Kitsune / Сєвєродонецьк 🇺🇦

🕯 Драгомирецький Євген ХристофоровичВетеран Другої світової війни, відомий онколог, почесний громадянин Сєвєродонецька.Євген Христофорович пішов на війну у дев’ятнадцять років. Воював на Волховському фронті зв’язківцем. Двічі був поранений. Після другого поранення у лютому 1942 року був направлений служити до військового шпиталю, де і зустрів перемогу.Після війни поступив до Одеського медичного інституту, а після його закінчення, у 1956 році, приїхав працювати на Луганщину. Спочатку лікарем-хірургом у Первомайську, потім у Гірському та безпосередньо Сєвєродонецькій міській лікарні. Був завідувачем хірургічного відділення. Згодом став займатись онкологією - що стало справою всього його життя. Головним лікарем Сєвєродонецького онкодиспансеру він почав працювати з 1965 року. Саме він одним з перших став застосовувати для лікування раку шкіри кріотерапію.У 2022-му війна в його дім прийшла вдруге. І він був змушений покинути Сєвєродонецьк, що встиг стати рідним. Останні роки життя чоловік провів у Вінниці.Бойова звитяга ветерана відзначена орденами «За мужність» та «Вітчизняної війни», а також 15-ма медалями.Помер 25 листопада 2023 року у Вінниці на 102 році життя. Пам'ятаємо.Джерело@kitsunetg

Bring Kids Back UA: Україна чекає на дітей і молодь з ТОТ та створює умови, щоб цей шлях був реальним, доступним і безпечним.У цій публікації зібрано ключову інформацію про те, як подати документи, які спрощені умови діють та на яку підтримку можна розраховувати.🔴 Вступникам із ТОТ не обов’язково складати НМТ — можна пройти співбесіду. Якщо виїзд відбувся після 1 жовтня 2025 року або людина досі на ТОТ — вступ можливий без НМТ. Якщо раніше — потрібен тест, але діє квота-2.🔴 Квота-2 — це окремий конкурс на бюджет для вступників із ТОТ і територій бойових дій: зазвичай 10% місць (не менше одного), у переміщених ЗВО — до 40%.🔴 Допомогу забезпечують освітні центри «Крим-Україна» та «Донбас-Україна» (1 червня — 30 вересня): супровід на всіх етапах, частину процедур можна пройти дистанційно.🔴 Вступ можливий навіть без паспорта — достатньо свідоцтва про народження, паспорт оформлюють після зарахування. На час вступу надається безплатне житло, молодь до 23 років може отримати 50 000 грн допомоги. Також є стипендії, пільгові гуртожитки й підтримка після переїзду.🔴 У межах ініціативи Bring Kids Back UA допомагають виїхати безкоштовно та конфіденційно, навіть без документів — із підбором безпечного маршруту.🔴 Якщо не готові вступати одразу — доступні підготовчі програми, зокрема «нульовий курс». На всіх етапах вступу та навчання передбачений супровід і підтримка.

📰 «Суспільне Одеса» випустило сюжет про нашу землячку, Світлану Кравченко, яка з 2022 року переїхала до Одеси після місяця перебування у підвалі під обстрілами. Наразі вона працює швачкою. Світлана каже, що все життя прожила в Сіверськодонецьку. Її батько працював бульдозеристом на піщаному кар’єрі, а мати – на виробничому підприємстві "Азот". Після закінчення школи вона вступила до технічного закладу та здобула спеціальність монтажника телефонного обладнання, проте за фахом не працювала. Згодом працювала на виробництві метанолу та формаліна — загалом 22 роки.В її спогадах, життя в рідному місті було по-справжньому, а сусіди жили дружно, як одна сім’я."Ми разом відсвятковували всі свята. На вулиці ставили столи та лавки, накривали стіл. Кожен приносив якісь страви. І сідали, співали, танцювали, дуркували, як то кажуть. Ну, усе було. Це було справжнє життя. А потім так сталося, що всіх розкидало", – розповіла Світлана. Подивитися сюжет можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=ybydra4zXCk&tТекстова версія за посиланням@kitsunetg

Еспресо спільно з платформою пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових🕯Еспресо спільно з платформою пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військовихСтарший лейтенант медичної служби Євген Меламед помер під час службового відрядження в місто Ізюм на Харківщині 25 травня 2024 року внаслідок гострої серцево-судинної недостатності. Йому було 46 років.Євген народився у місті Сіверськодонецьк Луганської області. Закінчив  Луганський державний медичний університет, опанувавши фах лікаря анестезіолога-реаніматолога. Дуже любив свою професію, вважав її своїм покликанням. Працював у Рівненському обласному клінічному лікувально-діагностичному центрі імені В. Поліщука.Під час повномасштабної війни, з березня 2023 року, Євген став лікарем-анестезіологом, старшим ординатором передового хірургічного відділення військової частини А4615 – Військово-медичного клінічного центру Східного регіону ЗСУ. Надавав спеціалізовану медичну допомогу військовим у місті Дніпро, а також у Покровську та Кураховому на Донеччині, в Ізюмі на Харківщині. «Мій чоловік був справжнім патріотом своєї країни. Працюючи, пишався, що може рятувати життя воїнів. Військові говорили, що такого доброзичливого і чуйного медика не зустрічали, навіть робили з ним фото на згадку. Євген старався приділити увагу кожному пацієнту. Було складно, він не спав по кілька днів. Але коли на кону було людське життя, то не було часу думати про власне самопочуття. Рятуючи життя побратимів, віддав своє, не жаліючи. Прекрасна людина, чудовий татусь і чоловік», – сказала дружина Наталія.Поховали захисника у Рівному.У Євгена залишилися дружина, донька, рідні та близькі.

Володимир Сімонов з позивним Сіма – боєць Бригади “Хижак” при Департаменті патрульної поліції До повномасштабної війни – поліцейський Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області.Перший спогад про війну — 24 лютого, рідний Сєвєродонецьк. Володимир був серед 62 поліцейських-добровольців.Евакуація мирних жителів. Доставка гуманітарної допомоги за адресами та в бомбосховища. Контроль за тим, щоб не було мародерства в Сєвєродонецьку, Лисичанську, Рубіжному.Під час війни Володимир став водієм шкільного автобуса, яким вивозив людей. За нормами — 30 пасажирів. Фактично — 100 і більше. Люди стояли, сиділи на підлозі, тримали одне одного за руки.Особливо він пам’ятає маломобільних людей, літніх. Тих, кому було найважче. Їх виносили на ношах із квартир, вантажили в транспорт, потім заносили до вагонів поїздів.Були й ті, хто відмовлявся виїжджати. Навіть із маленькими дітьми. Казали: «Скоро все закінчиться».Є кадри, які він пам’ятає до дрібниць. Вулиця Курчатова. Він їздив туди щодня. Об’їжджав усю вулицю й завозив їжу. Навіть коли військові казали, що туди вже не можна. Він їхав годувати місто, де народився. Бо хотів, щоб усі були живі.«Найважче — не виносити людей на ношах, а залишати тих, хто відмовився виїхати», - каже боєць.Зараз Сіма евакуює побратимів і цивільних на Костянтинівському напрямку у складі медичної роти бригади «Хижак».Він навчився їздити на будь-якій броньованій машині. Підтримує техніку медичної роти у справності та бойовій готовності. Пройшов курси тактичної медицини. Так склалося, що більшість його евакуацій — це поранені з масивними опіками, тож він добре відпрацював алгоритм надання такої допомоги. Щойно надходить наказ на евакуацію — він виїжджає.Одні з найскладніших евакуацій морально — коли треба рятувати друзів. Якось приїхав на позицію медеваку лагодити машину. У цей момент FPV-дрон підбив авто, в якому були його друзі — командир роти та заступник командира. Кинув усе й поїхав туди. На щастя, все обійшлося. Замінили колесо й відтягнули авто у безпечне місце.«Допомагати місту та країні, де народився, — це мій обов’язок» , - каже Володимир.ℹ️ Історія опублікована в межах інформаційної кампанії МВС «Інші ми», що присвячена глибокій внутрішній трансформації кожного за роки війни. Через особисті історії ми розповідаємо про спільний досвід і силу, що безповоротно змінили українське суспільство.А які зміни ви бачите в собі?#інші_миБригада "Хижак" при Департаменті патрульної поліції👮 Facebook | X | Instagram | TikTok

У 2022 році Євген став «Учителем року» у Сіверськодонецьку. А вже за кілька місяців змінив підручник на військову форму й став до строю у лавах ДПСУ. На Луганщині історію давно не просто вивчають – її проживають.24 лютого 2022 року його місто одразу опинилось у напівоточенні. Родину вдалось посадити на евакуаційний потяг.«Відправляєш сім’ю і не знаєш, коли обіймеш знову. Але розумієш: спочатку треба зробити свою роботу», – пригадує Євген.Чоловік мав контракт у резерві ТРО, тому після евакуації сім’ї одразу пішов до територіального центру комплектування. Там і дізнався, що служитиме прикордонником.З квітня 2022 року боєць служив у складі Херсонського прикордонного загону. Про прикордонну службу раніше знав небагато – лише з історії та розповідей знайомих, які воювали ще з 2014 року.«Пам’ятав одне: до прикордонників завжди ставилися з повагою. Тепер сам розумію чому», – каже Євген.На позиціях виникали суперечки, і, звісно, про історію теж. Учительська звичка пояснювати нікуди не поділася.«У школі ти можеш переконати учнів. Тут у кожного за плечима власний досвід. Іноді сперечались до хрипоти, а потім разом йшли на завдання – і всі питання закінчувались», – усміхається боєць.Війна навчила Євгена власної математики:«Виживання – це удача плюс досвід. Одягнув бронежилет – додав собі шанс. Перевірив позицію, підготувався – ще плюс».Боєць впевнений, якщо щодня додаєш собі ці відсотки, маєш більше шансів повернутися живим.Чотири роки у складі Сил Оборони змінили погляди прикордонника на все. Навіть на науку, яку викладав усе життя.Колишній учитель зізнається: у підручниках історії завжди бракувало головного – людей.Підручники вчать запам’ятовувати дати й операції, але за ними стоять чиїсь долі. Кожен клаптик землі оплачений чиїмось життям. Оце і є справжня історія.Колись він викладав історію за підручниками. Тепер переконаний: справжня історія – це не дати, а вибір людини. Його вибір – бути там, де найважче, щоб зберегти нашу мову та землю.Для Євгена Перемога – це вистояти. Вистояти, щоб завтра його колишні учні могли жити у своїй країні й бути вільними.https://www.youtube.com/watch?v=EitzjDGxjysДжерело@kitsunetg

11 липня 1942 року Лисхімбуд був окупований німецько-фашистськими військами.Як і всюди, де хазяйнували фашистські недолюдки, тут почалися чорні дні. До планів німецького командування входило вивезти з Лисхімбуду до Німеччини промислове устаткування, що залишилося. Для цього окупанти вирішили збудувати залізничну вітку від селища до Сіверського Дінця, а також спорудити на річці переправу, щоб перетягнути вагони, навантажені устаткуванням, на залізничну магістраль. Близько семи місяців щодня фашистські молодчики зганяли під загрозою розстрілу жителів селища на роботу, але вони зривали плани ворога. Жоден вагон з устаткуванням не пішов у Німеччину.На момент окупації селища в ньому лишилося тільки 120 жителів, головним чином старі і діти. Інші або пішли в Червону Армію, або евакуювалися з підприємствами на схід країни.Багато лисхімбудівців із зброєю в руках боролися за свободу і незалежність соціалістичної Батьківщини. У Сєвєродонецьку є вулиця, яку жителі міста назвали іменем свого земляка Героя Радянського Союзу В. С. Сметаніна. У травні 1944 року в боях під Вітебськом підполковник Сметанін — заступник командира полка проявив особливу мужність і відвагу. 48-му стрілецькому полку 17-ої гвардійської Червонопрапорної дивізії довелося вести вперті бої за утримання села Рудаків. Під командуванням В. С. Сметаніна гвардійці відбили ЗО атак ворога. Двічі водив їх в контратаку Сметанін особисто. У цьому бою він і загинув.У складі 60-ї стрілецької дивізії визволяв від фашистських загарбників міста і села Донбасу житель селища шахтар В. М. Федоренко — нині начальник дільниці Сєвєродонецького тресту «Будмеханізація». Високого звання Героя Радянського Союзу кулеметник Федоренко був удостоєний за особисту мужність, проявлену в боях при форсуванні Дніпра.Самовіддано працювали трудящі Лисхімбуду, щоб відбудувати його після визволення від німецько-фашистських загарбників. 1 лютого 1943 року воїни 41-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора М. П. Іванова, що входила до складу 4-го гвардійського стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії, вигнали з Лисхімбуду німецько-фашистських загарбників. Проте на лівому березі Сіверського Дінця надовго встановилась лінія фронту, селище Лисхімбуд стало ареною жорстоких боїв, що тривали до 2 вересня 1943 року, коли воїни 279-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора В. С. Потапенка розгромили ворожі війська в районі Лисичанська.Велику організаторську роботу серед жителів Лисхімбуду розгорнула селищна Рада, яка була відновлена вже 3 лютого 1943 року. Коли внаслідок контрнаступу гітлерівців Лисхімбуд став ареною боїв, вона вжила заходів, щоб організовано евакуювати населення з фронтової зони. Більшість жителів селища до вересня 1943 року проживала в селі Чабанівці теперішнього Кремінського району. Тут з ініціативи селищної Ради було створено підсобне господарство, яке відіграло велику роль у забезпеченні лисхімбудівців продовольством. На початку вересня в селище повернулися жителі. Матеріальні збитки, заподіяні гітлерівцями Лисхімбуду, обчислювалися величезною сумою — 54,3 млн. карбованців ¹Джерело: Радянська енциклопедія "Історія міст і сіл УРСР. Луганська область" 1966 р. ст. 775-776¹ - Луганський облдержархів, ф. Р-1658, оп. 1, спр. 473, арк. 31.

Ольга Жидкова: «Однією рукою нагороджують, іншою – залазять у кишеню…У річницю загибелі мого брата — Андрія Жидкова, кавалера ордена Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно), ми з мамою, Ніною Жидковою, очікували якоїсь шани й підтримки від керівництва нашого міста та області.Натомість отримали лист від Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації, у якому повідомляється, що я — вдова Почесного громадянина міста Сіверськодонецька Андрія Ширшикова, а також моя мама — втратили право на отримання одноразової грошової допомоги членам сімей загиблих (померлих) Захисників України на 2025 рік.Причина?Цитую: «З 30.04.2022 ви перебуваєте на обліку як ВПО у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області».Пані Бойко вважає, що ми, мовляв, більше не є членами громади.Цікаво, чи розуміє пані Бойко, що означає бути двічі ВПО, мати дві зруйновані квартири на окупованій території Сіверськодонецької громади?Що означає життя переселенця, який втратив дім, але не перестав бути частиною своєї громади?Мова не про гроші.Мова — про ставлення до родини, яка втратила брата і чоловіка, що захищали саме ті землі, якими нині керують ті, хто відвертається від нас.То, можливо, Президент України теж помилився, коли підписував нагородження мене державною відзнакою — як мешканки Сіверськодонецької громади?Пане Харченко, саме ви маєте вручити цю нагороду. Але як ми тоді будемо дивитися один одному в очі?Відведемо погляд? Посміхнемося, ніби нічого не сталося?Ми переживемо.Я працюю, сплачую податки і військовий збір.Але мені болить бачити, як людина, що ніколи не жила у нашій громаді, дозволяє собі одноосібно вирішувати долі сіверськодончан.До її призначення такого неподобства не було»

🕯 На Хмельниччині попрощалися з нашим земляком, захисником Сергієм Тюндером12 вересня в Кам’янці-Подільському попрощалися з загиблим військовослужбовцем Сергієм В’ячеславовичем Тюндером, уродженцем Сєвєродонецька.Народився Сергій 12 квітня 1985 року. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році разом з рідними виїхав з Сєвєродонецька. У серпні 2023 року став до лав ЗСУ, там він був стрільцем у піхотному відділенні.24 червня 2024 року боєць загинув поблизу села Сокіл Покровського району Донецької області. Його особу ідентифікували за результатами ДНК-експертизи.12 вересня 2025 року захисника провели в останню путь у Кам’янці-Подільському. Поховали його на Алеї Слави міського кладовища.Щирі співчуття його мамі – Ірині Сергіївні Тюндер, яка багато років працювала на факультеті інформаційних технологій та електроніки СНУ ім. В. Даля, та батьку – В'ячеславу Тюндеру.Схиляємо голови у скорботі за загиблим Захисником України, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави.Світла пам’ять та вічна слава Герою! 🇺🇦- https://sd.ua/news/35242- https://www.facebook.com/snu.edu.ua/posts/pfbid02QbvWuAGQAebz1vSzsqsVkHPJMY43d8EKUM68et2Nao2EPBvoypR8pbxtzqw2kEZUl- https://www.facebook.com/larisa.dinovs.ka/posts/pfbid02iXVcP7wyUjRsCcJDT7kVHWLTm1cp2jYjVzM1QjoGPV2GBhG8j1HUP8ZsP5GzPknKl

Спогади від В'ячеслава Непрана про події у місті 22 липня 2014 року: «Ніч з 21 на 22 липня 2014 року була напруженою, мов перед бурею. У повітрі вже давно відчувалася тривога, і ті, хто залишився в місті, з нетерпінням чекали на визволення від бандформувань, що тримали його у страху. Засинати доводилося в коридорі, як і в попередні ночі, з келихом алкоголю в руці, намагаючись заглушити страх і невідомість.Всю ніч гучні вибухи розривали тишу, а зранку вони стали ще ближчими. Потім настала дивна тиша — ніби перед великим вирішальним моментом. Ті, хто були ближче до центру, могли бачити, що відбувається навколо, тоді як мешканці околиць і дворів напружено чекали, чим завершиться цей ранок. Виходити на вулицю було страшно — невідомо, кого можна зустріти на своєму шляху.Близько першої години дня надійшли новини: «Наші увійшли в місто». Проте ще три дні в місті панувала тиша. Лунали відгомони боїв за Лисичанськ, а через Донець перепливали біженці, яким сєвєродончани щедро допомагали їжею та речами. І ті, хто виїхав, і ті, хто залишився, з надією чекали на закінчення бойових дій.І лише через три дні, коли через вільний Сєвєродонецьк та Рубіжне рушили колони збройних сил на Луганськ, місто ожило. Здавалося, що таку силу вже ніщо і ніхто не зупинить. Перемога була близько — вона була за нами.»📷: В'ячеслав Непран@kitsunetg