичного огляду тіла убитого митрополита зафіксовано, що архіпастиря розстрілювали розривними кулями і кололи холодною гострою зброєю.Святитель став першим архієреєм-новомучеником Православної Церкви в ХХ ст.
Священномученик Климент народився в галатійському місті Анкірі 258 року від батька язичника і матері християнки. У дитинстві втратив батька, а на дванадцятому році втратив і матір, яка передрекла йому мученицьку кончину за віру в Христа. Жінка, яка усиновила його, Софія, виховувала його в страху Божому. Під час страшного голоду в Галатії деякі язичники кидали своїх дітей, не маючи змоги їх прогодувати. Софія збирала нещасних до себе, годувала й одягала їх, а святий Климент допомагав їй у цьому. Він навчав дітей і готував їх до прийняття Святого Хрещення. Багато із них згодом померли мученицьки за віру в Христа.За доброчесне життя святий Климент був поставлений на читця, а потім на диякона. У вісімнадцять років він отримав сан пресвітера, а у двадцятирічному віці був висвячений на єпископа Анкірського.Невдовзі спалахнуло гоніння Діоклетіана (284–305) на християн. За доносом притягнутий був до відповіді і єпископ Климент. Правитель Галатії Дометіан намагався схилити святого до поклоніння язичницьким богам. Але єпископ Климент твердо сповідав віру Христову і мужньо перетерпів усі муки, на які наразив його лютий намісник. Його вішали на дереві; різали тіло гострим залізом так, що видно було кістки; жорстоко били палицями та камінням; крутили на колесі і палили на повільному вогні. Господь оберігав Свого страждальця і двивовижно зціляв його понівечене тіло.Тоді Дометіан послав святого в Рим, до самого імператора Діоклетіана, з донесенням про те, що єпископа Климента жорстоко мучили, але він виявився нездоланним. Діоклетіан, побачивши мученика цілковито здоровим, не повірив донесенню і піддав його ще жорстокішим тортурам, а потім ув’язнив.Багато хто із язичників, бачачи мужність святого і дивовижне зцілення його від ран, увірував в Христа. До святого Климента у в’язницю стікалися люди для повчань, зцілень і Хрещення, так що в’язниця перетворилася на храм. Багатьох із них за доносом стратив імператор.Діоклетіан, вражений дивовижним терпінням святого Климента, відіслав його в Нікомидію до свого співправителя Максиміана. Дорогою, на кораблі, до святого приєднався учень його Агафангел. Він уникнув страти з іншими сповідниками і бажав постраждати й померти за Христа разом із єпископом Климентом.Імператор Максиміан віддав святих Климента й Агафангела правителю Агрипіну. Той піддав їх таким нелюдським катуванням, що навіть у глядачів-язичників спалахнуло співчуття до мучеників і вони побили камінням мучителів.Отримавши свободу, святі зцілювали жителів міста покладанням рук, хрестили і наставляли безліч людей, які стікалися до них. Знову схоплені за розпорядженням Максиміана, вони були відправлені на батьківщину в місто Анкір. Там князь Анкірський Куріній знову піддав їх мукам. Потім він відіслав у місто Амісію до намісника Дометія, який вирізнявся особливою жорстокістю.В Амісії святі мученики були кинуті в кипляче вапно, пробули в ньому добу і залишилися неушкоджені. З них здирали шкіру, били залізними палицями, клали на розпечені залізні ліжка і поливали сіркою. Святим усе це не шкодило, і їх відправили до Тарса для нових мук. Дорогою в пустелі святому Клименту, по його молитві, було дано одкровення, що він ще двадцять вісім років страждатиме за ім’я Христове. Зазнавши безліч мук, святі були ув’язнені в темницю, де пробули двадцять вісім років.Після смерті Максиміана святий Агафангел був усічений мечем. Святого Климента анкірські християни звільнили із в’язниці і відвезли до печерного храму. Там після звершення Літургії святий сповістив вірянам швидке закінчення гонінь і свій близький відхід. Святий мученик справді невдовзі був убитий воїнами міста, які увірвалися до храму. Святому відсікли мечем голову під час принесення ним Безкровної Жертви († близько 312 року).
