11 липня 1942 року Лисхімбуд був окупований німецько-фашистськими військами.Як і всюди, де хазяйнували фашистські недолюдки, тут почалися чорні дні. До планів німецького командування входило вивезти з Лисхімбуду до Німеччини промислове устаткування, що залишилося. Для цього окупанти вирішили збудувати залізничну вітку від селища до Сіверського Дінця, а також спорудити на річці переправу, щоб перетягнути вагони, навантажені устаткуванням, на залізничну магістраль. Близько семи місяців щодня фашистські молодчики зганяли під загрозою розстрілу жителів селища на роботу, але вони зривали плани ворога. Жоден вагон з устаткуванням не пішов у Німеччину.На момент окупації селища в ньому лишилося тільки 120 жителів, головним чином старі і діти. Інші або пішли в Червону Армію, або евакуювалися з підприємствами на схід країни.Багато лисхімбудівців із зброєю в руках боролися за свободу і незалежність соціалістичної Батьківщини. У Сєвєродонецьку є вулиця, яку жителі міста назвали іменем свого земляка Героя Радянського Союзу В. С. Сметаніна. У травні 1944 року в боях під Вітебськом підполковник Сметанін — заступник командира полка проявив особливу мужність і відвагу. 48-му стрілецькому полку 17-ої гвардійської Червонопрапорної дивізії довелося вести вперті бої за утримання села Рудаків. Під командуванням В. С. Сметаніна гвардійці відбили ЗО атак ворога. Двічі водив їх в контратаку Сметанін особисто. У цьому бою він і загинув.У складі 60-ї стрілецької дивізії визволяв від фашистських загарбників міста і села Донбасу житель селища шахтар В. М. Федоренко — нині начальник дільниці Сєвєродонецького тресту «Будмеханізація». Високого звання Героя Радянського Союзу кулеметник Федоренко був удостоєний за особисту мужність, проявлену в боях при форсуванні Дніпра.Самовіддано працювали трудящі Лисхімбуду, щоб відбудувати його після визволення від німецько-фашистських загарбників. 1 лютого 1943 року воїни 41-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора М. П. Іванова, що входила до складу 4-го гвардійського стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії, вигнали з Лисхімбуду німецько-фашистських загарбників. Проте на лівому березі Сіверського Дінця надовго встановилась лінія фронту, селище Лисхімбуд стало ареною жорстоких боїв, що тривали до 2 вересня 1943 року, коли воїни 279-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора В. С. Потапенка розгромили ворожі війська в районі Лисичанська.Велику організаторську роботу серед жителів Лисхімбуду розгорнула селищна Рада, яка була відновлена вже 3 лютого 1943 року. Коли внаслідок контрнаступу гітлерівців Лисхімбуд став ареною боїв, вона вжила заходів, щоб організовано евакуювати населення з фронтової зони. Більшість жителів селища до вересня 1943 року проживала в селі Чабанівці теперішнього Кремінського району. Тут з ініціативи селищної Ради було створено підсобне господарство, яке відіграло велику роль у забезпеченні лисхімбудівців продовольством. На початку вересня в селище повернулися жителі. Матеріальні збитки, заподіяні гітлерівцями Лисхімбуду, обчислювалися величезною сумою — 54,3 млн. карбованців ¹Джерело: Радянська енциклопедія "Історія міст і сіл УРСР. Луганська область" 1966 р. ст. 775-776¹ - Луганський облдержархів, ф. Р-1658, оп. 1, спр. 473, арк. 31.