Терпів багато глузувань, отримував плювки в обличчя, бував неодноразово побитий, але все прощав своїм кривдникам і лагідно молився за них. За таке смирення і добровільне мучеництво Господь прославив його даром чудодійної молитви, прозорливості та зцілень, а також обдарував його великою співчутливою любов’ю до людей, яку преподобний приховував під покровом юродства. До кожного преподобний звертався “душечко” або “душко”; всі проступки й гріхи, таємні наміри й думки співрозмовника ніби перекладав на себе і викривав, немов свої власні.Монастирське начальство, бачачи примхи Паїсія, стало дивитися на нього як на душевнохворого і не в змозі було придумати жодних заходів для запобігання його подальшому юродству.12 грудня 1854 року він відпросився у двомісячну відпустку для побачення з матір’ю, яка протягом 14 років, тобто з дня вступу сина до обителі, жодного разу не бачила його. Після повернення із відпустки його звільнили від послуху записника і відправили в братську хлібню. Але 10 листопада 1855 року, через крайню нестачу церковних співаків, його знову перевели на Ближні печери та призначили на колишній кліросний послух.Там пробув кілька місяців, особливому юродству не віддавався, а потай займався вдосконаленням духу, був навіть призначений помічником уставника. Щоб уникнути нових принад і спокус, вирішив назавжди віддалитися від людей.Став поневірятися містом і київськими монастирями. Лише зрідка заходив до Лаври, під час богослужіння, і, ставши біля кліросу, брався навмисне бурмотіти незв’язні слова.Із клірошанської келії отця Паїсія виселили і помістили в сторожці. Але блаженний і від цього комфорту навідріз відмовився. Замість цього він знайшов собі притулок на горищі, проводячи дні свої у всякому стражданні: влітку терпів денну спеку, а взимку – холод.Незабаром Лаврське начальство почало переконуватися, що все те, що творить отець Паїсій, є ніщо інше, як навмисне юродство, і тому 1867 року перемістило його на послух до Китаївської пустині на кухню. Тут отець Паїсій ще більше посилив своє юродство, здійснюючи потай великі справи терпіння, любові і добра. Приходячи до кухні раніше за всіх, готував дрова і воду, запалював вогонь та допомагав кухарям у їхній важкій роботі, виснажував плоть свою посиленою працею.З прийняттям на себе подвигу юродства отець Паїсій різко змінив спосіб життя. Не визнавав пристойності, в брудному одязі, із залізною палицею, почав поневірятися Києвом, ночуючи на вулиці або в Лаврі. Харчувався недоїдками, взимку переносив морози, стоячи на колінах у снігу. Буваючи в церкві, перебував у постійному русі, викриваючи тих, хто молився, ганяючись за примарами, яких він бачив, порушуючи богослужіння криками і химерними рухами тіла. Юродство приваблювало до Паїсія безліч шанувальників; для побачення з ним приїжджали з віддалених міст і сіл. Прославився чудотворіннями і прозорливістю. Під час спілкування з людьми улюбленим заняттям святого було грізне викриття.Він завжди вчасно з’являвся там, де потрібно було втішити тих, хто сумує, примирити тих, хто свариться, підбадьорити подвижників.У 1879 році преподобного помістили до Китаївської братської богадільні, і сам він, будучи немічним, з великою любов’ю доглядав за немічнішими стражденними братами. Блаженний чимало послужив і своїй хворій матері та проводив її в останню путь, поховавши її на монастирському кладовищі.День кончини старець передбачив заздалегідь. Відчуваючи наближення смерті, пішов до Лаври, де його помістили в братську лікарню.Помер 17 (30) квітня 1893 року після причастя Святих Христових Таїн.Похований на братському кладовищі в Спасо-Преображенській пустині, що знаходиться недалеко від Китаївської і приписана до Києво-Печерської Лаври. Кончину блаженного Паїсія оплакував весь Київ.У 1999 році був прославлений рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!Слово огласительне святого Іоанна Златоуста у святу і велику Неділю ПасхиЯкщо хто благочестивий та боголюбивий, нехай насолодиться цим добрим та світлим торжеством. Якщо хто є рабом благорозумним, нехай увійде, радіючи, в радість Господа свого. Якщо хто потрудився постуючи, нехай прийме нині динарій. Якщо хто з першої години працював, нехай прийме сьогодні справедливу плату. Якщо хто після третьої години прийшов, нехай святкує дякуючи. Якщо хто після шостої години встиг прийти, нехай ні в чому не сумнівається, бо нічого не втрачає. Якщо хтось аж до дев’ятої години забарився, нехай приступить без сумніву і без остраху. Якщо хтось лише об одинадцятій годині встиг прийти, [то й він] нехай не боїться затримки: адже Щедрим є Владика, Який приймає останнього, як і першого; дає спочинок тому, хто прийшов об одинадцятій годині, так само як і тому, хто від першої години трудився; і останнього милує і першому догоджає; і тому дає, і цього обдаровує; і справи приймає, і намір вітає; і дію цінує, і готовність хвалить.Отож увійдіть всі в радість Господа нашого, і перші й останні нагороду прийміть. Багаті та вбогі, разом радійте. Здержливі та ліниві, день [цей] вшануйте. Хто постував і хто не постував, возвеселіться нині. Трапеза наповнена, насолодіться всі. Тілець вгодований, тож ніхто нехай не піде голодний. Всі насолодіться бенкетом віри. Всі насолодіться багатством благості. Нехай ніхто не ридає через [свою] убогість, бо явилося спільне царство. Нехай ніхто не плаче за свої провини, бо прощення від гроба засяяло. Нехай ніхто не боїться смерті, бо звільнила нас Спасителева смерть. Приборкав її Той, Хто нею був держимий. Полонив пекло Той, Хто зійшов до пекла. Засмутив пекло, яке вкусило Плоті Його.І це провіщаючи, Ісайя вигукнув: пеклу стало гірко, — каже він, — коли зустріло воно Тебе долу. [Пекло] Засмутилося, тому що упразднилося. Засмутилося, бо стало осміяним. Засмутилося, бо умертвилося. Засмутилося, бо зруйнувалося. Засмутилося, бо стало зв’язаним. Прийняло Тіло, і на Бога натрапило. Прийняло землю, але зустріло небо. Прийняло те, що бачило, і було поневолене тим, чого не бачило. Смерть! Де твоє жало? Пекло, де твоя перемога? Воскрес Христос, і ти повалене. Воскрес Христос, і впали демони. Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя торжествує. Воскрес Христос і немає жодного мертвого у гробі. Адже Христос, Який встав із мертвих, початком усопших став. Йому і слава і держава на віки віків. Амінь.
Велика й свята є ця Субота, бо Церква під час богослужіння згадує перебування Спасителя у гробі та Його зішестя душею до пекла.Святі отці завжди наголошували на величезному значенні цього дня для православних, ставлячи Велику Суботу на один рівень з Великодньою Неділею, оскільки саме в суботу богослужіння розповідає нам про те, як Господь долає владу диявола та звільнює від неї душі померлих.Померлі дізналися про перемогу Христа раніше за живих — ті зустрінуть Воскреслого Господа лише наступного дня, в неділю…Весь цей день Плащаниця, яка зображує Тіло Христове, покладене в гріб, знаходиться посередині храму, і саме перед нею приймають віруючі Святе Причастя.Церква закликає не витрачати цей ранок на житейські турботи, натомість відвідати богослужіння, аби святкування набуло свого справжнього, духовного змісту для кожного з нас.Вранці в суботу всі вірні збираються до храму, щоб прославити Спасителя за те, що Він Своїми Стражданнями та Смертю знову відкрив нам двері Раю.Після цього християни розходяться по домівках в очікуванні Великодня, щоби знову зібратися разом перед Престолом Божим вже під час Пасхального Богослужіння.Як співає Церква у піснеспівах, нині — «Нехай мовчить всяка плоть людська, та нехай стоїть із страхом і трепетом, та ні про що земне в собі нехай не мислить: бо Цар царюючих і Господь пануючих приходить, щоб заколотися і датися в їжу вірним…»Таємні учні Іісусові, святі Йосиф та Никодим, після страти зняли пречисте Тіло Господа з Хреста та, обгорнувши за юдейським звичаєм плащаницею, поклали у новому кам’яному гробі – печері неподалік від Голгофи.Юдейські первосвященики та фарисеї знали, що Христос пророчо казав про Своє Воскресіння. Не вірячи, вони однак боялися, аби апостоли не вкрали Його Тіла та не сказали народу, що Він Воскрес. Тому була поставлена біля гробу варта з римських легіонерів, а вхід до поховальної печери привалений великим каменем.Але цим противники Христові додали Істині лише нового підтвердження. Адже свідками Воскресіння стали не тільки учні Христові, але й воїни, які стерегли гріб.Зазвичай у Велику Суботу в Єрусалимі в Храмі Гробу Господнього — саме там, де знаходиться місце погребіння Іісуса Христа, кожного року стається надзвичайне диво – сходження Благодатного вогню.Майже дві тисячі років по молитвах віруючих, яких очолює саме православний патріарх, під час особливого богослужіння напередодні Великодня, виникає феномен, який сучасна наука пояснити не в змозі. Несподівано, іноді майже відразу, іноді – після довгих годин молитов Патріарха, на кам’яні плити Гробу Господнього сходить особливий вогонь у вигляді надприродного світла, від якого Патріарх запалює свою лампаду та передає іншим віруючим.Цей вогонь, або, скоріше, світло, має дивовижні властивості – упродовж деякого часу не наносить опіків, а навпаки – іноді зцілює серйозні хвороби…Як вважають деякі богослови, Благодатний вогонь є прообразом того вищого Нетварного Божественного Світла, яке свого часу являлося під виглядом неопалимої купини, на горі Фавор під час Преображення Господнього, а потім, у мить Воскресіння Христового, саме цей Нетварний вогонь освітив печеру Гробу Господнього.За переданням, Велика Субота, під час якої Благодатний вогонь не зійде, стане ознакою скорого кінця світу…Спливають останні години, які відділяють нас від найбільш значущого в житті християнина свята – Воскресіння Христового. Ще лежить у центрі храму плащаниця, ще тілом Господь ніби спочиває в гробі. Але в повітрі вже розлилося передчуття незрівняної духовної радості, а в серці – величезне відчуття подяки Господу нашому Іісусу Христу за те, що нарешті смерть подолано, що людську природу відроджено в первозданній досконалості для спілкування з Богом, що спасіння роду людського відбулося.
Свято Входу Господнього в Єрусалим зазвичай називають у народі “Вербною неділею”. Православні християни поспішають до церкви з пучками пухнастих верб. Нас охоплює радісне передчуття: за тиждень – Великдень! Але до чого тут верби, про які нічого не знали євангельські герої? Який взагалі історичний сенс свята?Звернімося до євангельської історії.Рання весна 30 року від Різдва Христового. До Єрусалима вже прибув військовий губернатор (прокуратор, точніше – префект) Іудеї Понтій Пилат, щоб спостерігати за бунтівними підданими. Скоро єврейська Пасха, і за шість днів до неї Христос прямує до міських воріт, немов бажаючи посісти належний Йому царський престол, уперше дозволяючи називати Себе Царем. Це – остання спроба відвернути людей від політичних хибних думок, вказавши істинний характер Свого Царства “не від світу цього”. Тому під Іісусом не бойовий кінь, а лагідний осел, який символізує мир. А люди розмахують пальмовими гілками й кричать “осанна!” (“спасай нас!”). Вони чекають, що Він явить Божественну силу, ненависні римські окупанти будуть знищені – і прийде вічне Месіанське Царство. Але Христос не винищуватиме римські легіони й не змінюватиме політичний устрій світу. Це безглуздо, якщо немає оновлення морального. Подібні спроби обертаються ще більшою бідою.Мине чотири дні, і маловірні учні в страху розбіжаться із нічного Гефсиманського саду, залишивши зв’язаного Вчителя в руках варти; а юрба, яка нині вітає Месію захопленими криками, буде в озлобленні волати: “Розіпни, розіпни Його!” Він не виправдає її очікувань…Наслідуючи сучасників Христа, ми теж зустрічаємо Його з зеленими гілками в руках. Християни Сходу – з гілками фінікових пальм чи лавру або квітами. У жителів Півночі вони мимоволі замінюються вербами – першими деревами, що зеленіють. Їх освячують напередодні свята, на всенічному бдінні, після читання Євангелія. У народі набули поширення різноманітні “вербні” звичаї та обряди: зберігати освячену в церкві вербу протягом року, прикрашати нею домашні ікони та ставити на підвіконня, приносити на могили родичів, окропляти вербним пензлем, змоченим у святій воді, худобу, їсти вербну кашу, зварену з бруньками верби, які тільки-но розпустилися.Проте, головним в цьому святі є зустріч і хвала Царя Слави, який іде на свій Хресний трон, аби звільнити нас від гріха, прокляття і смерті.Осанна, Спаси нас, Сину Давидів!
Архангел Гавриїл був обраний Господом для того, щоб благовістити Діві Марії, а з Нею і всім людям велику радість про воплочення Сина Божого. Тому наступного дня після Благовіщення, прославивши Пречисту Діву, ми дякуємо Господу і вшановуємо Його посланця Архангела Гавриїла, який послужив таїнству нашого спасіння.Святий Архангел Гавриїл є служителем Божественної Всемогутності. Він сповіщав старозавітному людству про майбутнє воплочення Сина Божого; надихав пророка Мойсея під час написання книги Буття; відкривав пророку Даниїлу майбутню долю єврейського народу (Дан. 8:16; Дан. 9:21-24); з’являвся праведній Анні зі звісткою про народження від неї Преблагословенної Діви Марії.Архангел Гавриїл невідступно перебував зі святою Отроковицею Марією в Єрусалимському храмі та згодом охороняв Її в увесь час земного життя. Він сповістив у день Благовіщення Діві Марії, що ім’я Її Сина буде Іісус (Спаситель) (Мф. 1:21). Святий Архангел також з’явився священнику Захарії, передбачивши народження Предтечі Господнього ─ Іоанна Хрестителя (Лк. 1:13).Господь посилав його й до святого Іосифа Обручника. Він з’явився йому уві сні, щоб відкрити таємницю воплочення Сина Божого від Пресвятої Діви Марії (Мф. 1:20-23). Також Архангел Гавриїл попередив праведного Іосифа про задуми Ірода та звелів тікати до Єгипту з Немовлям і Богородицею (Мф. 2:13).Після Народження Господа Гавриїл з’явився пастухам і оголосив їм про пришестя Спасителя (Лк. 2:9-14). Коли ж Господь перед Своїми стражданнями молився в Гефсиманському саду до кривавого поту, на укріплення Його, згідно з церковним Переданням, був посланий з Небес саме Архангел Гавриїл, ім’я якого означає «Сила Божа» (Лк. 22:43). У свою чергу, жони-мироносиці почули від Архістратига радісну звістку про Воскресіння Христове (Мф. 28:2-7; Мк. 16:5-7; Лк. 24:4-7; Ін. 20:12-13).Згадуючи цього дня багаторазові явлення святого Архангела Гавриїла та його ревне виконання Божественної волі і сповідуючи його заступництво перед Господом за християн, Православна Церква закликає своїх чад з вірою та старанністю звертатися до нього в молитвах.
РОЗПОЧАЛАСЬ ВЕЛИКОПІСНА ХРЕСНА ХОДА «З МОЛИТВОЮ ПРО МИР»2 квітня 2025 року, у середу пʼятого тижня Великого посту, з благословення Високопреосвященнішого Володимира, митрополита Камʼянського і Царичанського, розпочалась Великопісна хресна хода «З молитвою про мир».У хресній ході приймають участь: -ковчег зі святинями Страстей Господніх, який прибув зі Свято-Іллінського чоловічого монастиря м. Одеси. А також святині які перебувають у нашій єпархії, і в котрий раз приймають участь у Хресних ходах : -частка мощей великомученика і цілителя Пантелеїмона;-частка мощей святителя Анатолія, патріарха Константинопольського. Цього дня святині відвідали такі храми міста:- храм на честь святої рівноапостольної княгині Ольги;- храм на честь святого рівноапостольного князя Володимира. В кожному храмі перед святинями особливо помолились про мир у нашій Державі, щоб Господь зберіг місто та містян, за міську владу, воїнів, за родини що постраждали від війни.🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==ФОТОРЕПОРТАЖ ⬇️📸🎞️
Святий Хрисанф походив з язичницької сім’ї; здобув високу освіту. Серед книг йому траплялися такі, в яких язичники міркували про християнство. Але юнак захотів прочитати книги, написані самими християнами. Йому довелося знайти книги Нового Завіту. Священне Писання просвітило душу розумного хлопця. Він знайшов пресвітера Карпофора, який ховався від гонінь, і прийняв від нього Святе Хрещення. Після цього він почав відкрито проповідувати Євангеліє. Батько хлопця всіляко прагнув відвернути сина від християнства і одружив його на красуні Дарії, жриці Афіни Паллади. Проте святий Хрисанф зумів навернути свою дружину до християнства, і молоде подружжя зі спільної згоди вирішило вести невинне життя. Після смерті батька вони почали жити в окремих будинках. Святий Хрисанф зібрав навколо себе кількох навернених до Христа юнаків, а навколо святої Дарії зібралися благочестиві жінки.Люди поскаржилися єпарху Келеріпу, що святі Хрисанф і Дарія проповідують безшлюбність. Святий Хрисанф був відданий на муки трибунові Клавдію.Проте тортури не змогли похитнути мужність молодого мученика, бо сила Божа допомагала йому. Вражений цим, трибун Клавдій увірував в Христа і прийняв святе Хрещення разом із дружиною Іларією, і з синами Ясоном і Мавром і зі всіма домашніми і воїнами. Коли звістка про це дійшла до імператора Нумеріана (283 – 284), то він наказав всіх їх стратити. Мученик трибун Клавдій був втоплений у морі, а його сини і воїни були обезголовлені. Християни поховали тіла святих мучеників недалеко в печері, і свята Іларія почала постійно ходити туди, щоб молитися. Одного разу її вислідили і привели на муки. Свята попросила дати їй декілька хвилин для молитви, закінчивши яку померла. Служниця поховала святу в печері поряд із синами.Святу Дарію мучителі віддали в дім розпусти. Але там її охороняв посланий Богом лев. Всіх, хто намагався поганьбити святу, лев валив на землю, але залишав живими. Мучениця проповідувала їм християнство і навертала на шлях спасіння.Святого Хрисанфа кинули до сморідної ями, куди стікалися всі нечистоти міста. Але йому засяяло Небесне Світло, і замість смороду яма наповнилася пахощами.Тоді імператор Нумеріан звелів віддати святих Хрисанфа і Дарію в руки катів. Після катувань мученики були живими зариті в землю.В печері, розташованій недалеко від місця страти, почали збиратися християни, вшановуючи день мученицької смерті святих. Вони здійснювали Богослужіння і причащалися Святих Таїн. Дізнавшись про це, язичницькі власті наказали засипати вхід в печеру, заповнену християнами, які прийшли на молитву.Так в муках загинуло безліч християн, з яких двоє відомі за іменами: мученики пресвітер Діодор і диякон Маріан.
Святий Кирил, архієпископ Єрусалимський, народився в Єрусалимі в 315 році і був вихований у строгому християнському благочесті. Досягши повноліття, він прийняв чернецтво, а в 346 став пресвітером. 350 року після смерті архієпископа Максима він став його наступником на Єрусалимській кафедрі.У сані Єрусалимського патріарха святитель Кирил ревно боровся проти єресей Арія та Македонія. Цим він порушив проти себе ненависть аріанствуючих єпископів, які добилися його усунення та вигнання з Єрусалиму.У 351 році на свято П’ятидесятниці в Єрусалимі близько 3 години дня було чудесне знамення: на небі з’явився Чесний Хрест, що сяяв величним світлом. Він простягався від Голгофи до гори Єлеонської. Святитель Кирило повідомив про це знамення імператору-аріанину Констанцію (351–363), сподіваючись навернути його до православ’я.Повалений Сардикійським Собором єретик Акакій, який був митрополитом Кесарійським, вирішив вигнати святителя Кирила, користуючись сприянням імператора. Коли в Єрусалимі настав сильний голод, святитель Кирило на справи милосердя витратив усе своє майно. Оскільки голод не припинявся, святитель почав продавати церковні речі, купуючи на виручені гроші пшеницю голодуючим. Вороги святителя розпустили чутки, ніби бачили в місті жінку, що танцювала у священному одязі. Скориставшись цими розмовами, єретики силою вигнали святителя.Святитель знайшов притулок у єпископа Сільвана у Тарсі. Після цього в Селевкії зібрався Помісний Собор, на який прибуло близько 150 єпископів. Серед них був і святитель Кирило, якого митрополит Акакій хотів не допустити до засідань, але Собор не погодився. Тоді Акакій залишив Собор перед імператором та патріархом-аріанином Євдоксієм обмовивши і Собор, і святителя Кирила. Імператор піддав святителя ув’язненню.Коли запанував імператор Юліан Відступник (361–363), він скасував усі постанови Констанція проти православних. Святитель Кирил повернувся до своєї пастви. Через деякий час, коли Юліан утвердився на престолі, він відкрито зрікся Христа. Він дозволив євреям відновити зруйнований римлянами Єрусалимський храм і навіть виділив їм на будівництво частину коштів із державних податей. Святитель Кирил передбачав, що слова Спасителя про руйнування самого каміння храму (Лк.21,6) безсумнівно здійсняться, і блюзнірський задум Юліана зазнає краху. Якось уночі стався такий сильний землетрус, що навіть уцілілі основи древнього Соломонового храму зрушили з місця, а знову зведені впали і розсипалися на порох. Коли юдеї знову почали будівництво, з неба впав вогонь і винищив робочі знаряддя. Великий жах охопив усіх. Наступної ночі на одязі юдеїв з’явився знак хреста, який вони нічим не могли знищити.Після цього небесного підтвердження, передбаченого святителем Кирилом, його знову вигнали, а Єрусалимську кафедру зайняв святий Киріак. Але незабаром святий Киріак зазнав мученицької смерті.Після загибелі імператора Юліана святитель Кирил повернувся на кафедру, але за правління імператора Валента (364–378) втретє був відправлений в заслання. Лише за святого благовірного царя Феодосія Великого (379–395) він остаточно повернувся до своєї архіпастирської діяльності. У 381 році святитель Кирил брав участь у ІІ Вселенському Соборі, який засудив єресь Македонія та затвердив Нікео-Цареградський Символ віри.З творінь святителя Кирила особливо відомі 23 повчання (18 огласительних для тих, хто готується прийняти Хрещення і 5 для новоохрещених) і дві бесіди на Євангельські теми.У основі огласительних повчань лежить докладне роз’яснення Символу віри. Святитель пропонував християнину записати Символ віри “на скрижалі серця”. Помер святитель Кирил Єрусалимський 386 року.
АРХІПАСТИР ЗВЕРШИВ МАЛЕ ПОВЕЧІРʼЯ З ЧИТАННЯМ ЧАСТИНИ АКАФІСТА ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ Увечері 28 березня 2025 року, у пʼятницю четвертого тижня Великого посту, Високопреосвященніший Володимир, митрополит Камʼянський і Царичанський, очолив мале повечірʼя з молебним каноном до Божої Матері перед шанованими образами «Іверська» та «Володимирська» в Свято-Успенському храмі м. Вільноігрськ. Його Високопреосвященству співслужило духовенство єпархії. На прикінці богослужіння, Архіпастир освятив ковчег для святих мощей святителя Спиридона, які були передані в дар для Успенської парафії.Після завершення молебного співу, Владика звернувся до всіх присутніх зі словом про важливу роль Пресвятої Богородиці у нашому житті. Такого роду богослужіння походять з терен Єрусалимської Церкви. Традицію проведення у Великому посту, подібних богослужінь з благословення правлячого архієрея було розпочато ще у 2017 році. Молебні співи проводяться перед шанованими образами Пресвятої Богородиці єпархії.🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==ФОТОРЕПОРТАЖ📷🤳🎞️⬇️
313 року імператор Константин Великий підписав закон про свободу віросповідання. Його співправитель імператор Лікіній теж підписав цей закон, проте в підвладних йому областях гоніння на християн тривали.Близько 320 року в місті Севастії, у Вірменії, стояло римське військо. У війську перебували сорок воїнів-християн родом із Каппадокії (нині на території Туреччини). Воєначальник Агриколай примушував їх принести жертву ідолам, але воїни відмовилися.Тоді їх зарештували і зв’язаними повели до озера поблизу міста Севастії. Стояла зима, вечоріло. Воїнів роздягнутими поставили у вкрите льодом озеро. Страшний мороз скував тіла святих мучеників, і вони стали замерзати. Мука ця для них була особливо тяжкою, бо на березі озера для спокуси було поставлено теплу лазню. Хто хотів врятувати своє життя, той мав заявити в’язничному сторожеві, що він зрікся Христа, і тоді можна було увійти до теплої лазні й відігрітися. Усю ніч воїни мужньо переносили лютий мороз, підбадьорюючи один одного і співаючи священні гімни Богу.Рано-вранці один із воїнів не витримав страждань. Він вийшов із озера і поспішив до лазні. Однак щойно тепле повітря торкнулося його тіла, він упав мертвим.Невдовзі після цього в’язничний сторож Аглаїй побачив, як над мучениками, котрі залишалися в озері, заблищало неземне світло. Аглаїй був так вражений цим дивом, що, оголосивши себе християнином, скинув з себе одяг і приєднався до тридцять дев’яти мучеників.Мучителі, які прийшли трохи згодом, побачили, що воїни-християни не лише не замерзли, а й, схоже, навіть відігрілися. Тоді мучителі молотами перебили їм коліна і покидали святих мучеників у вогонь. Після цього обвуглені кістки мучеників скинули в річку.Три дні потому мученики зявилися єпископу Севастійському Петру і розповіли про свій подвиг. Єпископ Петро зібрав їхні кістки і з честю поховав. Імена мучеників збереглися: Киріон, Кандид, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк, Уалент (Валент), Вівіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Ангій, Аєтій, Флавій, Акакій, Єкдикій (Єкдит), Лисимах, Олексндр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Дометіан, Гаїй, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Уалерій (Валерій), Філоктимон, Северіан, Худіон, Мелітон і Аглаїй.Пам’ять сорока мучеників належить до найшанованіших свят. У день їхньої пам’яті полегшується суворість Великого посту.
