Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ | Терпів багато глузувань, отримував плювки в обличчя, бував неодноразов...

Терпів багато глузувань, отримував плювки в обличчя, бував неодноразово побитий, але все прощав своїм кривдникам і лагідно молився за них. За таке смирення і добровільне мучеництво Господь прославив його даром чудодійної молитви, прозорливості та зцілень, а також обдарував його великою співчутливою любов’ю до людей, яку преподобний приховував під покровом юродства. До кожного преподобний звертався “душечко” або “душко”; всі проступки й гріхи, таємні наміри й думки співрозмовника ніби перекладав на себе і викривав, немов свої власні.Монастирське начальство, бачачи примхи Паїсія, стало дивитися на нього як на душевнохворого і не в змозі було придумати жодних заходів для запобігання його подальшому юродству.12 грудня 1854 року він відпросився у двомісячну відпустку для побачення з матір’ю, яка протягом 14 років, тобто з дня вступу сина до обителі, жодного разу не бачила його. Після повернення із відпустки його звільнили від послуху записника і відправили в братську хлібню. Але 10 листопада 1855 року, через крайню нестачу церковних співаків, його знову перевели на Ближні печери та призначили на колишній кліросний послух.Там пробув кілька місяців, особливому юродству не віддавався, а потай займався вдосконаленням духу, був навіть призначений помічником уставника. Щоб уникнути нових принад і спокус, вирішив назавжди віддалитися від людей.Став поневірятися містом і київськими монастирями. Лише зрідка заходив до Лаври, під час богослужіння, і, ставши біля кліросу, брався навмисне бурмотіти незв’язні слова.Із клірошанської келії отця Паїсія виселили і помістили в сторожці. Але блаженний і від цього комфорту навідріз відмовився. Замість цього він знайшов собі притулок на горищі, проводячи дні свої у всякому стражданні: влітку терпів денну спеку, а взимку – холод.Незабаром Лаврське начальство почало переконуватися, що все те, що творить отець Паїсій, є ніщо інше, як навмисне юродство, і тому 1867 року перемістило його на послух до Китаївської пустині на кухню. Тут отець Паїсій ще більше посилив своє юродство, здійснюючи потай великі справи терпіння, любові і добра. Приходячи до кухні раніше за всіх, готував дрова і воду, запалював вогонь та допомагав кухарям у їхній важкій роботі, виснажував плоть свою посиленою працею.З прийняттям на себе подвигу юродства отець Паїсій різко змінив спосіб життя. Не визнавав пристойності, в брудному одязі, із залізною палицею, почав поневірятися Києвом, ночуючи на вулиці або в Лаврі. Харчувався недоїдками, взимку переносив морози, стоячи на колінах у снігу. Буваючи в церкві, перебував у постійному русі, викриваючи тих, хто молився, ганяючись за примарами, яких він бачив, порушуючи богослужіння криками і химерними рухами тіла. Юродство приваблювало до Паїсія безліч шанувальників; для побачення з ним приїжджали з віддалених міст і сіл. Прославився чудотворіннями і прозорливістю. Під час спілкування з людьми улюбленим заняттям святого було грізне викриття.Він завжди вчасно з’являвся там, де потрібно було втішити тих, хто сумує, примирити тих, хто свариться, підбадьорити подвижників.У 1879 році преподобного помістили до Китаївської братської богадільні, і сам він, будучи немічним, з великою любов’ю доглядав за немічнішими стражденними братами. Блаженний чимало послужив і своїй хворій матері та проводив її в останню путь, поховавши її на монастирському кладовищі.День кончини старець передбачив заздалегідь. Відчуваючи наближення смерті, пішов до Лаври, де його помістили в братську лікарню.Помер 17 (30) квітня 1893 року після причастя Святих Христових Таїн.Похований на братському кладовищі в Спасо-Преображенській пустині, що знаходиться недалеко від Китаївської і приписана до Києво-Печерської Лаври. Кончину блаженного Паїсія оплакував весь Київ.У 1999 році був прославлений рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви.